Ще одна війна? Індо-пакистанський конфлікт і його український контекст
Які наслідки він може мати

22 квітня цього року четверо ісламських терористів розстріляли 26 туристів у долині Байсаран (у Джамму та Кашмірі, неподалік лінії розмежування з Пакистаном). Уряд Індії негайно звинуватив в цьому Пакистан і вжив рішучих заходів, що призвело до відповідної реакції пакистанської сторони. Між країнами припинилося будь-яке сполучення суходолом, повітряний простір Індії закрили для пакистанських літаків, а Пакистану – для індійських. До того ж Індія пригрозила перекрити шлюзи на річці Інд, яка є головним джерелом води для пакистанського землеробства.
24 квітня Індія вивела в море свій авіаносець «Вікрант», скерувавши його до берегів Пакистану. З наступного дня тривали прикордонні перестрілки, причому не лише на лінії розмежування в Кашмірі, а й на міжнародно визнаному кордоні між Індією та Пакистаном. Напруженість наростала, а додатковим чинником стала ще й наявність ядерної зброї в обох країн (за приблизними оцінками, 170–180 боєголовок є в Індії та 130 – у Пакистану).
Згодом прикордонні перестрілки переросли в повномасштабні бойові дії: Індія піддала ракетному обстрілу об’єкти на контрольованій Пакистаном частині Кашміру, застосувавши, серед іншого, надзвукові крилаті ракети повітряного базування «Брахмос». Далі тривали масштабні повітряні бої, за результатами яких Пакистан заявив про збиття п’яти індійських літаків, а Індія – трьох пакистанських. Врешті, після чотирьох днів інтенсивних бойових дій Індія та Пакистан врешті досягли перемир’я. Про те, що продемонстрував індо-пакистанський конфлікт, що він означає для України та чого можна очікувати далі, Mind розповів Андрій Харук, військовий експерт, професор кафедри Національної академії сухопутних військ України.
З чого все починалося?
Отже, ми маємо справу з черговим загостренням конфлікту між двома країнами, який тягнеться ще з 1947 року, тобто з часу проголошення незалежності Індії та Пакистану. Поділ колишнього британського володіння на дві держави за конфесійною ознакою призвів до низки територіальних суперечок, найгострішою з яких стала проблема Кашміру. Більшість населення цього князівства було мусульманами, але керівну верхівку становили індуїсти.
Махараджа Кашміру вирішив приєднатися до Індії, що, зрозуміло, не влаштовувало пакистанський уряд. У результаті війни 1947–1949 років князівство було розділене. 60% території відійшло до Індії, 40% – до Пакистану. Мир, однак, не настав – лише перемир'я, яке ще двічі переривалося великими війнами (1965 і 1971 років) і кілька разів – менш масштабними зіткненнями. Індія та Пакистан досі не відмовилися від своїх територіальних претензій.
Додатковим чинником зростання напруженості стала релігійна радикалізація. З якою релігією в нашій свідомості традиційно пов'язується це явище? Звісно, з ісламом. Радикальні послідовники пророка Магомета в Індії неодноразово вдавалися до терористичних актів. Але в цій країні дуже активні й впливові також індуїстські радикальні течії, представники яких систематично вчиняють насильницькі дії не лише проти мусульман (частка яких у населенні Індії становить понад 10%), але й проти християн.
Нинішній прем'єр-міністр Нарендра Моді, який перебуває при владі з 2014 року, – представник саме такого радикального індуїзму. 2019 року він скасував особливий статус штату Джамму і Кашмір, розділивши його на дві союзні території (Джамму і Кашмір та Ладакх). Якщо штати в Індії користуються самоврядуванням, то союзні території – керуються безпосередньо центральним урядом. Зрозуміло, це не додало популярності урядові Нью-Делі серед мусульман Кашміру.
Що демонструє індо-пакистанський конфлікт?
Серед підтверджених індійських втрат – принаймні один винищувач «Рафаль» французького виробництва, найсучасніший продукт європейської авіаційної промисловості. А ось збив його літак китайського виробництва J-10CE, начебто за допомогою китайської ж далекобійної ракети PL-15E.
Звичайно, треба зробити поправку на традиційно невисоку якість підготовки індійських пілотів, але факт доволі показовий – він демонструє технологічну перевагу військово-промислового комплексу КНР, створену буквально за останні два десятиліття. І для України це не надто обнадійливий сигнал – адже КНР є союзником (ба, навіть сюзереном) для російської федерації. Тому аж ніяк не можна виключати ширшого припливу китайської зброї та військових технологій до країни агресора.
Характерно, що Індія оголосила про незастосування ядерної зброї першою, а от Пакистан такої декларації не зробив. Чому? Річ у тім, що у звичайних озброєннях Індія має суттєву перевагу, а її військовий бюджет майже вдесятеро більший від пакистанського ($75 млрд порівняно з $7,64 млрд). Тобто без застосування ядерної зброї Пакистан майже неминуче приречений на поразку.
Що цей конфлікт означає для України?
В українському інформаційному просторі при визначенні позиції щодо індо-пакистанського конфлікту, найчастіше домінують дві тези: 1) «Індія купує нафту в росії»; 2) «Пакистан постачає нам снаряди». Обидві вони правильні, але однобокі. Річ у тім, що снаряди постачає нам не лише Пакистан, а й Індія. І в боєукладках наших танків, і в арсеналах артилерії пакистанські й індійські лежать поряд, і так само несуть заслужене покарання агресору.
Ескалація ж воєнних дій між цими країнами неминуче позначиться (якщо вже не позначилася) на постачанні боєприпасів для Сил оборони України. Не все так просто і з геополітикою. Пакистан є одним із головних стратегічних партнерів (правильніше б було сказати, васалів) КНР – а позиція останньої аж ніяк не є проукраїнською.
Тож який висновок?
Об’єктивно загострення індо-пакистанського конфлікту аж ніяк не потрібне Україні. Війна в далекому Індостані, навіть якщо вона не перейде в ядерну стадію, потенційно може призвести до погіршення становища України у протистоянні російській агресії. Я все ж оптимістично вважаю, що великої війни не буде – адже між Індією і Пакистаном наприкінці ХХ і у ХХІ століття неодноразово спалахували конфлікти, але обом сторонам вистачало клепки не зробити непоправних кроків.
Автори матеріалів OpenMind, як правило, зовнішні експерти та дописувачі, що готують матеріал на замовлення редакції. Але їхня точка зору може не збігатися з точкою зору редакції Mind.
Водночас редакція несе відповідальність за достовірність та відповідність викладеної думки реальності, зокрема, здійснює факт-чекінг наведених тверджень та первинну перевірку автора.
Mind також ретельно вибирає теми та колонки, що можуть бути опубліковані в розділі OpenMind, та опрацьовує їх згідно зі стандартами редакції.