«Свійський» газ: із чого складається собівартість видобутку українських вуглеводнів

«Свійський» газ: із чого складається собівартість видобутку українських вуглеводнів

І чому, якщо вона низька, це говорить про повний занепад галузі

Цей матеріал також доступний російською

Як обчислити собівартість вітчизняного газу і чи існує єдино правильна формула розрахунку – на сьогодні це питання актуальне не лише для пересічних українців, а й для уряду Володимира Гройсмана. На тлі жорстких вимог МВФ підняти вартість газу для населення до ринкового рівня, представникам Кабміну доведеться, нарешті, розібратися – скільки ж реально коштує газ українського видобутку.

Справа в тому, що попередні 25 років незалежності всі уряди – будь-якої політичної спрямованості – запевняли, що український газ «видобувається сам», а тому коштує мінімально, отже ми можемо собі дозволити відпускати населенню «свій» газ за копійки. Але справа в тому, що всі родовища корисних копалин вичерпуються.

Власний видобуток з кожним роком знижувався, обсяги, яких бракувало, закуповували за кордоном за ринковими цінами, і експерти вже підраховували, скільки років залишилося існувати вітчизняному газовидобутку – п'ять, сім, десять – поки він остаточно не впаде до рівня статистичної похибки. Але мантра про «дешевий український газ» для населення лунала й надалі. І навіть сьогодні виголошується деякими політиками.

Але тепер, схоже, міністри Гройсмана отримали нарешті об'єктивну картину витрат при видобутку вітчизняних вуглеводнів. Тому що в процесі переговорів з представниками МВФ пролунала пропозиція піднімати вартість газу для населення на 2-3% у квартал протягом півтора року.

Поряд з іншими прогресивними кроками у видобувній галузі, це повинно підтримати вітчизняних газовидобувників і пом'якшити підвищення цін для населення. Тому що в іншому випадку через кілька років Україна залишиться без газовидобутку, весь газ доведеться купувати на світовому ринку, і ніякі переговори з МВФ не знадобляться, оскільки предмета обговорення просто не буде – всі ціни стануть світовими.

Почім газ для народу: з чого складається собівартість видобутку українських вуглеводнів
Фото: «Укргазвидобування»

З чого ж складається собівартість видобутку газу, і що відбувається з українським газовидобутком, Mind вирішив розпитати експерта галузі Андрія Закревського, який понад 10 років консультував видобувні компанії.

Єдиного розрахунку собівартості немає. Лише загальноприйнятих систем розрахунку собівартості в світі існує аж п'ять: замовна система, процесна система, метод повної собівартості, метод змінних витрат, гнучке планування накладних витрат. А також є величезна кількість варіантів поєднання цих систем. І найдивніше, що всі ці системи правильні, хоч і дають різні процентні показники щодо ціни.

Головний мотиватор для бізнесу розраховувати собівартість – це дізнатися, який прибуток він отримає і коли. Але існує й інший підхід, який часто використовують політики, – маніпулятивний. Тому що вони хочуть: а) мати підстави цей бізнес «доїти» і б) призначати ціну продажу товару самостійно.

Це погано закінчується для країни: неринкова структура формування ціни на газ свого часу дозволила олігархові Дмитру Фірташу скупити майже всю хімічну промисловість України. А відсутність капітальних вкладень в «Укрнафту» (тому що уряд Юрія Єханурова наприкінці 2005 року ухвалив рішення весь газ компанії забирати за заниженою ціною на потреби населення) зробила Україну повністю залежною від младоолігарха Сергія Курченка.

Після того як «Укрнафта» припинила бурити нові свердловини, вона отримала фактично нульову собівартість видобутку нафти і газу, а разом із нею – і щорічне падіння видобутку в 10-15%.

Можна застосувати такий же підхід і до «Укргазвидобування»: залишити 4000 пенсіонерів-вахтовиків і офісний планктон, цілий рік перед виборами і рік після «тримати» газ для населення по 4 копійки за куб, як у Радянському союзі. Але потім все одно доведеться бити чолом перед європейськими трейдерами (або навіть летіти до Москви) і укладати нові контракти на поставки 100% потреб газу. За світовими цінами. Уявляєте собі стрибок цін і тарифів в Україні буквально на все?

