Вдалий старт: як створити технологічний стартап в Україні
З якими складнощами довелося зіткнутися проєкту і як команда подолала труднощі
На початку жовтня Український фонд стартапів (УФС) провів 13-й Pitch Day, за підсумками якого три переможці отримають від держави підтримку в розмірі $50 000. Всього у пітчингу брали участь 10 претендентів. Проте в Україні значно більше проєктів і ідей. І де б не знайшов такий стартап підтримку, головне – його запустити і зробити так, щоб він продовжував працювати, якщо це гідна і цікава ідея. І звичайно, хотілося б, щоб українські стартапи могли себе реалізувати саме в Україні.
Про особливості розвитку стартапу в Україні та про власний досвід, історію проєкту, складнощі при розробленні IoT-продукту розповів Mind cпівзасновник і CEO українського стартапу ОМО Вадим Сидоренко.
ОМО – екосистема розумного будинку для багатоквартирних будинків. Стартап надає можливість створювати інтелектуальні рішення контролю й управління простором, можливість створити розумну квартиру, будинок або офіс під свої переваги і бюджет.
Індустрія інтернету речей (loT) існує вже досить давно – перші прототипи почали з'являтися ще у 80-х роках минулого століття, а сама термінологія сформувалася ближче до нульових. Потім почали з'являтися перші масові онлайн-сервіси, мобільні пристрої (створення iPhone – без применшення історична подія) і нові стандарти зв'язку. Все це сприяло поширенню IoT.
Приблизно у 2012 році прийшло усвідомлення: наступний етап після «інтернету людей» – це інтернет речей. На початку «десятих», як керівник одного з інтернет-провайдерів, я намагався запускати IoT-продукти. Але в компанії були інші пріоритети, тому напрям далі не просунувся.
Пізніше, у 2018 році, в Україні починає розвиватися 4G, індустрія інтернету речей в іншому світі вирує, і я розумію, що час настав. Я знаходжу однодумців, зокрема співзасновника Гранта Даяна, залишаю провайдерський бізнес, і ми запускаємо ОМО – екосистему інтернету речей для багатоквартирних будинків.
Старт проєкту
До цього часу у нас вже склалася в голові приблизна картина того, яким ми хочемо бачити майбутній продукт. Глобально в нас було два шляхи: створювати і продавати обладнання або надавати послуги. Ближчим був другий напрям, тому ми зупинилися саме на ньому.
Надавати послуги, безумовно, складніше – в Україні є лише кілька компаній у цій індустрії, які працюють за такою моделлю. Для цього потрібно вирішити набагато більше завдань: створити інструменти для моніторингу, управління всіма датчиками, «подружити» їх між собою. Загалом викликів достатньо. Але ми вже на перших етапах ставили собі за мету зробити не просто набір із пристроїв, а створити повноцінну екосистему, яка підтримуватиме різні девайси незалежно від виробника.
Ми почали з того, що зібрали всі пропозиції на ринку і порівняли між собою: датчики, протоколи, програмне забезпечення. Це допомогло визначитися з архітектурою верхнього рівня – тобто з базовою структурою системи – і фахівцями, які нам потрібні.
Спочатку ми хотіли, щоб продукт складався з п'яти типів послуг: система доступу (до домофона, ліфтів, шлагбаума), відеоспостереження, датчики безпеки (зокрема затоплення), «розумний дім» (управління опаленням, кондиціонерами, лампочками і все в цьому напрямі) і зняття показників лічильників. Як можна зрозуміти, для старту проєкту це занадто амбітні плани – тому ми вирішили сфокусуватися на перших трьох напрямах.
Хід роботи
У переважної більшості компаній схема створення продукту виглядає так: 90% часу йде на тестування гіпотез і пошук Product/Market Fit, тобто ніші на ринку, а решта – безпосередньо на розроблення.
Шукати найбільш оптимальну нішу на ринку – завдання номер один для нас в інших країнах. Інша річ, що ОМО спочатку запускався в Україні, і тут ми відразу бачили фінальну мету. Тому велика частина часу й ресурсів пішла на підбір варіантів реалізації.
Передусім нам потрібно було зрозуміти, яким чином створити систему управління датчиками через єдиний хаб із технічного погляду. Тому спочатку ми навчилися управляти сенсорами через пристрої різних виробників.
Другий етап – розроблення власного хаба. До його створення ми підходили з декількома вимогами:
- можливість підключити мінімум 256 датчиків, а в подальшому – понад 1000;
- підтримка сенсорів від різних виробників;
- стабільність, можливість забезпечувати резервування по живленню, резервування по інтернету (4G-модем) і виконувати локальні сценарії в офлайн-режимі – якщо відключити інтернет.
Через деякий час ми зробили прототип в офісі і пішли встановлювати його на реальний будинок. Але тут з'ясувалося, що є серйозна проблема: виявляється, що сила радіосигналу датчиків не дозволяє розширити мережу на більш ніж одну квартиру – і буквально всі пристрої на ринку працюють на слабких потужностях. Це було серйозним ударом, оскільки вся концепція провайдерського підходу виявилася під питанням.
