Цензура vs боротьба з «агентами Кремля»: як депутати хочуть захищати інтернет від фейків

Останніми роками українські ЗМІ рясніють маніпулятивною і такою, що не відповідає дійсності, інформацією. Вкидання зі «зливних бачків» часом потрапляють навіть на сторінки провідних видань. Вирішувати цю проблему можна різними шляхами. Нещодавно депутати запропонували своє бачення – зобов'язати операторів та провайдерів блокувати інформацію за рішенням суду. У парламенті з'явився законопроект №10139  «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання розповсюдженню недостовірних відомостей у ЗМІ». Ініціатором документу виступив народний депутат від БПП Ігор Лапін.

Чи ефективний такий шлях? Наскільки професійний документ зареєстровано у ВР? Хто виграє і програє від його схвалення? На ці та інші питання спеціально для Mind відповідає телеком-експерт Олександр Федієнко. У цьому матеріалі автор зосередився на змінах, що пропонуються до діючого закону «Про телекомунікації».

Що є метою документу? З пояснювальної записки ми бачимо, що це – «захист конституційних прав особи на честь, гідність та ділову репутацію шляхом запобігання розповсюдженню недостовірних відомостей у ЗМІ». Тобто мова йде про засоби масової інформації: газети, телебачення, радіо, рекламні щити та, звісно, інтернет.

Як зараз регулюються ЗМІ? Поки що основні нормативні документи для медіасередовища – це закон 1990 року про пресу та інші засоби масової інформації, закон про телекомунікації, закон про друковані ЗМІ в Україні та закон про інформаційні агентства.

Ми живемо у світі цифрових технологій, і цифрові носії практично витісняють паперові форми розповсюдження інформації. Або друковані ЗМІ роблять комбіновані моделі, щоб підсилити ефект свого впливу – сторінки у мережі інтернет, телебачення та радіо.

Які новації пропонуються? Статтю 18 закону «Про телекомунікації» пропонується доповнити п.13-1: за телеком-регулятором НКРЗІ закріпити право за наявності рішення суду про спростування недостовірної інформації приймати рішення про зобов’язання операторів, провайдерів телекомунікацій щодо призупинення доступу абонентів до інтернет-ресурсу, який поширив ці дані.

По суті йдеться виключно про блокування технічними засобами ЗМІ у мережі інтернет.

З тексту законопроекту ми бачимо, що писали його люди, м’яко кажучи, не надто обізнані. До прикладу, посилання на НКРЗІ зустрічається лише один раз, коли автор законопроекту пропонує внести зміни до ст. 72 п.14, де чомусь саме НКРЗІ повинна буде за рішенням суду призупиняти трансляції телерадіоорганізацій.

Хоча повноваження цього регулятора не розповсюджується на телерадіопідприємства, для цього існує інший регулятор – Національна Рада з питань телебачення та радіомовлення. Скоріше за все, ініціатори намагаються досить оперативно проштовхнути цензурні норми, але навіть не знайшли часу розібратися у структурі регулювання галузей. Хоча в пояснювальній записці у контексті телеком-операторів мова йде таки про НКРЗІ. 

У чому основні протиріччя документу? Незрозуміло взагалі, до чого тут регулятор. Якщо вже є рішення суду, то оператор все одно виконуватиме його. Чи регулятора хочуть наділити якимись додатковими повноваженнями?

Здається, що текст законопроекту писали «на коліні», не розуміючи принципів поширення, передавання, розміщення інформації. Справа в тому, що оператор телекомунікацій взагалі не знає та не повинен знати, що саме він передає по своїй мережі.

Більш того, автор законопроекту вводить новий термін «ресурс у мережі Інтернет». Якщо подивитися главу 1 статті 1, де вказано визначення основних термінів, то саме такого терміну у діючому законі немає. При цьому згідно діючого закону про телекомунікації (ст. 39 п. 17), оператор повинен вживати заходів щодо недопущення несанкціонованого доступу до інформації, яка передається телекомунікаційними мережами.

Користуючись нагодою, хочеться нагадати авторові законопроекту, що заблокувати інформацію у сучасній мережі інтернет неможливо. Потрібно в першу чергу працювати з тими системами, де розміщена інформація, з носіями інформації. Наприклад, у законопроекті №10143 про авторське право існують терміни:

• власник веб-сайту – особа, яка є володільцем облікового запису та встановлює порядок і умови використання веб-сайту.
• власник веб-сторінки – особа, яка є володільцем облікового запису, що використовується для розміщення веб-сторінки на веб-сайті, та яка управляє і (або) розміщує електронну (цифрову) інформацію в межах такої веб-сторінки.
• постачальник послуг хостингу – особа, яка надає власникам веб-сайтів послуги і (або) ресурси для розміщення веб-сайтів або їх частин у мережі Інтернет та із забезпечення доступу до них через мережу Інтернет.
• Заява про припинення порушень надсилається власнику веб-сайту та (або) веб-сторінки з одночасним направленням її копії постачальнику послуг хостингу, який надає послуги і (або) ресурси для розміщення відповідного веб-сайту.

Хто лобіює прийняття законопроекту? Вірогідно, лобіювання відбувається провладними силами, щоб підготувати собі законодавчий майданчик щодо майбутньої цензури на парламентських виборах, а також – впливати на ЗМІ та обмежувати проникнення інформації у мережі. І як би не дебатували з цього приводу, це – чиста цензура.

Хто виграє та програє від прийняття законопроекту? Три роки тому у Страсбурзі представники Європарламенту казали: «Якщо влада починає вводити цензуру – це показник того, що вона починає розуміти, що програє своєму народові».

Так, в інформаційному електронному просторі живуть багато «журналістів», за допомогою яких здійснюються різноманітні негативні інформаційні вкидання в мережу. 

Але який рівень довіри ми маємо до судової системи в нашій країні? Точніше, а чи взагалі працює наша судова система на суспільство чи обслуговує політичні замовлення?

Тому впевнений: до тих пір, поки ми не маємо реформованої судової системи, такі законопроекти – це майбутній механізм цензури або відтворення славнозвісного законопроекту №6688. Це майбутній інструмент тиску на ЗМІ, медіа, операторів та провайдерів.

Які шанси на прийняття? Сподіваюсь, що законопроекти щодо питань цензури не будуть прийняті у ВР. Можливо, ініціаторів цих нововведень використовують «у темну», або вони не знайомі з історією законопроекту №6688. До того ж, цей документ суперечить стратегії євроінтеграції України. Взагалі будь-яке блокування – це порушення Конституції України на отримання вільного доступу громадян до інформації.