Невідомість спантеличує: чому США так насторожує виникнення «уламків великої росії»?
Які геополітичні тенденції підсвітив Саміт НАТО у Вільнюсі
Про саміт НАТО, що відбувся у Вільнюсі, написано достатньо. Хтось продовжує називати його мало не «провальним» для України в контексті великих очікувань, що Київ не отримав зрештою запрошення стати членом Альянсу. Хтось каже, що саміт був більш ніж успішним для України з погляду гарантій подальшої допомоги від союзників, створення Ради Україна – НАТО й сигналу, що членство однозначно буде.
Чимало подиву викликала специфічна позиція США (разом із Німеччиною) щодо перспектив «уже завтра» приєднання України до НАТО. США – перша у світі економіка, головний союзник України у війні з рф, головний ворог росії (самі росіяни так і вважають), а тут така невизначеність щодо членства України: ані дати запрошення, а ні строків для набуття членства. Усе начебто є, але немає «коли». Чому так виходить, спеціально для Mind спробував розібратися Юрій Ванетик, адвокат, політичний стратег, член Ради директорів міжнародної правозахисної агенції WEST SUPPORT (США).
Тут варто докладно пояснити настрої простих людей і політиків США щодо вступу України до Альянсу. Вважаю, що багато чого стане зрозуміло з того, що вже сьогодні викликає чимало питань і дискусій у самих українців та громадян інших країн, які їм симпатизують.
З того, що говорять та пишуть у США, є різні підходи, які конкурують один з одним.
Один підхід: Штатам потрібно, щоб росія втрималася в тому вигляді, у якому вона є. Бо в нас кажуть, що вона може розпастися після повстання «вагнера». Ця тема в США дуже гаряча. Чимало американців вважають, що краще вже мати якусь одну росію (якою б вона не стала після путіна), ніж мати п'ять або шість незрозумілих уламків великої рф, окремі з яких можуть мати, наприклад, ультраісламський напрямок розвитку, що буде багато незрозумілих ядерних кнопок у різних державах тощо.
Такі дискусії йдуть переважно серед республіканців. У нас зараз це все пережовується як діалог просто в суспільстві, а також серед політиків у контексті виборів, що наближаються.
Паралельно є рух, представники якого кажуть, що Україна має швидше увійти до НАТО, що вона на це заслужила. Зрозуміло, що під час війни якісь речі не можна робити, але такі люди переконані, що НАТО має мати короткий план, щоб Україна швидше вступила до Альянсу. Це в нас на популярному рівні обговорюють і демократи, і республіканці, і навіть громадяни, які є далекими від політики.
Наскільки реальним (теоретично) був вступ України до НАТО цьогоріч?
Я не чув про прискорений варіант вступу до НАТО України серед політиків США. Не можу сказати, що з багатьма саме на цю тему розмовляв, але я знаю кількох людей, які глибоко в цій темі. Наприклад, члена Палати представників Бреда Шермана, який працює у міжнародному комітеті Конгресу США. У мене була кілька годин тому розмова з представниками його штаб-квартири, тож вони не підтримують подібну позицію. Тому, я б так сказав, тема якнайшвидшого вступу України до НАТО більш популярна серед простих американців, аніж серйозно сьогодні обговорюється політиками США.
У минулому ми порушували питання, що попри підтримку, Україна поки що, по суті, не є адекватним кандидатом на вступ до НАТО. Нині ця тема відійшла, вже не говорять про це саме в таких формулюваннях. Але коли подібна тема піднімається, то більше критикують, я б так сказав, уже саме НАТО.
Ось такі в нас вектори, які не збігаються. Вірогідно, США можуть скористатися цією темою як якоюсь картою для якоїсь торгівлі. Але у США психологічно побоюються атомної загрози від росії, яка може стати цілком реальною через божевілля сьогоднішньої російської влади. І що можуть виникнути якісь незрозумілі країни після умовного розвалу рф, які можуть почати конфліктувати одна з одною, маючи під руками ядерні кнопки. Ось ця непередбачуваність якоюсь мірою лякає.
Тому, якщо і республіканці, і демократи разом тиснуть на те, щоб розпочався якийсь мир або відбулося якесь зупинення гарячого періоду війни, можливо, тема НАТО стане певним чинником для збереження обличчя росії. Можливо.
То чи приймуть Україну до НАТО і якщо так – то коли?
Давайте також не забувати, що НАТО є військово-політичною організацією. І, щоб відповідати критеріям і бути на гідному рівні з іншими країнами – членами Альянсу, Україна повинна мати не лише висококласних та хоробрих військових.
Із цим в України якраз усе добре. Україна має мати чисту судову владу, випалювати корупцію, не заохочувати та не заплющувати очі на всілякі зловживання чиновників. Якщо комусь здається, що США недостатньо орієнтуються в тому, що відбувається в житті та політикумі України, то вони дуже помиляються.
Можливо, прізвищ більшість американців отак одразу й не назве, але наші люди точно чули про те, як беруть хабарі українські політики, про зловживання з гуманітарною допомогою, як за долари людям призовного віку депутати пропонують «оформити» виїзд за кордон, як хтось когось підкуповує, а той підкуповується з великим задоволенням. І таке інше. У нас про це знають і багато пишуть ЗМІ. Тому без доведення України до рівня цивілізованої країни, членство в НАТО буде їй не під силу, я б так висловився. Це дуже важливо для самого НАТО та його критеріїв приймання нових членів.
Одна справа – ідеологічна солідарність з Україною цивілізованих країн світу в боротьбі зі злом, а інша – наявність високих стандартів і правил у самій Україні. Корумпована, нестійка Україна не потрібна ні ЄС, ні НАТО. Україна має себе винайти в плані свого, скажу так, соціо-морального обличчя.
Зараз дуже багато прикрито воєнними діями та військовою ситуацією в Україні. Водночас республіканці США продовжують говорити про те, що вони схильні продовжувати допомагати, але не хочуть давати Києву «відкритий чек». Безвідповідально фінансувати все що завгодно не вийде. Потрібна звітність і відповідальність. Діловий підхід, крім суто ідеологічного. Такою є позиція республіканців. Я даю щонайменше 50% на те, що наступним президентом США може стати республіканець. Україні варто це врахувати.
А НАТО – це не лише військовий альянс. Це – про демократію, свободу слова, права людини, верховенство права. Тут Україні ще добре треба попрацювати.
Автори матеріалів OpenMind, як правило, зовнішні експерти та дописувачі, що готують матеріал на замовлення редакції. Але їхня точка зору може не збігатися з точкою зору редакції Mind.
Водночас редакція несе відповідальність за достовірність та відповідність викладеної думки реальності, зокрема, здійснює факт-чекінг наведених тверджень та первинну перевірку автора.
Mind також ретельно вибирає теми та колонки, що можуть бути опубліковані в розділі OpenMind, та опрацьовує їх згідно зі стандартами редакції.
