Пручайся або звикни: чим загрожує черговий раунд дистанційної освіти
Притомність освіти за часів COVID-сьогодення
Напередодні школи Києва знову повернулись до дистанційного навчання. Раніше це відбулося і в інших областях України через різке збільшення хворих на коронавірус. Батьки та діти наразі отримали нове випробування і намагаються увійти у звичний режим життя та відповідати на всі виклики. Наскільки довго триватиме цей етап ізоляції поки достеменно невідомо.
Яку ж освіту отримає молодь у такому форматі, і чим це загрожує у подальшому розповіла Mind співзасновниця мережі шкіл повного дня КМДШ Лідія Білас.
Минулої весни дистанційне навчання стало несподіванкою для більшої частини вчителів. Згідно з опитуванням Державної служби якості освіти у 55,53% шкіл організація дистанційної освіти викликала труднощі, бо раніше заклади не мали подібного досвіду і були не готові до продовження академічного процесу під час карантину. 47,5% вчителів (20 590 осіб) повідомили, що раніше не використовували онлайн технології для навчання дітей.
Минулої весни відбулась масова підміна понять, і замість дистанційної освіти школярі отримали дистанційне самостійне опрацьовування тем. Адже скидання завдання учням через месенджер не є тотожним поясненню нової теми. Фактично школярів позбавили їх права на освіту, що закріплене в Конституції та Декларації прав людини.
Учні залишилися без якісного зворотнього зв’язку, без можливості задавати питання та без контролю рівня власних знань. Вони залишилися без прикладу для наслідування, опори та підтримки. Звісно, в юному віці більшість дітей ще не мають чіткого розуміння, для чого їм необхідна освіта, навіщо витрачати час на нудні приклади та тексти, якщо можна подивитись чергове відео в TikTok.
Приклади, коли в державних школах був швидко налагоджений якісний дистанційний освітній процес, є настільки поодинокими, що за кожен хочеться аплодувати стоячи. Адже відбулись вони не завдяки, а всупереч.
Чому українська освіта досі не оговталась від удару пандемії?
Ще більшою проблемою освітньої галузі України є те, що вона не оговталась від удару за півтора роки. Це надто багато даремно згаяного часу, бо ніщо не може виправдати той факт, що навчальний процес досі організовано неякісно, а діти страждають від подібного «навчання».
Якщо на початку карантину вчителі могли скаржитися на те, що у них не було досвіду дистанційної педагогічної практики, то тепер цього робити немає сенсу. Адже логічно, що при системному підході за півтора роки такий досвід мав би з’явитись.
За цей час можна було не лише вивчити, як працюють програми дистанційного навчання, але й знайти способи привернення уваги дітей за моніторами, методи залучення до інтерактивної бесіди та кращого засвоєння матеріалу, підтримання дисципліни, використання презентацій та відео для більш цікавого ведення уроку.
Розуміючи спосіб мислення сучасного покоління та його проблеми із зосередженням уваги, найкращий спосіб взаємодії – це адаптувати власний стиль викладання до способу сприйняття матеріалу дітьми. Адже діти не зміняться, і замість того, щоб скаржитись на це та вимагати від них адаптуватись до сірої шкільної рутини, краще запитати дорослих, як вони адаптувались до сучасного покоління?
Чому якість шкільної освіти стрімко йде на дно?
Безумовно, не лише вчителі несуть відповідальність за пробіли в навчанні дітей після початку пандемії. В першу чергу, за реалізацію права дітей на освіту відповідає держава. Наприклад, згідно з вищезазначеним опитуванням, 62,35% директорів навчальних закладів повідомили, що більшість вчителів або учнів не мали необхідного обладнання вдома для проведення дистанційного навчання, 46,9% пожалілись на відсутність швидкісного інтернету.
Навіть в тих родинах, які були забезпечені технікою та якісним інтернет-з’єднанням, виникали проблеми, адже комп’ютери потрібно було ділити між кількома дітьми.
Ще більш складною та часто взагалі нездійсненною місією в нашій країні є придбання житлової площі, яка б дозволила усамітнитись кожному члену родини для того, щоб зосередитись на роботі, навчанні, медитації, читанні. Поки що багатьом українцям доводиться тіснитись, а у більшості родин від слова «дистанційне навчання» починає сіпатись око та загострюється бажання щось випити. Адже вони розуміють, що скоро атмосфера вдома знову перетвориться на балаган, в якому знайти власний дзен буде майже неможливо.
В прогресивних країнах і школярів, і освітян забезпечують гаджетами, які допомагають при засвоєнні учбового матеріалу. Держава не залишає педагогів один на один з дистанційним навчанням, пропонуючи рятувати тонучий корабель самостійно. Тому й вчителі не змушені залишати дітей один на один з підручниками та відсутністю мотивації їх читати.
Що робити для покращення ситуації?
