Нагірний Карабах: розформування невизнаної республіки і наслідки для всіх зацікавлених сторін
Глобальні гравці і до чого тут російсько-українська війна
Днями президент невизнаної Нагірно-Карабаської Республіки Самвел Шахраманян підписав указ про припинення її існування з 1 січня 2024 року. Ця подія має поставити крапку в більш ніж 30-річній війні за територію між Вірменією та Азербайджаном. Внаслідок такого вирішення конфлікту до Вірменії з території Нагірного Карабаху виїхало, за різними оцінками, від 50 000 до 100 000 біженців. Про те, що насправді відбулося та які інтереси тих чи інших регіональних і геополітичних гравців, а також про можливі подальші кроки всіх учасників цієї війни розповів Mind професор, доктор політичних наук, Заслужений діяч науки і техніки України Сергій Телешун.
Читайте також: Чому саме зараз спалахнув черговий конфлікт у Нагірному Карабаху і кому це вигідно
Аналіз останніх подій свідчить про те, що фактично переформатовується політична карта Південного Кавказу, а також інтереси основних ключових регіональних і глобальних гравців на Кавказі. Про що йдеться?
По-перше, про відносини Азербайджану й Вірменії. Тобто цей регіон завжди був палаючим, враховуючи наявність Нагірного Карабаху й ще низки окремих регіонів. За словами пана Алієва, розв'язуючи питання Нагірного Карабаху як невизнаного державного утворення, Азербайджан фактично вирішив питання сепаратизму на території Азербайджану.
По-друге, Вірменія зберігає статус-кво –зберігає територіальну цілісність в межах держави Вірменія, але разом із тим віддає проєкт Нагірний Карабах на найближчий час. Фактично офіційно Нагірний Карабах, в особі президента невизнаної Нагірно-Карабаської Республіки Самвела Шахраманяна, заявив, що припинив існування як державне утворення, яке підтримувала Вірменія.
Події готувалися: була проведена низка активних заходів на рівні спецслужб, диверсійної діяльності (військових, політичних, інформаційних) щодо загострення ситуації, особливо на тлі війни в Україні. Регіональні, глобальні гравці мали надію, що ключове завершення відбудеться якраз на тлі російсько-української війни й відвертатиме увагу основних гравців від активної участі в питанні Нагірного Карабаху.
Під час припинення вогню свого часу Азербайджан шукав момент, а також використовував ситуацію для того, щоб розв'язати питання Нагірного Карабаху у рамках єдиної азербайджанської держави. Низка заходів дозволили Баку перейти у швидкий наступ і фактично знищити збройні сили Нагірного Карабаху без підтримки Вірменії, а також учасників ОДКБ, де домінувала росія.
Читайте також: Нагірний Карабах: нова війна за стару територію
Глобальні гравці, зацікавлені в переформатуванні системи національних інтересів на Південному Кавказі
Азербайджан зацікавлений стримати союзників Вірменії (зокрема, Францію, Сполучені Штати й, як не дивно, Іран).
Річ у тім, що Іран дуже зацікавлений у цих територіях. Водночас він не зацікавлений у посиленні Туреччини й Азербайджану та створенні так званого Зангезурського коридору, який дає цим країнам посилення контролю за постачанням енергоносіїв і впливу фактично на весь Кавказ, а також на країни, що мають інтерес на Південному Кавказі. Тобто Іран є формальним і неформальним союзником Вірменії у протистоянні між Азербайджаном і Туреччиною.
Наступний суб'єкт – Ізраїль, який підтримував це й активно вів роботу з Азербайджаном, який на сьогодні є одним із ключових партнерів Ізраїлю. Взаємні інвестиції країн, постачання зброї були давно налагоджені, тож Ізраїль активно стежить за цією ситуацією.
Зрозуміло, інтереси США – це переформатування політичної геополітичної мапи й відтіснення росії з території Закавказзя, а також посилення інтересу Вірменії до Європейського Союзу та США.
Існує версія, що пасивність росії – це спроба розхитати ситуацію в Вірменії, налаштовуючи її проти прем'єра Пашиняна, який заявив про неспроможність ОДКБ реалізувати національну безпеку країн-учасниць. Якоюсь мірою це відповідає дійсності, бо рф ніяк не змогла на мілітарно-політичному рівні відреагувати на цю ситуацію, підтримати свого союзника. росія не хоче втягуватися на тлі російсько-української війни ще й у цю зону, яку не може контролювати в суперечності з Туреччиною.
Тут є і тіньова гра, у якій путін пообіцяв Ердогану не заважати в розв'язанні нагірно-карабаського питання на користь міжнародних вимог. Я думаю, що елемент торгівлі був, росія реально оцінила свої спроможності – тобто неспроможності – і запропонувала і Азербайджану, і Ердогану, скажімо, такий невеличкий, неофіційний подарунок. Так, торгівля під час війни закономірна, особливо геополітичними й регіональними інтересами.
І останній суб'єкт – Китай, який уже давно почав дуже обережно працювати на противагу рф. Його цікавить контроль за торговельною логістикою Ближнього Сходу, Кавказу та Середнього Сходу. Тож, якщо Азербайджан завершить це питання і про щось домовиться з Вірменією, виникне фактично проблема створення нового енергетичного хабу, який забезпечуватиме велику частину світу паливом, військово-політичною парасолькою і буде визначати правила гри на найближчі 50–60 років.
Чи може бути повторення конфлікту за цю територію?
