Боротьба за енергонезалежність: як Україні зберегти власну нафтогазову галузь
І чому важливо забезпечити умови для залучення приватних інвесторів
Сьогодні в Україні нерідко можна почути запитання щодо подальших перспектив її нафтогазової галузі та потреби посилення курсу на енергонезалежність. Наприкінці вересня очільник НАК «Нафтогаз України» Олексій Чернишов звітував, що Україні пройде зиму завдяки природному газу власного видобутку. До того ж і у ПАТ «Укрнафта» повідомляють про збільшення власного видобутку нафти в Україні цього року. Проте на тлі цих новин у залученні до видобутку приватних компаній панує тиша. Якщо в довоєнний період ліцензії на видобуток отримували і приватні компанії, зараз останніх на ринку значно поменшало. Звичайно, війна впливає негативно на розвиток будь-якої сфери, але вже зараз Україні варто готувати фундамент для повоєнного розвитку енергетичної галузі. Чого не вистачає Україні та як забезпечити власну енергонезалежність, розповів Mind експерт нафтогазової галузі, голова Ради директорів компанії JKX Михайло Бакуненко.
Читайте також: Пережити зиму: чиновники від енергетики рапортують про готовність, інженери прораховують можливі ризики
Україні вкрай необхідно активно розвивати внутрішнє виробництво нафти та газу. Це дає змогу нарощувати ВВП та стимулює зростання економіки. У нас досить розвинений ринок газу та розгалужена транспортна інфраструктура для нього. Тож створення нових і розширення наявних виробничих та сервісних компаній дозволить створити нові робочі місця і забезпечити додаткові надходження податків до бюджету.
Уже сьогодні нафтогазовий комплекс – це не менш ніж 5–7% ВВП країни, а може бути ще більше.
Енергетична галузь є ключовою в економіці будь-якої країни, особливо такої промислово розвиненої, як Україна. Звідси потреба забезпечувати власну енергетичну безпеку, щоб не опинитися в залежності від імпорту енергоносіїв.
Згадаймо, чого зовсім нещодавно коштувало Європі запізніле усвідомлення її залежності від російських нафти та газу. За оптимістичними оцінками Єврокомісії, не менше 0,4% сукупного ВВП всіх країн єврозони. Ціновий шок унаслідок переривання саме російської частини імпортного постачання природного газу до Європи призвів до рецесії та зниження промислового виробництва (наприклад, у Німеччині газ стрімко подорожчав до $3500 за 1000 куб. м для промисловості, зросли тарифи й для населення).
Так, низка європейських науковців уже 2022 року (Garicano et al. 2022, Bachmann et al. 2022, Lan et al. 2022) визначили, що проблеми з постачанням навіть 30%-вої долі енергоносіїв (а доля російського газу становила майже 40%) коштуватимуть європейській промисловості падінням не менше ніж на 14% протягом наступних двох років. Саме тому запорука енергетичної безпеки – це перш за все власний видобуток, а також максимальна диверсифікація джерел імпорту.
Окрім цього, спроможність повною мірою забезпечити себе власними енергетичними ресурсами – це запорука геополітичної безпеки. На сьогодні для України це чітка необхідність, продиктована війною. Україна має запаси вуглеводнів, які можна рентабельно видобувати десятиліттями. А ефективна стратегія освоєння ще не розвіданих ресурсів може значно збільшити загальний обсяг запасів, що лише на руку українській економіці.
Кому вигідно імпортувати, а не добувати?
Здавалося б, хто може виступати проти цього? Виявляється, може. Наприклад, так зване лобі імпортерів і газові трейдери, які прагнуть збільшити обсяги продажу імпортного газу на українському ринку. Чим більше імпортного газу продають трейдери – тим вищі їхні доходи.
Водночас внутрішній ринок стає фактично заручником фінансових апетитів трейдерів, примушуючи країну конкурувати із сусідами за природний газ і пропонувати вищу ціну для його залучення на свій ринок. Цю ціну далі покриватиме кінцевий споживач – український виробник, збільшуючи витрати та втрачаючи конкурентоспроможність, і населення, оплачуючи більші рахунки й отримуючи нижчий рівень життя.
Імпорт ресурсів спричиняє відплив валюти з країни та створює тиск на курс гривні. Окрім того, імпортер, трейдинговий бізнес якого є за визначенням високоризиковим, – це додаткове джерело макроекономічної нестабільності в країні, адже зміна його фінансового стану може не тільки формувати ефект доміно на енергетичному ринку, а й обвалити всю систему постачання енергії кінцевим споживачам.
При цьому на газовому та нафтовому ринку України перетинаються інтереси різних міжнародних компаній. Багато країн готові експортувати газ до України – це як країни Євросоюзу, так і інші світові виробники, які бажають отримати доступ до українського ринку.
З іншого боку, є компанії, які прагнуть укласти угоди про концесію або отримати ліцензії для видобутку нафти та газу в Україні. Ці угоди можуть включати вигідні податкові ставки, технологічне співробітництво та інші умови, які сприяють залученню іноземних інвесторів. Також є зовнішній інтерес до транспортування та зберігання енергоносіїв, виробництва енергії з відновлюваних джерел (вітер, сонце, біомаса).
Звичайно, війна завдала важкого удару по нафтогазовій інфраструктурі України, та й по її енергетичному комплексу загалом. Споживання газу різко впало – не менш ніж на 30%, до 20 млрд куб. м.
