Що не так із заочним арештом в Україні?
І яка є тенденція з оголошенням у міжнародний розшук
У 2024 році ВАКС активно застосовував процедуру заочного арешту для підозрюваних у корупції, які перебувають за кордоном. Серед них – екснардепи, високопосадовці та підприємці, які фігурують у резонансних справах. За попередніми оцінками, таких рішень за рік могло бути понад 30, що свідчить про зростання значення цього інструменту в боротьбі з корупцією.
Чому ж цей інструмент стає дедалі популярнішим? Основна причина це те, що у зв’язку з повномасштабним вторгненням рф багато підозрюваних у корупційних справах перебувають за межами України. Крім цього, ми бачимо, що кожен другий випадок резонансної корупційної справи містив вимогу про заочний арешт від правоохоронців.
Сам по собі заочний арешт застосовують до тих, хто переховується від слідства. Однак чи справді ця практика ефективна, адже підозрювані можуть ніколи й не повернутися в Україну, і чи дійсно особа ухиляється від слідства? Спеціально для Mind у цьому розібралася радниця Юридичної групи LCF Анастасія Діденко.
Що таке заочний арешт?
Заочний арешт в Україні – це запобіжний захід, коли суд вирішує взяти під варту людину, яка перебуває за кордоном або не може бути присутньою на суді з інших причин.
Якщо суд ухвалює таке рішення, це може призвести до того, що людину включать у базу Інтерполу, затримають в іншій країні або розпочнуть процес її повернення до України через екстрадицію.
Для реалізації заочного арешту потрібно дотриматися передбаченої законодавством процедури, чого не завжди дотримуються правоохоронні органи. Отже, особа повинна набути статусу підозрюваного у кримінальному провадженні. Як можна вручити повідомлення про підозру особі, яка, наприклад, перебуває за межами України?
Загалом повідомлення про підозру вручається особисто особі (ст. 278 КПК України). У разі неможливості вручити особисто, повідомлення про підозру вручається у спосіб, передбачений для виклику та приводу особи, тобто шляхом: надіслання поштою, електронною поштою чи факсимільним зв’язком, здійснення виклику телефоном або телеграмою, врученням під розписку дорослому члену сім’ї чи іншій особі, яка вказана «для передання»; врученням житлово-експлуатаційній організації за місцем проживання особи або адміністрації за місцем її роботи.
Що не так із заочним арештом в Україні?
На практиці у більшості випадків вручення підозри відбувається формально, оскільки правоохоронці не проводять перевірку місцезнаходження особи. Правоохоронці приїжджають за зареєстрованим місцем проживання особи та залишають комусь із членів родини (якщо є), у разі коли нікого немає, то відправляють поштою за цією адресою та направляють у месенджер на нібито номер особи, якій вручають підозру. Навіть коли є інформація про її перебування за кордоном, повідомлення про підозру надсилається / вручається за останнім місцем проживання в Україні.
Ба більше, навіть коли особа або її адвокати інформують про адресу проживання за кордоном, підозру вручають в Україну за нібито місцем проживання особи, після чого її оголошують у розшук через нібито переховування від слідства. У нашій практиці доволі часто зустрічаємо такі ситуації, коли правоохоронцям відомо, що особа проживає за кордоном, проте підозру вручають за адресою в Україні. Є ще питання щодо месенджерів, на які надсилають правоохоронці підозру: чи дійсно ним користується особа і чи дійсно отримано це повідомлення.
Тобто коли особа свідомо повідомляє адресу проживання за кордоном, ініціює проведення слідчих дій, а правоохоронці своєю чергою ігнорують цю добровільну взаємодію осіб зі слідством, то це є виключно формальністю вручення повідомлення про підозру.
Коли особу оголошують у міжнародний розшук?
Оголошення особи в міжнародний розшук передує і є обов’язковим для звернення із заочним арештом. Так, ч. 6 ст. 193 КПК передбачає обов’язковою підставою заочного арешту оголошення особи в міжнародний розшук. Разом із тим поняття «міжнародний розшук», а також «оголошення особи у міжнародний розшук» кримінальним процесуальним законодавством не визначене. Це формує неоднозначне його розуміння різними суддями.
