Двоє на одного: як прокуратура допомагає податківцям стягувати податки

Українці хочуть знизити податки та самостійно розпоряджатися своїми доходами, щоб оплачувати послуги державних і приватних установ (шкіл, університетів, лікарень тощо). Про це заявили понад 56% громадян під час відповідного соцопитування, проведеного дослідниками Київського міжнародного інституту соціології на замовлення CASE-Україна. Натомість понад 20% готові сплачувати більше податків, але при цьому безкоштовно отримувати державні послуги. 

Проте захисники інтересів держави дотримуються іншої думки й намагаються сумлінно виконувати свої обов'язки – стягувати податки в повному обсязі. Як відомо, цією сферою опікується податкова служба. Проте в деяких випадках такими захисниками можуть виступати органи прокуратури. 

Чи дійсно останні мають такі повноваження, що про це каже законодавство і в яких випадках прокуратура може бути позивачем у податковому спорі, розповів Mind юрист юридичної групи LCF, адвокат Ігор Бєліцький.

У податкових правовідносинах державу представляє Державна податкова служба та її територіальні органи. Повноваження з контролю за сплатою фізичними та юридичними особами податків, а також стягнення несплачених зобов'язань перебувають у віданні саме цих органів.

Про прокурорську практику

Проте не є рідкістю звернення з позовом про стягнення несплачених податкових зобов'язань органами прокуратури. При цьому не гребує прокуратура і вступати в спори щодо матчастини з обґрунтуванням правомірності податкових донарахувань.

Спробуємо розібратися, чи має прокуратура право перебирати у такий спосіб на себе функції податківців.
Власне, правовою підставою для прокуратури з метою набуття статусу учасника існуючого податкового спору або для початку нового, є ст. 23 профільного Закону України «Про прокуратуру». Релевантна для податкових правовідносин ч. 3 зазначеної статті декларує, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави.

Тобто для представництва держави, необхідна наявність інтересу держави і його порушення або загроза порушення. З огляду на досить широке трактування поняття державного інтересу Конституційним Судом України, яке, до речі, використовують прокурори, правовідносини в сфері оподаткування тісно стикаються з державним інтересом, а несплата податків явно його порушує.

З такою позицією складно, та й не логічно сперечатися, оскільки порушення інтересів держави тут легко може бути виміряно в конкретних сумах умовно твердої валюти. Тому, побачивши потенційне недоотримання бюджетом коштів, прокурори переносять свої доводи щодо порушень на папір і відправляють до суду.

Однак досить часто в цьому завзятті захистити інтереси держави прокурори забувають про декілька вкрай важливих «але», які обмежують їхнє право представляти інтереси держави вподаткових спорах.

Коли має підключатися прокуратура

Перше «але» криється в самому положенні ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру». Зокрема, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не провадить або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування або інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

У податкових правовідносинах компетентний орган є, тому для представництва інтересів держави прокурором, цей орган (податкова) взагалі не має здійснювати захист інтересів держави або робити це неналежним чином. Наявність зазначених обставин має бути обґрунтована прокурором.

Зазначимо, що практика звернення уваги судами на якість обґрунтування прокурором неналежного захисту інтересів держави податковими органами і на подані докази такого захисту не є стабільною: суди по-різному трактують якість і достатність обґрунтування, вимагають різний перелік доказів. Тому обґрунтування з боку платника податків відсутності неналежного захисту інтересів держави ми не можемо назвати досить ефективним, однак вважаємо, що вказати суду на порушення прокуратури, при їх наявності, варто.

На чиєму боці суд

Друге «але» виходить здебільшого від задекларованого ст. 19 Конституції України принципу діяльності державних органів винятково в порядку, передбаченому законодавством.

Саме на такому порядку, який передбачений ч. 4 с. 23 Закону України «Про прокуратуру», зосередила свою увагу Велика палата Верховного Суду в нещодавній постанові від 26 травня 2020 року у справі №912/2385/18.

Велика палата Верховного Суду витлумачила положення зазначеної вище норми як обов'язок прокурора до звернення в суд повідомити компетентний орган про неналежний захист інтересів держави з метою надання йому розумного строку для реагування на можливе порушення і проведення активних дій із захисту інтересів держави. Якщо ж прокурор належним чином не дотримувався такого порядку – це є грубим порушенням.

На жаль, незважаючи на обов'язок судів перевірити наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави, суди часто цим обов'язком нехтують і відкривають провадження, ухвала про що не підлягає окремому оскарженню.

Тому обґрунтування відсутності підстав для представництва інтересів держави прокурором і порушення ним порядку встановлення таких підстав у переважній більшості випадків лягає на платника податків, якому необхідно провести глибокий аналіз поданих прокурором матеріалів, з'ясувати, чи були порушення, і, в разі їх наявності, детально обґрунтувати свою позицію суду.

Що повинен зробити суд у разі виявлення порушень вже після відкриття провадження? Велика палата Верховного Суду дала однозначну відповідь на це питання – залишити позов без розгляду.

Несплата податків – однозначно негативне явище. Однак держава, встановлюючи правила для платників податків і контролюючи їх, зобов'язана також дотримуватися встановлених правил. Контроль за діями прокуратури при подачі податкових позовів може стати ефективним інструментом нагадування про такі правила.