«Зелений» водень для України: як урятувати природу та ГТС

«Зелений» водень для України: як урятувати природу та ГТС

Нова технологія вже стала темою домовленостей у Брюсселі

Цей матеріал також доступний російською
«Зелений» водень для України: як урятувати природу та ГТС
Фото: pixabay

Останніми роками воднева енергетика перетворилася з маргінальної галузі на основний напрямок, з яким провідні західні країни пов'язують перспективи своїх національних економік. Причини – у небувалих темпах розвитку водневих технологій. Виявилося, що вони здатні забезпечити значне скорочення викидів парникових газів, а значить, наблизити вирішення проблеми глобальних кліматичних змін.

В основі новації – так званий зелений водень; він виробляється з використанням відновлюваних джерел енергії, що мають великий потенціал для розвитку на території України.

Тому наша країна володіє широкими можливостями, аби стати головним постачальником водню на ринок Євросоюзу, випередивши в конкурентній боротьбі Північну Африку. Це питання опинилося в центрі переговорів української урядової делегації, які відбулися сьогодні, 5 листопада, у Брюсселі.

Є й інший цікавий аспект водневих технологій. Він впливає на перспективи експлуатації української газотранспортної системи не менше, ніж результат переговорів з «Газпромом» про майбутнє транзиту російського газу через Україну.

Саме водень більшість країн розглядає як головну можливість для декарбонізації газопровідних поставок (у суміші з природним газом).

Експерти з Міжнародного енергетичного агентства підрахували, що додавання лише 20% водню у європейську газову мережу призведе до скорочення викидів CO2 на 60 млн тонн на рік (цей обсяг можна порівняти з викидами вуглекислого газу Данії за такий самий період).

По суті, українські, як і європейські, газотранспортні компанії опинилися зараз перед вибором: або адаптуватися до кліматичного порядку денного, інтегруючи водневі технології у свій бізнес, або готуватися до демонтажу трубопроводів.

Щоб перехід на використання водневих технологій проходив без потрясінь, у країнах ЄС вже реалізують  величезну кількість пілотних проектів.

Як Україна бере участь у цьому процесі? Які завдання необхідно вирішити державі та бізнесу, щоб створити ефективну нову галузь національної економіки? У чому специфіка експлуатації української ГТС та її адаптації до використання водневих технологій? Про це Mind розповів Олександр Рєпкін, президент Енергетичної асоціації «Українська воднева рада», який брав участь сьогодні в переговорах нашої урядової делегації в Брюсселі. Він також повідомив декілька важливих новин з минулих зустрічей.

Про що домовилися в Брюсселі?

Головний результат зустрічей з Єврокомісією – це офіційне підтвердження намірів розвивати співробітництво ЄС і України в поширенні водневих технологій.

Партнерство України як основного постачальника «зеленого» водню з Євросоюзом, де водень поступово витісняє викопне паливо і стає ключовим енергоресурсом, – це безпрограшна стратегія для обох сторін. Наша країна здатна перетворитися на головний ринок виробництва водню у Європі.

Для успішної реалізації таких намірів, які посилять євроінтеграцію України, у складі Міністерства енергетики створюється новий структурний підрозділ із впровадження водневих технологій. Також буде створено робочу групу із залученням фахівців з України та Євросоюзу.

Навіщо Україні водень?

Особлива актуальність водневої теми в наші дні пов'язана з тим, що вона відіграє важливу роль у зміцненні енергетичної безпеки України, в розвитку експортного потенціалу країни і здатна вигідно змінити роль української газотранспортної системи на європейському енергетичному ринку.

Після того як ЄС зробив своїм пріоритетом заміщення вугільної генерації, газовий сектор став важливою частиною досягнення цієї мети. Але амбітні плани Єврокомісії щодо декарбонізації економіки означають також необхідність впровадження «зелених» технологій у газовій галузі, щоб вона відповідала духу часу і залишалася на крок попереду всіх ринкових перетворень, які важливі для вирішення проблеми зміни клімату.

Одним із таких інноваційних рішень є застосування в газових поставках «зеленого» (або «чистого») водню, виробленого з води з використанням електроенергії з поновлюваних джерел.

Як це працює?

Ця технологія (Power-to-Gas) передбачає додавання «зеленого» водню в діючі газопроводи при транспортуванні природного газу (в концентрації до 20%). Вона є найбільш сучасним, простим, швидким, а також найменш витратним способом створення нового ринку водню, бо не вимагає капіталовкладень у нову інфраструктуру.