Так, до 2024 року практика судів із цього питання була доволі розширеною:
- Оголошення особи в міжнародний розшук настає з моменту винесення слідчим / детективом відповідної постанови. Будь-яких дій слідчого щодо подальшої реалізації постанови не вимагається.
- Особу не оголошено у міжнародний розшук, поки Інтерполом не опублікована «червона картка».
- Особа вважається такою, що оголошена у міжнародний розшук, при активних діях слідчого / детектива. До активних дій слідчого належать: винесення слідчим постанови про міжнародний розшук; внесення відомостей про розшук до ЄРДР; належне звернення слідчого із запитом до Національного центрального бюро Інтерполу; неповернення слідчому такого запиту.
- Особа вважається такою, що оголошена в міжнародний розшук, коли винесена відповідна постанова, і вона скерована до Національного центрального бюро Інтерполу.
У 2023 році Вищий антикорупційний суд найчастіше займав позицію про те, що крім винесення постанови про оголошення в розшук необхідні активні дії слідчого та неповернення цього запиту слідчому / детективу. А 2024 року значно поширилася негативна тенденція, коли суди визнають достатнім фактом оголошення у розшук лише на підставі постанови слідчого, незалежно від його міжнародного чи державного характеру. І публікація «червоної карти» не є обов’язковою, як і вчинення активних дій щодо скерування до відповідних органів постанови про оголошення в розшук.
Це створює загрозу зловживання та порушення прав осіб. У практиці може виникнути ситуація, коли з погляду правоохоронних органів особі вручено повідомлення про підозру, обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою за відсутності підозрюваного та оголошено в міжнародний розшук, а особа безпосередньо дізнається про це через мережу інтернет у стрічках новин.
Чому це відбувається?
Неточності породжують зловживання процедурою. У деяких випадках заочний арешт використовується не для досягнення правосуддя, а як інструмент тиску чи переслідування. Такі дії підривають довіру до правоохоронної системи та ускладнюють ефективне застосування процедури.
Ця формальність заочного арешту підтверджується й тим, що правоохоронці часто подають одночасно (або одне за одним) клопотання про спеціальне досудове розслідування та заочний арешт, хоча ці два клопотання є взаємовиключними та повинні належати до різних стратегій правоохоронців у кримінальному провадженні. Клопотання про заочний арешт подається у зв’язку з необхідністю розшуку підозрюваного, тоді як спеціальне досудове розслідування передбачає відсутність такої особи у процесі, дозволяючи завершити розгляд справи без неї.
Така стратегія правоохоронців призводить до абсурдних ситуацій. Наприклад, особа може мати обраний заочний запобіжний захід, проте брати участь у судових засіданнях (навіть і без спеціального судового розгляду щодо останнього). То де ця особа переховується? Для чого було отримувати клопотання про заочний арешт? Це означає, що досить часто інститут заочного арешту можуть застосовувати не задля реалізації його основної мети – розшуку підозрюваного, а для переслідування особи та публікації голослівних публікацій.
Процедура заочного арешту в Україні є важливим інструментом у боротьбі з корупцією та злочинами, особливо в умовах, коли багато підозрюваних перебувають за кордоном. Проте через прогалини в законодавстві, формальний підхід правоохоронців і неоднозначну судову практику цей механізм часто використовується неефективно або їм навіть зловживають для тиску та дискредитації.
Сподіваюся, у 2025 році судова практика стане більш прозорою, а заочний арешт використовуватиметься виключно в тих випадках, коли на це є підстави, і без формальностей. Проте для реалізації цього потрібно перш за все законодавчо врегулювати питання щодо моменту оголошення особи в розшук.
Автори матеріалів OpenMind, як правило, зовнішні експерти та дописувачі, що готують матеріал на замовлення редакції. Але їхня точка зору може не збігатися з точкою зору редакції Mind.
Водночас редакція несе відповідальність за достовірність та відповідність викладеної думки реальності, зокрема, здійснює факт-чекінг наведених тверджень та первинну перевірку автора.
Mind також ретельно вибирає теми та колонки, що можуть бути опубліковані в розділі OpenMind, та опрацьовує їх згідно зі стандартами редакції.