Пришвидшення вакцинації
ЮНЕСКО перелічило наслідки дистанційного навчання, демонструючи трагічність ситуації. Погіршення харчування, стрес вчителів та дітей, збільшення навантаження на батьків, погіршення якості догляду за дітьми, збільшення рівня насильства в родинах, загострення соціальної ізоляції – це лише частина проблем, з якими зіштовхнувся соціум. Саме тому освітні галузі усього світу поставили за мету якнайшвидше повернення до офлайн-навчання.
Школярі США почали свій навчальний рік за шкільними партами, як і переважна більшість європейських учнів. Але цьому передували півтора роки підготовки – блискавично швидкої розробки вакцини та донесення думки про її важливість, доступність щеплень. В Америці вакцинуватись від COVID-19 дозволено дітям від 12 років, зараз ведуться активні розмови про зниження цього віку для захисту молодших дітей, адже вірус наразі мутував та загрожує й школярам молодшого шкільного віку. Зробити щеплення можна навіть в аптеці, в тому числі і в маленькому містечку.
В Україні процес вакцинації стартував пізніше, ніж в деяких африканських країнах та відбувається занадто мляво. Держава не провела масової агітаційної роботи з громадянами для подолання страхів про чіпування та зміну ДНК після вакцинації.
Досі в деяких школах не почалось офлайн-навчання через те, що не є вакцинованими 80% шкільного персоналу.
Подолання цифрової нерівності
Про це мало говорять в Києві, а лідери думок рідко бувають в українських селах. Але згідно з даними Держстату тільки 55,9% мешканців сіл мають доступ до інтернету. В цей же час Міністерство інформації заявляє, що понад 17 000 населених пунктів не мають оптичних мереж взагалі. А це значить, що близько 65% сіл не покриті якісним широкосмуговим доступом до інтернету.
Чи є ця ситуація можливою у часи пандемії? І як можна її виправити, якщо окрім цього в багатьох сільських школах діти досі не забезпечені не лише доступом до мережі, а просто цивілізованими вбиральнями, тому змушені ходити в туалет на вулицю?
Подібна ситуація не є нормальною і потребує швидкого вирішення. Кожен учень, незалежно від місця проживання, повинен мати гарантований вільний доступ до навчального матеріалу. В сучасному світі це означає бути забезпеченим доступом до комп’ютерної техніки. Учні не мають страждати через те, що у їхніх батьків немає грошей на гаджет, і тому їхня дитина автоматично позбавляється можливості отримати знання.
Підвищення технічного професіоналізму педагогів
COVID-сьогодення змушує підлаштовуватись під свої суворі реалії, і тепер професіоналізм вчителя полягає не лише в якісній передачі знань. Нова важлива якість педагога полягає у швидкому переході від офлайн-викладання до онлайн. Дистанційне навчання має свою специфіку, і державі варто потурбуватись про те, щоб донести всі тонкощі цієї специфіки до педагогів.
Підключення до онлайн-сервісів не має викликати у вчителів труднощі та займати час, відведений на заняття. В арсеналі мають бути способи підтримання інтересу, привертання уваги, справедливого оцінювання учнів. Школа має контролювати якість проведення онлайн-уроків та не перетворювати дистанційне навчання на суцільне самоопрацювання.
Підвищення оплати праці освітянам
Важко мотивувати вчителів розвиватись та опановувати нові навички в країні з вкрай низькою оплатою праці. Багато поважаючих себе освітян змушені звільнятись через те, що на зарплату вчителя вижити складно. Ще більш важко залучати до освітнього процесу надихаючих професіоналів своєї справи та молодих спеціалістів. То ж вводити інновації в програму шкільної освіти просто нема кому.
Працювати необхідно не лише над покращенням якості дистанційної освіти, але й над її змістом. COVID-сьогодення голосно нагадує про те, що світ змінюється щосекунди, новий «чорний лебідь» може змінити правила гри в кожну мить.
Чи вчить українська школа цьому дітей? Чи вчить вона мислити, усвідомлювати свої почуття, вивчати, любити та приймати себе? Чи розпалює українська школа потяг до постійного навчання та розкриття власних талантів? На жаль, ні. Через це «ні» сотні тисяч дітей витрачають своє дитинство на освіту, яка застрягла в минулому та здатна лише відбити бажання вчитись.
Автори матеріалів OpenMind, як правило, зовнішні експерти та дописувачі, що готують матеріал на замовлення редакції. Але їхня точка зору може не збігатися з точкою зору редакції Mind.
Водночас редакція несе відповідальність за достовірність та відповідність викладеної думки реальності, зокрема, здійснює факт-чекінг наведених тверджень та первинну перевірку автора.
Mind також ретельно вибирає теми та колонки, що можуть бути опубліковані в розділі OpenMind, та опрацьовує їх згідно зі стандартами редакції.
