Уроки податкової амністії: досвід яких країн знадобиться Україні
І чому не слід плутати податкову амністію з амністією капіталів
30 березня парламент прийняв у першому читанні законопроєкт №5153 «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо стимулювання детінізації доходів та підвищення податкової культури громадян шляхом запровадження добровільного декларування фізичними особами належних їм активів та сплати одноразового збору до бюджету», більш відомий як проєкт закону про податкову амністію. Україна на цьому шляху аж ніяк не першопроходець – раніше до таких заходів вдавалися багато країн. Фахівці KPMG в Україні – партнерка Оксана Олехова та старша консультантка відділу міжнародного оподаткування Ніна Матвієнко спеціально для Mind проаналізували законодавчі новації, прописані в документі, та пояснили, як це може вплинути на вітчизняних підприємців.
Які держави вже використовують «податкову амністію»?
На сьогодні досвід реалізації так званої податкової амністії мають багато країн світу – Аргентина, Австралія, Бельгія, Франція, Німеччина, Данія, Італія, Індія, Голландія, Норвегія, Грузія та ін. Деякі з країн впроваджували цей механізм неодноразово (Індія, Туреччина, Італія тощо).
Більшість амністій, що відбулися у світі за останні 20 років, були гібридного типу: у межах одного механізму запроваджувалися податкова амністія та амністія капіталів.
Амністію капіталу часто плутають з податковою амністією, хоча вона орієнтована на легалізацію активів, які були придбані та неправильно задекларовані або взагалі не задекларовані, а не на «прощення» несплачених податків. Законопроєктом №5153 в Україні планується саме гібридна амністія.
Найбільш вдалими прикладами проведеної амністії за обсягом податкових надходжень за останнє десятиріччя є такі:
- Аргентина, 2016 – 2017 роки. Обсяг легалізації доходів – $116,8 млрд, обсяг податкових надходжень – $9,65 млрд;
- Італія, 2015 рік. Обсяг легалізації доходів – 60 млрд євро, обсяг податкових надходжень – 4,4 млрд євро;
- Індонезія, 2016 – 2017 роки. Обсяг легалізації доходів – $366 млрд, обсяг податкових надходжень – $8 млрд.
Який досвід Україна запозичила в Аргентини та Італії?
Так званий Закон про білий капітал, запроваджений в Аргентині у період із 25 липня 2016 до 31 березня 2017 року, передбачав таке: якщо основна ставка податку на доходи в Аргентині складала 35%, у рамках амністії пропонувалися понижені ставки за прогресивною шкалою залежно від вартості декларованих активів: 0%, 5% та 10% (у разі термінового декларування)/15% (у разі більш пізнього декларування).
В Україні, як бачимо із законопроєкту №5153, ставки спеціального збору за одноразове декларування передбачені на рівні 5% (для активів всередині країни) та 9% (для зарубіжних активів), що базово схожі на рівень ставок за аргентинським сценарієм.
Окрім того, в рамках амністії в Аргентині спеціальний податок не застосовувався до платників, які використали задекларовані кошти, зокрема, на придбання державних облігацій внутрішньої позики (емітованих у доларах США) зі строком погашення три або шість років.
Італія в рамках податкової амністії також мотивувала декларантів або сплатити відповідний відсоток від вартості задекларованого майна, або придбати державні цінні папери на певну суму, що звільнило б декларантів від сплати податку на задеклароване майно та надавало їм додаткові гарантії.
Законопроєкт №5153 передбачає подібну «стимулювальну» умову, а саме – застосування пониженої ставки спеціального збору у розмірі 2,5% до номінальної вартості державних облігацій України з терміном обігу більш ніж 365 днів без права дострокового погашення, придбаних декларантом у період з 1 січня 2021 року до 20 червня 2022 року.
Отже, як бачимо, в Україні, подібно досвіду Аргентини та Італії, через певний механізм кредитування економіки (придбання ОВДЗ є класичним способом інвестування в країну) запропоновані більш пільгові умови одноразового декларування (2,5%) у порівнянні зі стандартними умовами (5% або 9%).
Як це відбувалося в решті країн?
Наприкінці 2020 року чергова амністія стартувала в Туреччині, із запланованою датою завершення декларування 30 червня 2021 року. Для країни це вже шоста амністія з 1998 року. Амністія стартувала з метою залучення активів до Туреччини, які можуть перебувати як у Туреччині, так і за кордоном, з метою легалізації їх з нульовим податком. На відміну від «нульового декларування» в Україні, де об’єктами декларування можуть бути лише фізичні особи, у Туреччині амністією можуть скористатися також і юридичні особи.
