6 головних складових економічної незалежності України
Які зроблять нашу країну розвинутою, сильної та незалежною
32 роки – це не так уже і багато для незалежної держави, якщо порівнювати з кількома століттями незалежності європейських країн. Але треба розуміти, що навіть маючи багату культурну та історичну спадщину, ми не станемо сильнішими без розвинутої економіки. Олександр Бондаренко, керуючий партнер Бюро інвестиційних програм, розповів Mind про 6 головних складових незалежної країни, які Україна має розвивати.
1. Будувати заводи й усю промисловість на території України
Ми недооцінювали індустріалізацію країни. Як наслідок, протягом 32 років незалежності заводів у нас стало менше, ніж було до 1991 року. Звісно, велика війна й обстріли країни-агресора сприяли зменшенню кількості підприємств, що працюють. За нашими оцінками, зруйновано приблизно 1500 середніх і крупних заводів, з яких майже чверть українська економіка втратила назавжди. Серед них два найпотужніших експортери ГМК – «Азовсталь» та ММК ім. Ілліча. Загалом утрачені заводи – це близько 150 000 – 170 000 робочих місць. Усе це призвело до того, що відбулося падіння промислового виробництва України на 40–45% за 2022 рік.
Усі підприємства, що були під окупацією, не піддаються швидкому відновленню та відбудові. Мінімум два-три роки та мільйони євро інвестицій потрібно, щоб наново відбудувати підприємство. І зараз немає жодної програми компенсації збитків для перезапуску зруйнованих виробничих компаній на своїй території або безпечніший частині України.
Але без промисловості економіка розвиватися не може повноцінно. На одній IT-галузі економічну незалежність не побудувати. Адже ця галузь залежить від зовнішніх ринків і тих самих промислових замовників. А нам треба мати сильний внутрішній ринок та високу купівельну спроможність населення всередині країни.
Навіть зараз, під час війни, західні інвестори придивляються до України, де можна будувати виробництва. Насамперед йдеться про компанії з будівельної галузі, виробництво будматеріалів і логістики. Адже всі інвестори розуміють – в Україні після перемоги триватиме будівельний бум. Необхідно буде відбудовувати країну, і готуватися до цього краще заздалегідь. Адже в середньому на будівництво заводу з урахуванням проєктування та оформлення всіх дозвільних документів потрібно 18–24 місяці.
Особисто знаю і спілкуюся з компаніями будівельної галузі з Франції, Німеччини, Польщі, Америки, Туреччини які придивляються, шукають промислові ділянки під будівництво свого виробництва.
Звісно, половина із цих промислових інвесторів чекає на офіційне закінчення війни. А інша половина готова і проєктувати, і починати будівельні роботи протягом наступних 6–12 місяців.
Тож уже зараз треба починати створювати промислові хаби під такі підприємства. Наприклад, в одному з індустріальних парків на Волині 24 га промислової землі вже відведено під заводи з виробництва будівельних матеріалів.
2. Проста податкова система зі стимулами для підприємств
Перший крок ми вже зробили, коли було прийнято закон про індустріальні парки. Він передбачає на 10 років 0% податку на прибуток для всіх резидентів парків. Крім того, вони не платять ПДВ й мито на ввіз імпортного обладнання та мають пільгові ставки податку на нерухомість і плати за землю.
Потрібно продовжувати створювати податкові стимули для підприємців і максимально спрощувати саму систему оподаткування. ПДВ скасувати зовсім та перейти на податок із продажів, як це працює у більшості західних країн.
Для іноземних інвесторів ПДВ – це дуже складний для адміністрування податок. А ще він є однією з причин, чому зростає тіньовий сектор економіки.
3. Розвивати ринок капіталу
Бізнесу зараз критично не вистачає обігових коштів і кредитів для розширення виробництва. А більшість фінансових інструментів не працює. Банки не кредитують, а заробляють на депозитних сертифікатах від НБУ. Ті умови для кредитування, що є, під 25–30% у гривні, неприйняті. Український бізнес зараз стільки не заробляє, щоб брати на таких умовах кредити. Та й не завжди дають навіть під такі кабальні відсотки. Часто вимагають тверду заставу – квартиру чи сам завод.
Фондового ринку на сьогодні в Україні не існує в принципі. Залучити там капітал українській компанії, на жаль, нереально. Якщо до війни були в активному обігу хоча б муніципальні облігації та бонди трьох-чотирьох великих компаній, то зараз просто тиша. Уже не кажучи про вихід українських компаній на IPO на західні фондові біржі для залучення капіталу.