Ми прийняли складне рішення: створити свій модуль ZigBee з більшою потужністю. Це стандарт зв'язку, як, наприклад, Wi-Fi і Bluetooth, що має свої переваги і недоліки. Але в нашому випадку він підійшов ідеально. По-перше, ZigBee на відміну від Wi-Fi споживає мало енергії – а для нас важливо, щоб датчики працювали на власному акумуляторі. По-друге, ми зробили його досить потужним, щоб покрити весь багатоквартирний будинок.
Але труднощі на цьому не закінчилися. Надалі ми прийшли до того, що потрібно створити повноцінну ZigBee-мережу, щоб сенсори взаємодіяли зі смартфонами, а також – систему її моніторингу. Уявіть собі ситуацію: людина встановила датчик у себе в квартирі, а він не може підключитися до загальної мережі будинку. Що робити?
Ми з командою створили сканер, який підключається до мережі будівлі і показує параметри ZigBee-мережі: які датчики бачить, який рівень якості покриття в цьому місці тощо. У підсумку ми можемо бачити, у якій локації варто встановлювати девайс, а де – ні.
Фінальний етап розроблення – мобільний застосунок і адміністративна панель для керування датчиками. Тут була особливість в тому, що в наших застосунках люди можуть взаємодіяти один з одним – наприклад, поділитися ключем для входу в будинок. І через це можуть виникати проблеми, зокрема, коли версії мобільних клієнтів у людей різні. Секретних інгредієнтів тут не було – просто довелося більше програмувати, щоб врахувати подібні ситуації.
Глобальний висновок про розроблення IoT-продукту звучить так. Спочатку мені здавалося, що створення основних функцій займе 80% від загального фронту робіт, а на все інше припадатиме 20% часу й сил. Я помилявся: коли ми підійшли до питань стабільності, безпеки, масштабування і зручності, стало зрозуміло, що базові функції – це всього 1% роботи.
Інтернет речей в Україні
Коли ми створювали продукт в Україні, то, чесно кажучи, здивувалися, наскільки різнопланові і якісні фахівці є у нас.
Зараз штат ОМО налічує трохи більше 60 людей, і всіх їх ми набрали саме тут. Інша річ, звичайно, що український IoT-ринок серйозно відстає від Європи і Північної Америки – на послугах ми банально заробимо менше грошей, ніж могли б.
Ще одна важлива особливість – поширення інтернету речей в країні. Ми бачимо, що за кордоном активно купують розумні колонки, термостати і навіть холодильники. В Україні проникнення інтернету хороше – чого вартий наш фінтех – але ось з IoT-рішеннями складніше, поки до них ставляться насторожено.
Спочатку одна з ідей ОМО полягала в тому, щоб люди могли самостійно встановлювати розумні пристрої в квартирах. Але на практиці це все ще складно – користувачі хочуть отримати ефект від покупки «тут і зараз», і їх можна зрозуміти. Тому ми в ОМО додали підрозділ майстрів, а також почали навчати партнерів, щоб вони могли взяти на себе роль майстрів для встановлення у квартирах. Розумний будинок все ще перебуває на етапі розуміння – людям потрібні експерти, поки технологія не стане масовою.
Інший важливий момент, який можу зазначити, – це глобальне мислення під час процесу розроблення. У цьому році ми в ОМО запустили тестові проєкти в інших країнах світу: Грузії, Греції, США, Кіпрі. Але під час установки усвідомили, що, наприклад, на Кіпрі більш солоне повітря і високі температури. Це означає, що обладнання має підтримувати інші характеристики – тепер ми враховуємо цей факт для виходу на інші ринки.
Загалом під час розвитку стартапу я б радив відразу мислити глобально, навіть якщо планів щодо експансії за кордон немає – це допоможе звернути увагу на всі можливі нюанси.
Подальші плани
На цьому етапі ми вже досить успішно надаємо послуги за трьома напрямами, про які писав вище, – це система доступу, відеоспостереження та безпека. Вони працюють так, як ми задумували. Далі будемо розширювати спектр можливостей до елементів розумного будинку і зняття показників лічильників.
Зараз ми проводимо проєкт «100 будинків», у межах якого безкоштовно підключимо ОМО в 100 житлових будинках в Києві до кінця 2020 року. Цією ініціативою ми хочемо показати можливості розумного будинку, а також зробити сучасні технології більш доступними.
На 2021 рік також маємо амбітні плани: ми націлені вийти на десять нових ринків, а також масштабуватися в Україні, для цього будемо домовлятися з партнерами і залучатимемо інвестиції. Ми задоволені своїми темпами, але хочемо не тільки йти за графіком, а й істотно набирати обертів.
Автори матеріалів OpenMind, як правило, зовнішні експерти та дописувачі, що готують матеріал на замовлення редакції. Але їхня точка зору може не збігатися з точкою зору редакції Mind.
Водночас редакція несе відповідальність за достовірність та відповідність викладеної думки реальності, зокрема, здійснює факт-чекінг наведених тверджень та первинну перевірку автора.
Mind також ретельно вибирає теми та колонки, що можуть бути опубліковані в розділі OpenMind, та опрацьовує їх згідно зі стандартами редакції.
