На захисті майбутнього: чому діти мають якнайшвидше відновити навчання
І чому не варто нехтувати освітнім процесом навіть під час війни
Станом на 21 березня 2022 року до навчання приступило майже 3 млн учнів. Це вже другий тиждень освітнього процесу в умовах війни. Так, за словами Міністра освіти і науки Сергія Шкарлета в 11-ти областях України понад 10 000 закладів загальної середньої освіти (ЗЗСО) працюють у дистанційному форматі. У більш ніж 500 ЗЗСО тривають канікули, й у більш як 2400 школах, де безпекова ситуація залишається напруженою, освітній процес тимчасово зупинено. Навіщо потрібно відновлювати освітній процес і як це зробити в умовах війни, розповіла Mind співзасновниця мережі шкіл повного дня КМДШ Лідія Білас.
Підлий ворог руйнує не лише будинки, лікарні, мости та церкви. Підлий ворог щохвилини руйнує майбутнє наших дітей, бо забрав у них можливість вчитися.
Ворог вбиває не лише солдат і цивільних, він вбиває майбутнє тих дітей, що залишилися вдома, сподіваючись, що їх не зачепить, тих, що ховаються від вибухів у підвалах і бомбосховищах, і тих, хто поїхав з дому в пошуках безпечного місця.
Сотні шкіл зруйновано вщент, сотні міст – під постійними обстрілами, сотні тисяч дітей не можуть бути впевнені в завтрашньому ранку, тому про освіту навіть не думають. Зрештою і ті школярі, що перебувають у відносно безпечних регіонах України, мають проблеми з відновленням навчання. Причиною є психологічний стан дітей, педагогів і недостатня готовність до таких обставин із боку всіх задіяних сторін.
Проблема є нагальною та потребує термінового вирішення. Освітяни зараз мають виступити в ролі метафоричного ППО, яке захистить майбутнє, доступ до знань і можливість навчатися далі.
Чому не можна припиняти освітній процес?
Логічним є закриття шкіл у момент, коли в дім приходить війна. Люди рятують свої життя, а потреба в якісній освіті відходить на другий план. Але Україна знаходиться в стані війни вісім років, а в гарячій її стадії понад 20 днів. Як би прикро та боляче не було це визнавати, ми маємо адаптуватися до навчання під час війни.
Продовження освітнього процесу стає власним фронтом і важливою місію для більшості освітян. Крім звичайних уроків, саме знаходження дітей у колі друзів та одноліток і навіть віртуальне спілкування дасть їм розуміння того, що в їхньому житті залишилося місце чомусь сталому та звичному.
Улюблена вчителька все ще поруч, і навіть якщо переїхала в інше місто, то так само посміхається чи хмурить брови з екрану. Сусід по парті так само, як і місяць тому, жартує, а інший однокласник так само забуває записувати домашнє завдання й перепитує його по сто разів. Дитина хапається за звичну реальність, знаходить опору під ногами, а значить, замість зависання та ступору може починати рух уперед.
Історія освіти: чому з розвитком цивілізації розвивалася й освіта?
За стародавніх часів освіта була привілеєм лише заможних верств населення, наприклад, у Стародавньому Єгипті грамотність була перевагою еліти, і лише людям певного походження дозволялося навчатись.
Біблія змушувала думати. Тора містила наказ відкривати школи та читати. Коран заохочував мусульман до навчання. У всі часи освіту починали здобувати при храмах, синагогах, мечетях, а згодом починали будувати окремі школи, де навчання для дітей було безкоштовним. У Середньовіччі освіта охоплювала все більші верстви населення, відкривались університети, все більше дітей почало отримувати доступ до знань.
Перші університети Європи з'являлися при монастирях. У великих містах почали об'єднуватися вчителі, які стали навчати студеїв.
Навчання перетворилось у квиток до кращого майбутнього. З часом освіта ставала все якіснішою, глибшою, доступнішою, а відсоток грамотного населення зростав. Хоча якісна освіта стала незмінним атрибутом розвитку цивілізації, доступ до неї припинявся через війни. Під час Другої світової війни діти всього світу постраждали від браку навчання.
Зрозуміло, що в той час були інші реалії і можливості, а будівлі шкіл часто були або зруйновані або вилучені для військових потреб.
У Великій Британії, наприклад, кожна п’ята школа постраждала внаслідок бомбардувань. Тож школярі могли збиратися для навчання в таких незвичних місцях, як каплиці або церковні склепи. Молоді вчителі-чоловіки вимушені були брати до рук зброю, їм на заміну приходили педагоги похилого віку. Існував брак книжок і канцтоварів. Крім того, дітей масово евакуювали з Європи до більш безпечних країн – Канади, Австралії, Нової Зеландії або Південної Африки. Через цей хаос після закінчення війни велика кількість дітей так і не досягнула бажаного рівня грамотності.
З початку конфлікту в Сирії було зруйновано 309 навчальних закладів. Кожна третя школа й досі не може використовуватися, 2,8 млн дітей втратили доступ до освіти. Багато хто з цих дітей ніколи не ходили до школи, велика частина пропустила до 7 років навчання. Кожен пропущений рік – величезна прогалина,
яку стає все важче заповнити, а шкільну програму стає все важче наздогнати. Через це 15–17-річні підлітки стають жертвами експлуатації, включаючи дитячу працю, ранні шлюби й нерідко залучення до бойових дій. Сирійські родини змушені виживати, і діти замість того, щоб проживати своє дитинство, змушені і сьогодні допомагати батькам боротися за своє існування і вже поклали хрест на кращому майбутньому.