Цікавим є також досвід амністій у США. Жодного разу в Штатах не проводилося амністій на федеральному рівні, усі податкові амністії проводилися на рівні США. Найуспішнішим вважається досвід декларування в економічно значущих штатах Нью-Йорк та Каліфорнія.
Індія – країна, яка проводить податкові амністії регулярно й досить успішно. Але її досвід, імовірніше, обумовлений особливостями заощаджень та інвестувань в Індії (основним об’єктом декларування в Індії виступають злитки золота).
Якими є ризики нульового декларування в Україні?
Законодавець пояснює, що передумовами амністії є, зокрема:
- необхідність запровадження подальших кроків у боротьбі з розмиванням податкової бази і переміщенням прибутків за кордон (виконання плану BEPS);
- значний обсяг тіньової економіки – за розрахунками Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України 2019 року рівень тіньової економіки склав 29% від обсягу офіційного ВВП, за три квартали 2020 року – 31%;
- створення умов для налагодження автоматичного обміну фінансовою інформацією, що дасть змогу якісно застосовувати, зокрема, правила оподаткування контрольованих іноземних компаній.
Попри те, що амністія за задумом законодавця має сприяти «підвищенню податкової культури громадян», звернемо увагу на таке.
Фактично від податкової амністії у бюджеті України з’явиться додаткове джерело фінансування на доволі обмежений проміжок часу. Однак у довгостроковій перспективі амністія може демотивувати сумлінних платників податків, вплинути на їхню соціальну відповідальність та податкову дисципліну.
Як показує світовий досвід, факт проведення амністії найчастіше є причиною нижчої сумлінності платників податків після її проведення. Те саме можливо заключити про повторювані амністії, які після проведення першої можуть спричиняти спад економіки та бути неефективними. Причина досить проста. Якщо громадяни певної країни очікують, що передбачаються наступні амністії, в них не буде достатньо мотивації вчасно декларувати майно чи сплачувати податки в установлені законодавством строки, як і не буде мотиву скористатися умовами найближчої податкової амністії в розрахунку на майбутні амністії з більш вигідними умовами.
Як це вплине на бізнес?
Багато власників бізнесів в Україні, що перестають використовувати тіньові схеми, мають намір інвестувати за кордон. Впродовж останніх років функції фінансового комплаєнсу були покладені на банки, тому світові та українські банки почали запитувати в клієнтів підтвердження походження коштів під час будь-яких фінансових операцій. Іноді такий комплаєнс вимагає пред’явлення джерел підтвердження коштів за останні 10–20 років. З цього погляду «нульове декларування» може вирішити питання легалізації доходів, відчиняючи двері до прозорого іноземного інвестування.
Обмеження на операції в готівці також мають вплив на інтереси бізнесу, і податкова амністія може стати інструментом переведення таких коштів у безготівкову форму.
Однак неоднозначним залишиться запитання, як ставитимуться банки до такого джерела підтвердження коштів, як «спецдекларація в рамках податкової амністії». Іноземні інвестори також можуть мати значні сумніви щодо співпраці з підприємцями, які показують «амністовані» доходи як основне джерело свого капіталу.
Варто наголосити на актуальності розкриття активів фізичних осіб – власників бізнесу, які за відомими «олдскульними» схемами використовують послуги номінальних власників. Розкриття прозорої структури власності разом із задекларованими в межах амністії активами створять можливість безперешкодно передати бізнес спадкоємцям або іншим особам.
Стосовно нульового декларування залишаються проблеми низької довіри громадян до органів державної влади, відсутність впевненості, що «правила гри» не зміняться завтра черговим законом чи підзаконним актом і суб’єкти декларування опиняться під загрозою. Враховуючи плюси й ризики, названі вище, на сьогодні неможливо передбачити, за яким сценарієм пройде кампанія «нульового декларування» в Україні.
Автори матеріалів OpenMind, як правило, зовнішні експерти та дописувачі, що готують матеріал на замовлення редакції. Але їхня точка зору може не збігатися з точкою зору редакції Mind.
Водночас редакція несе відповідальність за достовірність та відповідність викладеної думки реальності, зокрема, здійснює факт-чекінг наведених тверджень та первинну перевірку автора.
Mind також ретельно вибирає теми та колонки, що можуть бути опубліковані в розділі OpenMind, та опрацьовує їх згідно зі стандартами редакції.
