Ядерне стримування: чи працює воно в сучасних умовах
І чи може рф застосувати цю ядерну зброю проти України
Ядерна зброя досі лишається одним з елементів залякування світу. Так, у росії час від часу лунають відповідні погрози в бік України. На цьому тлі час від часу зростає кількість росіян, які готові виправдати такі дії диктатора. З іншого боку, весь світ завмер в очікуванні результатів операції ЗСУ в Курській області. Проте, як кажуть у Білому домі, про застосування ядерної зброї у відповідь на цю операцію, не йдеться. Чи працює наразі ядерне стримування агресора та які прогнози щодо застосування цієї зброї, розповів Mind військовий експерт, професор кафедри Академії сухопутних військ України Андрій Харук.
Читайте також: Ядерний злочинець. Чому путінська росія лякає світ «зоряними війнами»
Упродовж семи десятиліть наявність ядерної зброї вважалась основним чинником гарантування безпеки. США та СРСР володіли арсеналами з десятків тисяч ядерних боєголовок, менші арсенали мали Велика Британія, Франція, КНР – міжнародно визнані члени «ядерного клубу». Свої програми створення ядерної зброї реалізовували ще принаймні в десяти країнах – від нейтральної Швеції до ПАР і Бразилії. Довести їх до завершення вдалось Ізраїлю, Індії, Пакистану, КНДР і ПАР.
Однак уряд Південно-Африканської республіки, погодившись на демонтаж системи апартеїду, чудово усвідомлював, що на вільних виборах переможуть представники чорношкірої більшості з доволі радикальними поглядами. Тож ПАР стала єдиною в історії країною, яка відмовилась від власної ядерної зброї, демонтувавши боєзаряди і все обладнання для їхнього виготовлення під контролем МАГАТЕ.
Інші ж члени «ядерного клубу» – як визнані, так і невизнані, – тримаються за ядерну зброю як за неодмінний атрибут суверенітету й безпеки. Здавалося б, ця ставка працює: холодна війна між НАТО й Організацією Варшавського договору так і не переросла в «гарячу» завдяки наявності в обох сторін колосальних ядерних арсеналів.
Інакше кажучи, спокуса вирішити суперечності силовими методами розбивалась об наявність у «ймовірного противника» засобів, спроможних знищити і тебе самого, і твоїх союзників.
Перший тривожний дзвіночок для апологетів концепції ядерного стримування прозвучав навесні 1969 року, коли спалахнув прикордонний конфлікт між двома ядерними державами – СРСР та КНР. Суперечка за острів Даманський (або ж острів Чженьбао) на прикордонній річці Уссурі вилилась у справжні бої. Виявилось, що наявність ядерної зброї аж ніяк не гарантує від спроб достатньо нахабного сусіда підкоригувати лінію кордону на свою користь.
Тож чи працює концепція ядерного стримування? Відповідь на це була така: працює, але є одне «але»: вона захищає лише від великомасштабної війни. Інакше кажучи, використання ядерної зброї можливе тільки у відповідь на екзистенційну загрозу існуванню держави. Конфлікт за о. Даманський, звісно, під це визначення не підпадав.
Читайте також: Ядерна бомба на орбіті: вчені пояснили, навіщо вона путіну
Коли ж можна застосовувати ядерну зброю?
Це неймовірно складне й неоднозначне питання, як правило, регулюється державними документами – ядерними доктринами. Зміст їх різниться залежно від можливостей країни-члена «ядерного клубу» та концептуальних поглядів на способи забезпечення національної безпеки. При цьому ядерна доктрина не є статичною – у неї можуть вноситися зміни залежно як від зовнішніх чинників (еволюція міжнародної обстановки), так і від внутрішніх (наприклад, зміна керівних сил).
До визначення умов застосування ядерної зброї творці доктрин намагаються підходити дуже обережно й виважено. Адже очевидно, що така зброя – це новітній Ultima ratio regum, «останній аргумент королів».
Скажімо, ядерна доктрина Франції передбачає один-єдиний випадок, коли можна застосувати ядерну зброю: якщо проти Франції буде застосована така зброя. Натомість доктрина російської федерації в цьому плані виняткова: вона передбачає аж п’ять причин для застосування ядерної зброї, і відбиття нападу з використанням противником такої зброї – тільки один з них. Щоб зрозуміти суть такого підходу, слід звернутись до історії.
російська ядерна доктрина корінням своїм сягає радянських часів. З початку 70-х років минулого століття радянська військова наука передбачала можливість короткочасного ведення «великої війни» між НАТО й Організацією Варшавського договору звичайними засобами, але з подальшим неминучим переходом до застосування ядерних. При цьому, на відміну від американців, обмежене застосування ядерних засобів виключалося: вважалося, що у відповідь на будь-яке використання ядерної зброї одиночними зарядами, буде використаний весь ядерний потенціал Радянського Союзу, оскільки США в тактичній зброї перевершували СРСР.