Зупинили падіння в останню хвилину. У період катастрофічного зниження видобутку газу Україна увійшла два роки тому: у 2016 році видобуток склав 14,2 млрд куб. м, що є мінімумом за всю півстолітню історію видобутку. І, якби найбільший добувач країни – держкомпанія «Укргазвидобування» – не почала промислове використання операцій гідророзриву пласта (ГРП) і колтюбінгу на своїх родовищах, то в 2017 році видобуток склав би 13,9 млрд куб. м, а до 2020 року знизився б до 11,7 млрд кубометрів газу.

Більшість приватних видобувних компаній України свого часу «отримували» вивчені родовища з уже пробуреними свердловинами. Тому десять, сім, і навіть чотири роки тому їхні представники, маючи «преміальні» ціни на газ, оцінювали собівартість видобутку за формулою «податок + зарплата + метанол» (його використовують для очищення труб від газогідратів, які утворюються в результаті затвердіння присутньої в газі води під дією низьких температур. – Mind).

І тоді, наприклад, Денис Фудашкін (заступник міністра фінансів України з травня 2014 по березень 2015 року, курирував податковий і митний сектори. – Mind), рапортував про $12 за 1000 кубометрів, а в компаніях Ріната Ахметова, пробуривши свердловину-мільйонник, собівартість «збільшували» до $24 за 1000 кубів. Але до 2016 року приватні компанії також опинилися перед проблемою падіння видобутку газу, адже природу не обдуриш.

Наприкінці 2014 року, через шість місяців після того як уряд Арсенія Яценюка вдвічі збільшив ренту на газ – до 55%, мені довелося побачити дані розрахунку «повної собівартості» у представників «Куб-Газу» і Полтавської газонафтової компанії (ПГНК). У графі «Собівартість. Відсоток від продажу» стояли цифри – 105% і 108%. Це означає, що наступний рік обидві компанії, фактично, існували за рахунок продажу конденсату і власних заощаджень. Усі програми розвитку було згорнуто. У грудні 2015 року жодна компанія в Україні не мала плану буріння на 2016 рік.

Наслідки гібридного підрахунку собівартості. Це невдовзі позначилося на обсягах видобутку – в 2017 році приватні добувачі показали нехай невелике, але зниження видобутку газу. Перед ними постала реальна потреба терміново бурити нові свердловини, а для цього необхідний цілий штат геологів із сучасною апаратурою і методами.

Але раптом виявилося, що крім Івана Гафича в «ДТЕК Нафтогаз» і Мирона Фірмана в ПАТ «Укргазвидобування», інших геологів в Україні немає. Тим більше, немає молодих українських геологів. Необхідно було залучати іноземних фахівців, послуги яких коштують від $30 000 на місяць і вище, а польський фахівець, який працює на колтюбінговій установці, коштує $3000 на день. Собівартість видобутку газу поповзла вгору.

Іноземні геологи відпрацьовують поставлену задачу, при цьому за результат своєї роботи відповідальності не несуть. Наприклад, фірма Schlumberger на замовлення декого з наших видобувників провела дуже коштовну операцію ГРП, але ніякого дебіту газу не отримала.  Десятки мільйонів гривень виявилися викинуті даремно.

А у деяких наших компаніях, наприклад, ПГНК і Regal Petroleum,  менеджери «перемогли» виробничників, віддаючи перевагу старим методам замість інновацій, і тут же отримали падіння видобутку замість приросту.

Працювали, здавалося б, у гарантованих точках буріння: мовляв, поруч дає газ стара свердловина. Але результати цих робот показали, що на одну свердловину, яка дає газ, припадає дві порожніх. Взагалі-то, таке часто трапляється, особливо, коли компанія проводить операцію під назвою «оконтурити родовище», тобто, визначити, де ж закінчується родовище і чи є там взагалі поклади. Та в цьому випадку компанії розраховували на інше, а отримали лише «нову інформацію» по родовищу.

Це змусило приватників говорити про те, що собівартість газу при розробці нового родовища, з урахуванням строків дії ліцензії, геологічного вивчення та ризиків, становить для Дніпровсько-Донецької западини (ДДЗ) $185-225 за 1000 кубів, при глибинах від двох до п'яти кілометрів. А ДДЗ для України – основна територія видобутку газу.

Почім газ для народу: з чого складається собівартість видобутку українських вуглеводнів
Фото: УНІАН

Як Україна пасе задніх на тлі світового прогресу. Десять років тому ми розглядали бізнес-плани по привабливості нафтогазових активів у такий спосіб: при ціні газу $60 за 1000 кубів – оптимістичний, $55 – при п'ятирічній окупності, і $50 – пороговий, коли актив не окупиться ніколи. Минуло десять років, у світі підхід до собівартості видобутку змінився кардинально, а ми продовжуємо відставати рівно на два кроки.

