Розкрити секрети: чому в Європі завершується епоха банківської таємниці

Фінансовий світ, а точніше сектор міжнародного банкінгу, лихоманить. Уряди найбільших гравців у цьому секторі – США і ЄС – мають серйозний намір довести до логічного завершення процес протидії відмиванню грошей. Він набув обрисів наприкінці 1990-х – початку 2000-х років, істотно активізувався після скандалів з «панамськими» і «райськими документами», сформувавшись у чорний список офшорів від ЄС наприкінці минулого року.

Багато експертів говорять, що з моменту схвалення у 2014 році Організацією економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) Єдиного стандарту звітності – CRS (автоматичний обмін інформацією. – Mind) і поступового приєднання до цього стандарту всіх держав Європи і не лише, банківській таємниці, в її класичному розумінні, приходить кінець. Чи справді все міняється безповоротно, і як із цим жити далі, Mind попросив розповісти докладніше Ірину Мягку, аналітика ICF Legal Service.

Так що ж таке горезвісна банківська таємниця? Де її витоки і наскільки вона актуальна для ХХІ століття і нових правил ведення бізнесу? Щоб зрозуміти, навіщо вона взагалі потрібна, треба згадати, яким був світ у момент її виникнення.

А виникла вона в 1713 році саме в тому місці, з яким відтоді й асоціювалася, – у Женеві. Її виникнення було продиктовано дуже прагматичними причинами: зберегти в таємниці ім'я позичальника – французького короля і його уряду, а також деяких інших одіозних особистостей з гучними іменами. Тут ми говоримо про офіційне виникнення, коли кантональна рада Женеви прийняла особливі банківські правила, що забороняють банкам передавати інформацію про своїх клієнтів та їхні операції без дозволу ради. Це поклало початок всієї історії про надійність швейцарських банків, яка, після її офіційної появи, була незмінною протягом багатьох століть.

Особливістю швейцарських (женевських) банків того часу стала їхня міжнародна спрямованість. Усі, хто з тих чи інших причин піддавався гонінням, переводили свої капітали саме туди.

Після ряду скандальних справ 30-х років уже ХХ століття, коли в ході судових розглядів з'ясувалося, що в швейцарських банках є рахунки громадян Німеччини (у світлі обов'язків останніх декларувати такі речі та наявності смертної кари для тих, хто порушив цей закон), швейцарська влада ухвалила розгорнуті законодавчі акти, де були сформульовані вже кримінальні санкції за розкриття банківської таємниці.

Як і коли почалося її знищення? Два процеси – боротьба з офшорами та збільшення фінансової прозорості – синергетично і призвели до краху цієї інституції. З одного боку, державні витрати, що постійно зростають, з іншого – боротьба з фінансуванням тероризму та світова фінансова криза поступово стали початком «флешмобу» зі знищення банківської таємниці.

Швейцарські банки. Почали, звісно ж, з них. Хрестовий похід Вашингтона на швейцарські банки розпочався у 2009 році, коли Мінфін США спільно з податковою службою зажадав від найвідомішого і одного з найстаріших банків Європи розкрити банківську таємницю щодо безлічі американських платників податків, які мають рахунки в цьому банку. У підсумку через загрозу відкликання ліцензії банку в США, UBS видав півсотні імен, проте все ж був оштрафований на величезну суму як компенсацію недоотриманих США податків. У відповідь на UBS посипалися позови клієнтів банку, дані про яких були розкриті. Запізніла реакція Федерального адміністративного трибуналу Швейцарії з забороною про розголошення даних вже нічого не дала.

Закон FATCA. У 2010 році в США прийняли безпрецедентний документ – Foreign Account Tax Compliance Act (закон FATCA), що передбачає надання регулярних звітів про рахунки американських громадян до податкової служби США. А особливість його в тому, що це повинні були робити інші країни. По суті – національний закон, що поширює свою дію за межі США. Країна, звичайно, може відмовитися, але у такому випадку всі доходи, які отримали резиденти цієї країни, у Сполучених Штатах Америки обкладатимуться 30%-м податком на репатріацію прибутку. Звичайно, це все оформляється в двосторонніх договорах і на принципах взаємності. Крім того, приєднання держави до FATCA, по суті, надає податкові преференції резидентам такої країни. Європа відчула наближення кінця епохи банківської таємниці.

Стандарт CRS. А потім був 2014 рік та схвалений ОЕСР (Організацією економічного співробітництва і розвитку. – Mind) Єдиний стандарт звітності, або всім відомий CRS. Ухваленню стандарту передували багатосторонні переговори з впровадження останніх. З одного боку, всі начебто згодні й схвалюють введення таких заходів, а з іншого – акумулювався опір країн, що зайняли особливу позицію. Вони побоювалися втратити конкурентну перевагу в банківській сфері. Тоді 65 країн висловили офіційну готовність імплементувати стандарт, але тільки у граничні, встановлені терміни.

Цей стандарт, по суті, передбачає щорічний автоматичний обмін інформацією між державами, які його імплементували, щодо особистих і корпоративних рахунків податкових резидентів юрисдикції, з якої здійснюється податковий обмін. Причому відповідно до стандартів надавати таку інформацію мають не тільки банки, а й брокери, інвестиційні структури і навіть страхові компанії.

Зараз згоду на автоматичний обмін податковою інформацією підтвердили понад 100 країн. Багато з них – офшори. У вересні минулого року стався перший автоматичний CRS-обмін. У 2018 році сюди включиться друга група з 54 країн.

Що ж Україна? Що стосується України, то вона планує почати автоматичний обмін з 2020 року. До цієї дати держава повинна внести всі відповідні зміни в законодавство і, найголовніше, забезпечити високі стандарти безпеки та конфіденційності отриманих даних. Адже CRS передбачає спеціальні заходи щодо збереження конфіденційності, якою обмінюються країни. Держава, що не зможе гарантувати дотримання конфіденційності інформації, не буде обмінюватися інформацією в рамках CRS.

Як на практиці відбуватиметься обмін?

1. Фінустанова країни, що використовує CRS-обмін, збирає інформацію про рахунки своїх клієнтів (компаній і фізосіб), які підпадають під вимоги автоматичного обміну і передають інформацію фіскальним органам своєї країни.
2. Фіскальні органи держави, де була зібрана і оброблена інформація, що входить в автоматичний обмін, передають цю інформацію податковим органам країни податкової резидентності компанії або бенефіціара – фізичної особи такої компанії.

Чи слід «оплакувати» банківську таємницю? Наївно було б думати, що правила гри з плином часу не поміняються, і старі способи ведення бізнесу залишаться незмінними. Світ рухається у бік прозорості в усіх сферах бізнесу. Інша справа, що замість вимог щодо цілковитої прозорості фінансових потоків і бенефіціарів компаній уряди держав мають запропонувати бізнесу максимально можливі преференції. Говорити з бізнесом потрібно не мовою санкцій, а мовою економічних стимулів. Бізнесу, зокрема й українському, має бути економічно вигідніше і зручніше ставати прозорим.

Впевнено можна сказати одне: банківської таємниці, у тому вигляді, в якому ми звикли її сприймати, вже якийсь час не існує, просто процес проходив поступово, і світ помітив це лише нещодавно. Зараз ми починаємо мати справу з наслідками її поступового відходу в небуття. У нових реаліях бізнесу прийшов час активно трансформуватися, і в новому світі працювати інакше, працювати по-новому.