Прийняти і перемогти: що передбачає Стратегія енергетичної безпеки України

Кабінет Міністрів днями затвердив Стратегію енергетичної безпеки України. Поява документа очікувалося ще у квітні поточного року, але ухвалили його лише зараз. Що він передбачає і як буде реалізований на практиці, розповів Mind член Експертної ради при Міністерстві енергетики України, доктор наук із державного управління Геннадій Рябцев.

На жаль, засади формування та реалізації політики енергетичної безпеки нашої країни досі не були зафіксовані в окремому документі. Хоча профільні експерти неодноразово говорили про це, загрози, що стосуються енергетики, згадувалися лише в старій редакції Стратегії національної безпеки України, причому способи і засоби їхньої нейтралізації не уточнювалися.

Тому торік у вересні Рада національної безпеки і оборони України (РНБО) доручила уряду розробити окремі документи, спрямовані на забезпечення захисту всіх національних інтересів без винятку.

Вирішили конкретизувати загрози за різними напрямами, щоб ті, хто професійно розв'язує питання гарантування національної безпеки, спиралися не на загальні формулювання, а й на сформульовані та проаналізовані загрози, а також мали перед собою конкретні завдання щодо їхньої нейтралізації. Одним із таких документів стала Стратегія енергетичної безпеки.

Першими кроками, які мала зробити Україна, щоб реалізувати цю стратегію, повинні стати: визнання актуальності наявних проблем, вибір варіанта їх розв'язання, визначення відповідальних виконавців і виділення необхідних ресурсів.

Що таке Стратегія енергетичної безпеки?

Стратегія енергетичної безпеки – це рамковий документ. Він мав бути підготовлений урядом ще у квітні відповідно до рішення РНБО, введеним у дію указом президента. Стратегія енергетичної безпеки була названа серед інших документів, необхідних для її імплементації.

Згідно з оприлюдненою Кабінетом Міністрів інформацією, стратегія визначає 29 загроз, зокрема такі:

• кіберзагрози;
• агресія РФ, що триває;
• поглиблення енергетичної бідності;
• незавершені інтеграції із системами електро- і газопостачання ЄС;
• групи впливу;
• блокування постачань необхідних ресурсів і обладнання;
• кадровий дефіцит;
• зношення основних фондів;
• неконтрольована зміна структури генерувальних потужностей;
• відсутність енергетичних резервів;
• тінізація відносин в енергетиці;
• вплив зміни клімату на структуру та режими енергоспоживання;
• недостатній рівень конкуренції на енергоринку;
• втрата науково-технічного потенціалу.

Крім того, стратегія визначає стратегічну мету забезпечення енергетичної безпеки для реалізації сценарію «позитивної трансформації», це:

1. Доступність джерел енергії та енергоресурсів усіх видів для споживачів.
2. Стійкість функціонування енергетичного сектору.
3. Економічна ефективність функціонування енергетичного сектору, систем енергозабезпечення та імпортозаміщення мінеральної сировини.
4. Енергетична ефективність використання енергоресурсів та енергоефективності національної економіки.
5. Екологічно прийнятний вплив енергетики на навколишнє середовище.
6. Інтеграція енергетичного сектора в політичний, технологічний, технічний, економічний і правовий простір ЄС.
7. Незалежність держави у формуванні та реалізації внутрішньої та зовнішньої політики в сфері енергетики, забезпечення реалізації національних інтересів.

Як забезпечуватимуть енергобезпеку України?

Саме по собі ухвалення стратегії на рівень енергетичної безпеки ніяк не впливає. Стратегії не працюють самі собою. І їх наявність не вирішує проблем, що існують. Важливі подальші кроки. У нас, на жаль, абсолютна більшість програмних і прогнозних документів забуваються відразу після їх ухвалення, а повністю реалізовані можна перелічити на пальцях однієї руки.

Тому важливо, щоб завдання, поставлені в Стратегії енергетичної безпеки, послідовно й комплексно втілювалися в життя. А для цього необхідно супроводити цей документ «дорожньою картою», у якій мають бути чітко визначені конкретні та злагоджені між собою завдання й строки їх виконання, призначені відповідальні органи влади, встановлені конкретні, вимірювані, досяжні результати і, що найголовніше, передбачені необхідні та достатні ресурси для реалізації кожного завдання.

При цьому кожна із загроз має бути ідентифікована, проаналізована, оцінена з погляду ймовірності й сукупних наслідків її можливої ​​реалізації. Результатом такої роботи має стати перелік заходів для нейтралізації кожної виявленої загрози. Підсумком – звіт про стан енергетичної безпеки України, що подається РНБО.

Хто оцінюватиме рівень енергетичної безпеки?

Оскільки розробником стратегії є Кабінет Міністрів, він і відповідальний за все, що робитиметься згодом внаслідок ухвалення цього документа. За оцінку рівня та загроз енергетичній безпеці відповідатиме Міненерго. Воно ж ухвалить рішення, хто розроблятиме методику таких оцінок, кого і на яких умовах залучатимуть до процесу оцінювання, якою буде структура звіту про стан енергетичної безпеки і хто його наповнюватиме.

Ці функції можуть взяти на себе експерти як самого міністерства, так і профільних організацій, наприклад Національного інституту стратегічних досліджень. До речі, напрацювання з цього питання в інституті вже є.

Коли почнеться реалізація стратегії?

Хоча будь-який документ програмного або прогнозного напрямку розробляється щонайменше на п'ять років, сподіваюся, нам не доведеться довго чекати, щоб побачити перші результати. План дій щодо реалізації стратегії Міненерго має надати не пізніше лютого.

Щодо оцінки загроз енергетичній безпеці з встановленням найнебезпечніших з них, добре було б отримати їх до кінця року, до затвердження плану дій. Ідеально – до початку опалювального сезону. Втім, це навряд чи вдасться зробити, враховуючи ту швидкість, з якою у нас ухвалюють рішення. Але, якщо не відсовувати на безрік і врахувати наявні напрацювання, можна отримати перший результат вже в цього року.