Перший крок, який пройшли світові добувачі, полягав у тому, що нафтогазові активи розглядалися на тлі загальної вартості інших видів енергії в умовах енергетичного дефіциту і обмеженої ресурсної бази.

Другий крок полягав у тому, що завдяки сланцевій революції питання ресурсів зникло як таке, а замість цього виникло питання їхньої доступності в порівнянні з іншими видами енергії. У світі остаточно відокремили нафту від газу.

Зараз ми увірвалися в епоху відновлюваної енергетики, тиску собівартості альтернативної електроенергії та екологічних вимог. Сьогодні в світі вартість газу і нафти визначається спекуляцією, екологією і вже має зворотній відлік в термінах окупності й існування проекту.

Газ і нафта втрачають лідерство. Є прогнози, що обсяги споживання нафти і газу та їх використання в якості енергоносіїв зростатимуть до 2030 року. Після цього, протягом 20 років, газ буде необхідний як хімічна сировина та енергоносій, який буде просто балансувати альтернативну енергетику. А на нафту очікує падіння видобутку, тому що її використовуватимуть лише як хімічну сировину, і достатньо буде обсягу в 30% від існуючого нині видобутку.

В Україні ж тільки підписання папірців для початку буріння, за підрахунками виконавчого директора Асоціації газодобувних компаній України Романа Опімаха, займає понад два роки.

Тому затягування з видачею ліцензій на видобуток вуглеводнів в Україні відкладає освоєння світових технологій і загрожує тим, що розрахунки ціни вуглеводнів на етапі інвестицій і на етапі отримання і реалізації не виправдають очікувань.

Сьогодні ринок робить ставку на нафту і газ лише тому, що альтернативна енергетика не може покривати пікове зростання споживання енергії, і залишається дотаційною. Але після 2020 року все зміниться, різні види енергоресурсів конкуруватимуть між собою.

Робота на перспективу. Звичка вважати низьку собівартість видобутого продукту показником успіху не працює з такою ресурсномісткою галуззю, як видобуток газу. Мінімальна або така, що тяжіє до нуля, собівартість видобутку газу може говорити лише про нульовий приріст видобутку і відсутність прогресу. А якщо ми хочемо мати відносно низьку собівартість в довгостроковому періоді – потрібно провести значні капітальні вкладення сьогодні.

Показовий приклад: в «Укргазвидобуванні» розробили методику, яка на основі економічних фільтрів дозволяє оцінити перспективність застосування технології й інвестицій у неї. Як тільки компанія, завдяки ГРП, змогла збільшити дебіт на деяких свердловинах у чотири рази, кількість об'єктів для застосування технології збільшилася.

Другий приклад: вартість колтюбінгових установок становить $5 млн, а обсяг видобутого газу з їх застосуванням – 2 млрд куб. м. Отже, при будь-якій мінімальній ціні на газ вкладення не лише окупаються, але і приносять прибуток.

Горизонтальне буріння – ще одна технологія, яка збільшує собівартість вуглеводнів. Для порівняння: в Україні вартість буріння вертикальної свердловини – $2 млн, а горизонтальної – $5 млн. У той же час, дебіт першої, якщо говорити про нафту, складе 2-3 тонни на добу, а другої – 50-70 тонн. Завдяки цій технології, в рамках спільної діяльності «Укрнафта» і компанія «Галс-К» разбурюються свердловини на найстарішому родовищі – Гніденці, яке вичерпало себе ще 20 років тому.

А завдяки оптимізації програми буріння за рахунок застосування широкоазимутної сейсміки, ДТЕК заощадила $230 млн, але спочатку довелося закупити дорогі програми і послуги з оцінки геологічної інформації.

На кожному етапі з видобутку вуглеводнів показник собівартості змінюється в рази. Прийняте одного разу рішення на користь значних вкладень в устаткування або інтелектуальні ресурси в перший рік реалізації проекту дає піковий показник собівартості, а в наступні роки – приносить її зниження на тлі збільшення видобутку.

Спроби викрити видобувні компанії в їхньому нібито бажанні штучно завищити ціну на газ – як правило, ознака маніпуляції і пошуку шляхів для реалізації схеми перехресного субсидування в зв'язці «бізнес+політика».

Стежте за актуальними новинами бізнесу та економіки у наших Telegram-каналах Mind.Live та Mind.UA, а також Viber-чаті