Причина очевидна: значна частина української економіки скоротилася, багато підприємств повністю зупинилися (насамперед – у металургії). Нафтопереробка сильно постраждала через руйнування Кременчуцького НПЗ та інших виробників.
Як забезпечити повноцінний власний видобуток?
Щодо сервісних послуг, то всі міжнародні компанії або повністю залишили Україну, або значно скоротили свою присутність. А більшість компаній, які працювали в Україні за угодами про розподіл продукції (УРП), призупинили геологорозвідувальні роботи.
Що ми отримали в підсумку?
- Фактичну експропріацію державою частини приватних активів у нафтогазовому секторі під різними приводами, що створює негативний прецедент для приватних інвесторів у вигляді ризиків для повернення вкладених інвестицій.
- Підвищення конкуренції у сегменті промислових виробників із боку НАК «Нафтогаз України», що йде в розріз із заявленою метою та логікою накопичення нею газу для проходження опалювального періоду.
- Ризики ворожих атак на наявну нафтогазову інфраструктуру для створення критичної ситуації в енергетичному секторі.
Зараз, коли ми обмірковуємо повоєнне майбутнє України, зокрема у сфері енергетики, ми прагнемо так званого кращого варіанту. Який, крім іншого, передбачає незалежність нашої країни від імпорту енергоносіїв.
До повномасштабної війни українська економіка не задовольняла своєї потреби в природному газі шляхом власного видобутку.
Зараз його споживання різко впало, але повоєнне відновлення напевно поверне до колишнього рівня споживання. У 2021 році власний видобуток газу становив трохи менше 20 млрд куб. м, а його споживання – 27 млрд куб. м. Тобто після війни, у міру відновлення промисловості, нам знову доведеться імпортувати природний газ.
Але залежність від імпорту можна послабити, а згодом і звести до мінімуму. Для цього потрібно, по-перше, розвивати та підтримувати внутрішнє виробництво нафти й газу, а по-друге – приділяти більшу увагу альтернативним джерелам, як-от вітряна та сонячна енергія. Бізнесу та інвестиціям потрібні зрозумілі та стабільні правила гри, однакові для всіх учасників ринку.
Звісно, на шляху до реалізації «кращого варіанту» для України є перешкоди. Перше – непослідовність державної політики та хаотичні зміни регуляторних норм. Коли ринок газу в Україні формувався, перспективною виглядала нова ніша – продаж газу для населення.
І ніби держава спочатку підтримувала прихід у цей сегмент якомога більшої кількості гравців. У кожній області з’являлися до 10 незалежних постачальників. Але 2020 року уряд закріпив за «Нафтогазом» право й надалі бути монопольним постачальником газу для ТКЕ та населення, а на час війни було зафіксовано ціну, яку ні один приватний постачальник не в змозі надати.
Також держава повністю заборонила експорт природного газу, вугілля та мазуту з весни 2022 року (постанова Кабміну від 10.06.2022 №666). Це систематично призводить до накопичення профіциту таких продуктів із подальшою реалізацією їх із дисконтом – прямі втрати для виробників.
Які умови потрібні інвесторам?
Неможливо залучати капітал у довгострокові інвестпроєкти в умовах, коли порядок стягнення рентних платежів змінюється майже щороку. Наприклад, з весни 2022 року держава запровадила новий механізм розрахунку ренти для видобутку природного газу. Але механізм був розроблений задовго до початку повномасштабного вторгнення і зараз його впровадження є не зовсім доречним.
Серед інших перешкод – численні та непрозорі процедури ліцензування, складність та дорожнеча мобілізації обладнання, відсутність стимулювання інвестицій у розвідку й дорозвідку запасів. Подолання бюрократичних перепон, а також спрощення процедур тендерів – це те, що потрібно зробити, щоб в Україну повернулися сервісні компанії.
Врахувавши все вищезгадане, потрібно розробити та впровадити стабільні й зрозумілі податкові правила та роялті, усунути податкові бар'єри. А ще українському ринку потрібний набір заохочувальних програм, що дозволяють зацікавити міжнародні компанії інвестувати в нафтогазовий сектор економіки.
Щоб реалізувати цей «найкращий варіант», Україні треба передусім забезпечити безумовний захист права власності на рівні держави: це перша умова залучення будь-яких інвестицій у нафтогазову сферу. Припинити будь-яке рейдерство, унеможливити використання державних і правоохоронних органів для «вирішення бізнес-завдань».
Важливо розуміти, що обставини, які зумовили зниження споживання енергоносіїв в Україні, тимчасові. Україна пройде цю жахливу сторінку історії, поверне території та відновить зруйновану промисловість і житловий фонд. Споживання зростатиме, і до цього треба готуватися заздалегідь. Тому дуже важливо створити передумови й почати реалізацію кроків саме зараз – коли Україна має історичний шанс стати енергонезалежною та коли це вже не можна відкладати на потім.
Автори матеріалів OpenMind, як правило, зовнішні експерти та дописувачі, що готують матеріал на замовлення редакції. Але їхня точка зору може не збігатися з точкою зору редакції Mind.
Водночас редакція несе відповідальність за достовірність та відповідність викладеної думки реальності, зокрема, здійснює факт-чекінг наведених тверджень та первинну перевірку автора.
Mind також ретельно вибирає теми та колонки, що можуть бути опубліковані в розділі OpenMind, та опрацьовує їх згідно зі стандартами редакції.