Радянські генерали чудово усвідомлювали: десятки тисяч танків, якими вони погрожували Заходу, – це колос на глиняних ногах. Насправді єдиним ефективним засобом боротьби з НАТО була лише ядерна зброя, причому винятково стратегічна. Навіть в обмеженій ядерній війні, з використанням лише тактичної ядерної зброї, СРСР не мав шансів на перемогу.
У 1980-х роках радянська військова доктрина зазнає певної модифікації: тепер визнавалася можливість ведення операцій не тільки обмеженого масштабу, а й стратегічних, а потім і всієї війни з використанням тільки звичайних видів зброї. Чому? Причиною була своєрідна стратегічна безвихідь: виграти війну проти НАТО неядерними засобами неможливо – але ядерна війна майже напевно означала б загибель цивілізації.
Тож у воєнні плани закладається можливість ведення неядерної війни, розраховуючи на помилки противника чи на досягнення успіху гібридними методами (а СРСР мав величезний досвід нагнітання виступів проти гонки озброєнь у західному світі).
російська федерація стратегічно опинилась у стані ще гіршому, ніж СРСР. Її економічний потенціал (як в абсолютному, так і у відносному вимірі) був нижчий, а до цього ще додалася криза «буремних 90-х». Тож будь-які сподівання на успіх у збройному протистоянні зі США й західною цивілізацією видавалися марними.
Інтегруватися ж у цивілізований світ як керівні кола, так і населення рф не хотіли. На допомогу прийшла та саме концепція гібридної війни, доведена у росії до, не побоюсь цього слова, досконалості. Ядерна доктрина ж стала складником цієї концепції, підпорядковуючись її вимогам.
Читайте також: Чим путін загрожує Заходу: аналіз «ядерної тріади» рф
За яких випадків рф може застосувати ядерну зброю?
Ще 2000 року путін ухвалив нову воєнну доктрину, яка передбачає можливість застосування такої зброї не лише у відповідь на ядерний удар по росії чи її союзниках, а і як реакцію на розпочату про рф конвенційну (неядерну) війну, яка становить екзистенційну загрозу для держави.
Пізніше в російській воєнній теорії розробляється концепція «ядерної деескалації» – загрози застосування або демонстративного застосування ядерної зброї задля того, щоб змусити противника піти на поступки. Фактично, «ядерна деескалація» – це розширене трактування концепції ядерного стримування. На відміну від останньої «ядерна деескалація» передбачає не просто наявність ядерної зброї, а й можливість її обмеженого застосування, навіть у відповідь на конвенційну загрозу.
Юридично нові підходи до ядерного стримування були закріплені указом путіна від 2 червня 2020 року «Об основах государственной политики Российской Федерации в области ядерного сдерживания». Серед положень, які визначають підстави для застосування ядерної зброї, є і таке: «в случае возникновения военного конфликта недопущение эскалации военных действий и их прекращение на приемлемых для рф и (или) ее союзников условиях». Зауважте: тут не йдеться про напад на рф чи її союзників, а про виникнення воєнного конфлікту.
Тобто рф цілком може розпочати війну, а потім пригрозити застосуванням ядерної зброї (або й застосувати її) для досягнення прийнятного для себе результату. Ядерне стримування в російському його баченні тепер постає як інструмент безальтернативного нав'язування росією своєї волі іншим державам.
Чи працює залякування рф на практиці?
Досвід понад дев'ятисот днів великої російсько-української війни показує – якщо й працює, то не так, як на це розраховував путін. Можливо, ядерний шантаж – бо стримуванням це назвати вже важко – впливає на позицію деяких наших країн-партнерів, які надто серйозно сприймають російські погрози. Однак нав'язати свою волю Україні російській владі не вдається.
Про капітуляцію перед агресором не йдеться, ба більше – Україні вистачило волі й ресурсів перенести війну на територію рф. І тут мова не лише про Курську операцію, а й про систематичні удари по російських аеродромах (у тому числі тих, де базуються носії ядерної зброї) чи об'єктах попередження про ракетно-ядерний удар.
Однак досі – принаймні, на момент публікації цих рядків, уся реакція з боку росіян зводилася лише до систематичних погроз «вдатися до найрішучіших заходів».
Знизивши можливий поріг застосування ядерної зброї, російське військово-політичне керівництво саме загнало себе в пастку.
Де тепер гарантія, що умовна Вейшнорія* не вирішить силовим методом розв'язати якісь територіальні чи ресурсні проблеми за рахунок рф, переконавшись на прикладі російсько-української війни, що все «ядерне стримування» – це лише порожня балаканина?
*Вейшнорія – віртуальна держава, що відповідно до легенди військових навчань «Захід-2017» є умовним супротивником союзу росії та білорусі.
Автори матеріалів OpenMind, як правило, зовнішні експерти та дописувачі, що готують матеріал на замовлення редакції. Але їхня точка зору може не збігатися з точкою зору редакції Mind.
Водночас редакція несе відповідальність за достовірність та відповідність викладеної думки реальності, зокрема, здійснює факт-чекінг наведених тверджень та первинну перевірку автора.
Mind також ретельно вибирає теми та колонки, що можуть бути опубліковані в розділі OpenMind, та опрацьовує їх згідно зі стандартами редакції.