Додавання водню в природний газ істотно покращує його властивості та скорочує викиди СО2 при експлуатації газотранспортної системи. У результаті споживачі отримують можливість використовувати не тільки більш безпечне і кліматично нейтральне паливо, але також економити на його закупівлі. Адже суміш природного газу та водню дає більше тепла, ніж звичайний природний газ, а тому його потрібно менше, наприклад, для використання в побуті або промисловості (на металургійних і хімічних заводах, у теплогенеруючих котельнях).

Виробництво «чистого» водню – поки не найдешевша технологія. Але її вартість рік у рік стрімко падає. Динаміка витрат така, що, за останніми оцінками Wood Mackenzie, вже до 2030 року «зелений» водень стане конкурентоспроможним на ряді регіональних ринків. Якщо з 2000 по 2019 рік всього було запущено 252 МВт проектів з виробництва «зеленого» водню, то до 2025-го у світі має з'явитися ще на 3,205 МВт. І це не межа.

Водород

Куди рухається Європа?

Я постійно беру участь у дискусіях, які проводить Hydrogen Europe (галузева організація в структурі Єврокомісії. – Mind), і завжди чую від європейського бізнесу та політиків, наскільки великий їхній інтерес до «зеленого» водню, що стає навіть популярнішим за природний газ. Такий великий інтерес створює передумови для того, щоб витрати на його виробництво скорочувалися ще більш стрімкими темпами – за рахунок ефекту масштабу і збільшення ринкового попиту.

Уже понад 20 країн і понад 50 корпорацій розробили довгострокові програми розвитку водневих технологій. Ці програми реалізуються за державної підтримки через надання пільг, бюджетне фінансування та міжнародну технологічну кооперацію. Не тільки Євросоюз у цілому, але й окремі його країни затвердили на урядовому рівні власні водневі стратегії (Франція, Німеччина, Нідерланди, Норвегія, Великобританія), не кажучи вже про США, де розвиток водневих технологій йде повним ходом останні 20 років.

Україна також рухається в цьому напрямку. Минулого року ЕА «Українська воднева рада» увійшла до складу Hydrogen Europe і стала, таким чином, першим учасником цієї організації з усіх країн, що не входять до ЄС. Такий крок став позитивним сигналом для ринку. Обговорення водневої тематики тепер звучить у порядку денному і українського уряду. Міністерство енергетики та захисту навколишнього середовища минулого тижня провело переговори з німецькою делегацією про те, як наші країни можуть розвивати взаємовигідне співробітництво в розвитку водневої енергетики.

На що здатна Україна?

Для України, по суті, йдеться про те, щоб створити нову перспективну галузь, яка стане ключовим елементом оновленої енергетичної стратегії та всієї національної економіки.

Володіючи значним потенціалом у виробництві та експорті «зеленого» водню, Україна також отримує нові переваги для розвитку інтеграції з європейським газовим ринком.

«Українська воднева рада» разом з вітчизняними вченими та інженерами досліджувала можливості українських газопроводів для транспортування в країни ЄС суміші природного газу і водню. На основі отриманих даних також розроблена дорожня карта – вона отримала високу оцінку не лише Єврокомісії, але і серед європейських компаній, готових будувати з Україною взаємовигідні партнерські відносини на водневому ринку.

Але український бізнес для просування цієї теми також потребує державної підтримки на вищому політичному рівні не менше, ніж європейський. І мова зовсім не про гроші.

Наше дослідження підтвердило технічну можливість безпечного додавання 10–20% водню при транспортуванні природного газу в українську газотранспортну систему, причому це не вимагає додаткових витрат на модернізацію ГТС. Однак практичне впровадження цього на рівні окремого інвестиційного проекту, як це вже відбувається в Євросоюзі, в Україні зараз важко. Причина – відсутність державної стратегії переходу до використання водневих технологій.

Крім державної стратегії, нова галузь української енергетики вимагає також розробки і затвердження нормативно-правових актів, що регламентуватимуть використання водню в газопровідних мережах і на ринку. Змін і доповнень вимагають принаймні 50 технічних регламентів і нормативів, а також шість законів, на основі яких функціонує український газовий ринок.

Тому попереду у вітчизняного бізнесу і органів державної влади масштабна скоординована робота, щоб газотранспортна система повною мірою давала вигоду національній економіці, а Україна посилила свою роль на європейській енергетичній мапі.

Це підтверджує практика і провідних зарубіжних країн: тільки так – через партнерство держави і бізнесу – водневі технології допоможуть Україні залишитися за «столом покеру» серед гравців-важковаговиків європейського газового ринку.

Стежте за актуальними новинами бізнесу та економіки у наших Telegram-каналах Mind.Live та Mind.UA, а також Viber-чаті