Рекорд з IPO стався до світової фінансової кризи – протягом 2007–2008 років. Тоді близько 10 українських компаній зробили успішне розміщення на європейських фондових біржах і збільшили свою капіталізацію у три-чотири рази.
Але треба розуміти, що фондовий ринок не запрацює під час війни, на жаль. Зазначу основні речі, які треба зробити після перемоги для його перезапуску та розвитку.
В першу чергу, максимально цифровізувати інструменти фондового ринку для Рітейл-інвесторів. Тобто зробити доступну і зручну цифрову платформу, аби фізичні особи могли легко придбати корпоративні і муніципальні облігації, акції українських компаній. Також треба спростити правила випуску корпоративних облігацій для бізнесу. Тоді цей фінансовий інструмент залучення капіталу стане ефективнішим для підприємств, які замість банківського кредиту під 25% річних обирають випуск цінних паперів і сплачують інвесторам купон своїх бондів у розмірі, наприклад, 19-20%.
Скажу також, що поки у нас в обігу військові облігації під 20% річних, корпоративні облігації будуть не популярними серед населення. Оскільки з військових ОВДП не треба платити податки (ПДФО і військовий збір). А з корпоративних – треба.
Крім того, необхідно спростити доступ іноземного капіталу до фондового ринку України. Таким чином, іноземні компанії та міжнародні банки зможуть легше заводити сюди гроші через спрощене регулювання.
Резюмуючи, відзначу, що насамперед агро-промислова сфера може активізувати наш фондовий ринок. Після закінчення війни та запровадження інституційних спрощень саме залучення капіталу для агро-компаній стане локомотивом розвитку фондового ринку.
4. Побудувати економічну безпеку для бізнесу
Будь які маски-шоу або агресивні дії правоохоронців відлякують іноземних інвесторів навіть дивитися в бік України. А якщо ці історії з рейдерським захопленням, блокуванням банківських рахунків і «віджаттям» бізнесу ще й мають розголос у медіа, то мотивація будувати в Україні завод або запускати бізнес одразу зникає.
Сюди ж я відношу роботу судів та всієї судочинної системи. На всіх іноземних формулах потенційні інвестори мене насамперед запитують, що в Україні із судами? Як вони працюють з економічними справами та захистом прав бізнесу?
Тож наступні 20 років Україна мусить стати магнітом для іноземних інвесторів, тому економічна безпека й недоторканість – це необхідна складова розвитку нашої економіки в незалежній Україні.
5. Знизити поріг державного боргу до 55–60% від ВВП
Державний борг України сягає $127,3 млрд (близько 80% ВВП). Враховуючи, що зараз наш ВВП становить $160-165 млрд, то держборг для збалансованої макрофінансової позиції держави має бути приблизно $80 млрд (55–60% від ВВП).
При такому державному борзі, який продовжує зростати, складно говорити про економічну незалежність, адже побажання кредиторів треба виконувати й підкорятися. До того ж в осяжній перспективі постануть міжнародні питання промислової диференціації та конкуренції з країнами ЄС за споживачів (приклад заборони імпорту та транзиту української с/г продукції країнами-сусідами тут стає яскравим кейсом майбутніх економічних завдань).
6. Подолати дефіцит Пенсійного фонду
Треба розуміти, що ми – країна нації, яка старіє, плюс доєдналася ще одна демографічна яма через війну (не вистачає молоді 18–35 років). 250 млрд грн на рік становить дефіцит Пенсійного фонду та ще близько 40 млрд грн – це дефіцит соціальних пільг населенню. Тобто кожен рік нам не вистачає 300 млрд грн на пенсійно-соціальні виплати, і це нездорова ситуація для економічного зростання.
За роки незалежності ця ситуація так і не була вирішена. І якщо далі не буде побудовано трирівневої системи пенсійних накопичень, то кошти державного бюджету так і будуть іти на латання цього дефіциту, а не на розвиток бізнесу, інфраструктури, добробуту та благоустрою міст нашої країни.
Автори матеріалів OpenMind, як правило, зовнішні експерти та дописувачі, що готують матеріал на замовлення редакції. Але їхня точка зору може не збігатися з точкою зору редакції Mind.
Водночас редакція несе відповідальність за достовірність та відповідність викладеної думки реальності, зокрема, здійснює факт-чекінг наведених тверджень та первинну перевірку автора.
Mind також ретельно вибирає теми та колонки, що можуть бути опубліковані в розділі OpenMind, та опрацьовує їх згідно зі стандартами редакції.