Азербайджан максимально зацікавлений у Зангезурському коридорі, але він наразі не перейде межу, оскільки є попередження від Сполучених Штатів та інших країн не допустити гуманітарної кризи й продовження війни. Ані Сполучені Штати, ані Євросоюз не втягнуться у військове протистояння, хоча ті чи інші радники, спеціальні служби, інші структури можуть брати у цьому участь. Крім того, є війна в Україні, і сьогодні це більше хвилює європейців і весь світ.
Наразі Азербайджан проковтнув стільки, скільки зміг, і він сьогодні хоче стабілізуватися. Продовження війни загострить відносини із західними партнерами, на яких насамперед орієнтується Баку.
Позиція Вірменії
Вірмени зараз не готові воювати за Нагірний Карабах. Наразі буде завдвння утримати контрольованість Вірменії, як прозахідного анклаву на Південному Кавказі. У Пашиняна є шанс це зробити, його достатньо підтримують не тільки західні партнери, а й силовики. Але все ж таки мета Пашиняна не тільки триматися при владі, а й зберегти стабільність і територіальну цілісність Вірменії в тих рамках, які на сьогодні є.
Тобто це буде така достатньо специфічна ситуація, але, мені здається, вона, якщо не буде штучно спровокована, стабілізується на невеликий проміжок часу з метою переварити досягнення з боку Азербайджану, з боку частини країн Заходу, Ізраїлю. З іншого боку, росія, Іран сприймуть нові реалії й підготують нову форму відносин. Ну і Китай традиційно подивиться на того, хто виграє.
Відбувся не стільки один з етапів війни й указ про розпуск Нагірного Карабаху, скільки переформатування на глобальному, регіональному рівні політичної мапи світу з новими й старими глобальними гравцями.
За даними експертів, країни Європейського Союзу, зокрема Франція, фінансували 70–80% бюджету Вірменії за рахунок діаспори. Окремі країни, зокрема країни ЄС, допомагатимуть офіційному Єревану стабілізувати внутрішню політичну ситуацію, посилити безпекову складову.
До того ж матимемо посилення гуманітарної кризи. За різними оцінками, понад 80 000 громадян Нагірного Карабаху вірменської національності вважають себе біженцям. Гуманітарна криза може бути в будь-якому випадку, якою б контрольованою вона не була. Територія все ж таки невелика, але цих громадян треба влаштувати, і вони несуть достатньо потужний потенціал конфлікту. Це горе, трагедії, втрата домівок, бажання повернутися тощо.
Вплив на російсько-українську війну
росіязараз працюватиме не проти Азербайджану, вона працюватиме у вигляді гібридних або проксі-механізмів щодо Вірменії. Чи будуть це військові операції? Не думаю. Чи будуть це операції спеціальних структур? Впевнений. Чи будуть це операції інформаційні? На 100% впевнений! Чи будуть фінансові? Тут менше, бо в росії є гроші, але вони йдуть проти західних партнерів і проти, зокрема, України.
Україна – це оголений нерв, який реагуватиме на будь-який конфлікт. Крім того, все ж таки Південний Кавказ – це дуже близько до нас, і Азербайджан, Вірменія, Туреччина, росія пов'язані з нами.
Тому український політичний клас, спецслужби, дипломатичний корпус та інші структури повинні дуже уважно стежити за периферією подій, бачити основну проблему. Адже «прилітає» все те, на що не звертають уваги.
Чи були подібні ситуації в новітній історії?
Наразі в світі немає нажаль стабільних інтересів і стабільних кордонів. В залежності від змін вектору національних інтересів та інтересів геополітичних гравців політична мапа світу змінюється. Тут я знову згадаю Україну. Як не дивно, усе, що відбувається, можливо, і не відбулося б, якби не було війни в Україні. Є така тектоніка геополітики, де кожен третій гравець, зокрема глобальні гравці, регіональні, намагаються мінімальними ресурсами завдяки іншому реалізувати свої інтереси.
Це не тільки мистецтво азербайджанських політиків, військових – вони прорахували найбільш зручну ситуацію за допомогою партнерів, насамперед турецьких. Треба було перетягнути сили, підготуватись, скористатися ситуацією і послабленням росії. Прозондувати партнерів, які б могли допомагати Вірменії, знову ж таки росію, Іран, і провести швидку операцію, яка поставила Єреван перед потребою визнати факт припинення існування Нагірного Карабаху з метою збереження власної територіальної цілості.
На мою думку, в таких речах ніколи не буває вічних поразок і вічних перемог – це завжди плинне. Головне завдання – зробити правильні висновки й підготуватися до нових кроків. Усе може стабілізуватися та напрацюватись. Чому ж немає стабільності зараз – історичні протистояння між окремими народами зав'язані поколіннями, і це треба пережити.
До речі, після трагічних подій першої світової війни близько 90% громадян воюючих країн були упевнені у неможливості початку нової світової катастрофи. Проте через 20, 30 років після завершення війни з'являється нове покоління громадян, яке не відчуло страждання попередників і яке «завжди хоче переписати історію з уявлення власної справедливості». Тому важливо розуміти, бачити і реалізовувати ефективні національні і міжнародні механізми упередження та безпеки.
Автори матеріалів OpenMind, як правило, зовнішні експерти та дописувачі, що готують матеріал на замовлення редакції. Але їхня точка зору може не збігатися з точкою зору редакції Mind.
Водночас редакція несе відповідальність за достовірність та відповідність викладеної думки реальності, зокрема, здійснює факт-чекінг наведених тверджень та первинну перевірку автора.
Mind також ретельно вибирає теми та колонки, що можуть бути опубліковані в розділі OpenMind, та опрацьовує їх згідно зі стандартами редакції.
