Яким був 2024 рік для української освіти: чого досягли, що втратили, а від чого слід свідомо відмовитись
З якими проблеми стикнувся освітній процес і як цей досвід можна використати у 2025-му
Минає третій рік, який багато школярів змушені проводити частково онлайн, частково в укриттях або вдома за двома стінами. Ті з дітей, кому щастить вчитися в більш-менш звичних умовах, стикаються з іншими гнітючими наслідками війни – втомленими вчителями, немотивованими однокласниками, відсутністю розуміння, навіщо, власне, вчитися.
Згідно із загальнодержавним моніторинговим дослідженням якості освіти (ЗМДЯО), у східних регіонах відбулося зниження рівня успішності учнів. Також знизився і загальний рівень знань із математики, зокрема, у восьмикласників. Але 2024 рік приніс не лише втому й розчарування, у ньому знайшлося місце і для позитивних змін. Лідія Білас, засновниця мережі освітніх проєктів «МрійДій», розповіла Mind, чи справді зниження рівня знань українських учнів є критичним.
Згідно з результатами PISA-2022, українські підлітки відстають від потрібного рівня приблизно на два роки. Загалом, це негативна тенденція, але подивімося на це з іншого погляду. Маємо приклад Сирії, яка теж потерпає від війни і де керівний режим продовжує атакувати школи, щоб завадити навчальному процесу й дестабілізувати країну. Згідно з даними неурядової волонтерської організації White Helmet, сирійський режим вкупі з росією за останні три роки прицільно знищив 170 шкіл. Освітні заклади стикаються з браком фінансування та відсутністю оплати праці вчителям, нестачею підручників. Тож навчальний процес там у дуже глибокій кризі.
З іншим трагічним викликом стикаються жінки Афганістану, яким керівний режим заборонив відвідувати навчальні заклади. Це негативно впливає на перспективи їхнього економічного та соціального розвитку та збільшує гендерну нерівність.
Якщо взяти до уваги, що Україна бореться з більш небезпечним ворогом, ніж таліби або сирійський режим, можна зауважити, що справи в нас хоч і повільно, але просуваються вперед. Діти мають доступ до класів і навчальних матеріалів, вчителі одержують зарплати, відбуваються шкільні олімпіади, творчі конкурси та спортивні турніри, дівчата мають доступ до знань на рівні з хлопцями, мультимедійний тест вдалося провести майже по всій Україні, окрім окупованих територій. Нам іноді варто перерахувати те, що ми вважаємо звичним, і вчитися цінувати те, що ще є частиною нашого життя.
Згідно з вищезгаданим ЗМДЯО, шестикласникам навіть вдалося продемонструвати позитивну динаміку в успішності з математики та української мови. Також не може не тішити й вибір додаткових можливостей для навчання – ринок переповнений мовними й IT-курсами, школами робототехніки, мистецькими гуртками для підлітків. Розширюється вибір літератури для школярів. За бажання діти, особливо у великих містах, можуть знайти підтримку в реалізації своїх талантів, що є важливою складовою для подолання психологічних проблем, пов’язаних із війною.
З якими проблеми стикається освітній процес?
Звісно, освітяни говорять і про кризу, наявність якої було б безглуздо ігнорувати. Значною мірою вона пов’язана з внутрішньою та зовнішньою міграцією. Європа все ще радо приймає українських біженців, що, з одного боку, дає надію, бо це може врятувати людські життя, з іншого – спостерігається все більша криза педагогічних кадрів, та й наповненість шкіл викликає занепокоєння.
Підтверджують побоювання освітян і соціологічні опитування. Згідно з дослідженням Gradus Research та Advanter Group 79% молодих людей віком від 18 до 24 роки хочуть виїхати за кордон. Якщо у 2022 році в Україні налічувалося близько 10 млн молодих людей (14–35 років), то 2024 року – 7 млн. Інша цифра, що далека від оптимізму, – показник народжуваності. У 2023 році він був на 32% меншим за показник 2021 року. Сюди ж, звичайно, потрібно віднести недостатнє фінансування освітньої галузі загалом, неконкурентні заробітні плати освітян, часто складні, а часом і ризиковані умови праці, обмеження творчої свободи через зайву бюрократію і зневіра в давно задекларованих, але таких повільних і часто формальних реформах у шкільній освіті, що своєю чергою призвело до знецінення статусу й ролі педагога в суспільстві, а також до небажання молоді йти в професію вчителя.
І це зрозуміло, бо освіта далеко не у пріоритетах держави: відсутня освітня стратегія, що відповідала б державній стратегії розвитку й відповідно мотивувала б молодих людей пов’язувати своє майбутнє з вчителюванням та, часто і на превеликий жаль, з Україною. Те, що попри всі виклики навчання відбувається – величезна заслуга важкої праці небайдужих освітян державних закладів освіти та приватних шкіл, які тримають планку.
З чим йдемо в 2025 рік?
Труднощі роблять нас сильнішими та змушують робити ще більше, тож у 2025 рік беремо:
• Розуміння важливості формування компетенцій та впевненості учнів. Школа все впевненіше стає місцем, де знання – лише другорядна потреба дітей. Сьогодні освітній заклад формує особистість, національну свідомість, впевненість у собі, вміння бути уважним і чутливим до своїх потреб, навичку чути себе та розуміти емоції інших. У хиткому світі хаосу школа може стати для дітей тим місцем, де будуть бачити та поважати їхню індивідуальність, вірити в їхні таланти та підтримувати на шляху до мрії. Такі діти матимуть мотивацію та силу захищати й будувати Україну, бо віритимуть у доцільність цього процесу, здатність любити свою країну та працювати на її добробут.
• Посилення практичної складової навчального процесу. Проєктне занурення в діяльність замість багатогодинного теоретичного зубріння дозволяє дітям швидше опанувати суть предмету. Для того щоб сформувати підґрунтя для майбутнього, школярам варто вчитися розв'язувати нагальні проблеми суспільства у стінах школи. Цьому чудово допомагають міждисциплінарні проєкти, у яких учні мають разом знайти спільні рішення, використовуючи і знання, і переваги, і комунікативні навички.
• Віру. Постійне очікування кращих часів втомлює та демотивує. Легше не стає вже доволі довго, а вірити потрібно продовжувати. Вірити в те, що добро переможе зло, справедливість неминуча, а жертви не були марними. Тому продовжуємо вірити в країну, в ЗСУ, в перемогу, у свою справу, а головне – у себе. А крім цього, хотілося б вірити в те, що держава зрозуміє, що освіта має бути у пріоритеті на рівні з обороною. Бо це майбутнє. І поки освітяни вірять у своїх учнів, їм дуже потрібен той, хто нарешті повірить у них.
Автори матеріалів OpenMind, як правило, зовнішні експерти та дописувачі, що готують матеріал на замовлення редакції. Але їхня точка зору може не збігатися з точкою зору редакції Mind.
Водночас редакція несе відповідальність за достовірність та відповідність викладеної думки реальності, зокрема, здійснює факт-чекінг наведених тверджень та первинну перевірку автора.
Mind також ретельно вибирає теми та колонки, що можуть бути опубліковані в розділі OpenMind, та опрацьовує їх згідно зі стандартами редакції.