Чи захистить Конвенція ООН право дітей на освіту?
Ніби в паралельному світі існує інша реальність. Там право дітей на освіту прописано в Конвенції ООН. Згідно з цим документом, кожна дитина має право на любов і піклування, висловлення своєї думки, охорону здоров’я, належне харчування, житло й одяг. У ст. 28 Конвенції закріплене право на освіту, а в ст. 29 право на розвиток талантів.
У сьогоднішньому світі грамотність і можливість здобувати знання не є привілеям, вони є звичайним правом кожної дитини, яка приходить у цей світ. Але божевільні дії одного хворого диктатора й мовчазна підтримка боягузливих мільйонів наразі позбавила сотні тисяч українських дітей реалізації їхніх прав так само, як колись війни позбавили дітей у Югославії, Сирії чи Афганістані їхнього щасливого дитинства.
Тому місією кожного освітянина в Україні в ці дні мала б стати боротьба за відновлення реалізації цих прав.
Як відновити освітній процес?
З 14 березня було оголошено відновлення освіти у низці відносно безпечних регіонів України. При цьому заклади отримали право самостійно обирати формат навчання – онлайн, офлайн чи змішана форма. Про своє рішення потрібно було повідомити військові адміністрації. Переважна більшість шкіл обрали онлайн-навчання – це виправдано й через необхідність захистити дітей, і через розміщення в приміщеннях навчальних закладів великої кількості біженців з усієї країни. До навчання можуть приєднатись і внутрішньо переміщені школярі, хоча наразі у відновленні навчання існує багато прогалин та проблем.
Зокрема, не до кінця зрозуміла ситуація із ЗНО, серед ректорів університетів почали ширитись ідеї про скасування оцінювання на п'ять років. Така позиція мала б вкрай негативні наслідки для освіти та відкотила б її стан далеко в минуле. При всіх складнощах організації оцінювання й неможливості планування під час війни, школам потрібен орієнтир для продовження підготовки учнів до екзаменів. А школярам потрібна мотивація продовжувати навчання та мета, заради якої могли б зосередити увагу.
На сайті МОН опубліковано список дистанційних шкіл та онлайн-платформ, де діти можуть продовжувати навчатися. Там школярі можуть знайти і приватні школи, які відкрили доступ до своїх доробків для дітей з усієї України. Крім того, була створена платформа, де збираються фото та відео докази руйнування освітньої інфраструктури та інші військові злочини росії.
Наразі важливо поінформувати якомога більшу кількість батьків і дітей про важливість продовжувати навчання, наскільки б важко психологічно це не було. Важливо пояснити, що прочитані книжки, розв'язані задачі, опановані навички – це їхні маленькі кроки до успішного та щасливого майбутнього нашої країни. Кожна дитина зараз теж може допомогти виграти війну й відновити країну. Все, що для цього потрібно зробити, – навчатися. Опановувати шкільну програму, користуватися можливістю відкритого доступу до додаткової освіти, продовжувати розвивати свої таланти.
Ще одним важливим обов’язком держави є комунікація з батьками. Частина родин, що виїхали за кордон, розгублені і багато чого не розуміють. Чи потрібно дітям закінчувати навчання в Україні? Чи варто шукати місцеві школи? Чи можна закінчити освітній заклад екстерном? Чи почнеться і як почнеться навчальний рік? Батьківські чати не можуть відповісти на безліч питань, бо спочатку відповіді мають знайтися в наших владних кабінетах. Поки відповідей немає.
Тому поки що батьки продовжують бути тими, хто рятує своїх дітей. Спочатку від обстрілів, потім від втрати дорогоцінного часу, перебираючи вантаж відповідальності за організацію безпечного способу вчитися дома або пошуку безпечного майбутнього за кордоном.
Ми, як школа, зробили все, щоб налаштувати дистанційний навчальний процес максимально повно й ефективно та долучити до нього всіх, хто має таку можливість. Але наших зусиль і зусиль інших приватних шкіл, що запустили онлайн-навчання, мало. Поки що налагодити навчання учням державних шкіл вдається не найкращим чином, на це є безліч об'єктивних причин, але сподіваємося, скоро ситуація зміниться на всіх фронтах і з процесом здобуття освіти з’явиться ясність.
Переможемо. Батьки знову будуть просто любити. Школи вчити. Майбутнє буде врятовано.
Автори матеріалів OpenMind, як правило, зовнішні експерти та дописувачі, що готують матеріал на замовлення редакції. Але їхня точка зору може не збігатися з точкою зору редакції Mind.
Водночас редакція несе відповідальність за достовірність та відповідність викладеної думки реальності, зокрема, здійснює факт-чекінг наведених тверджень та первинну перевірку автора.
Mind також ретельно вибирає теми та колонки, що можуть бути опубліковані в розділі OpenMind, та опрацьовує їх згідно зі стандартами редакції.
