Європейська оборонна промисловість: на порозі ренесансу?
Які є альтернативи американській зброї
Останніми тижнями, ба навіть днями, світ міняється з калейдоскопічною швидкістю. Нова адміністрація США блискавично руйнує усталену за 80 років євроатлантичну систему безпеки. Європейські країни НАТО раптом зрозуміли – американський щит, який був ключовим елементом їхньої безпекової стратегії, ось-ось розлетиться на друзки. Це змушує радикально переглянути підходи до оборонної політики з урахуванням вимоги самодостатності (якщо не в національному, то бодай у європейському вимірі). Стосується ця самодостатність не тільки збройних сил, а й оборонної промисловості. Річ у тім, що деякі дії адміністрації Трампа наочно показують, те, що її очільники зовсім не вважають міжнародні угоди обов’язковими для себе. Проявилася реальна можливість припинення постачання озброєнь, військової техніки, боєприпасів і комплектовання в будь-який момент – що вже відчула на собі Україна.
На зміну безпекової ситуації відреагував ринковий барометр – акції європейських оборонних компаній різко подорожчали. Пожвавлення європейського оборонпрому дуже потрібне й нам, бо замістити американське озброєння шляхом тільки власного виробництва Україна аж ніяк не зможе. Чого можна очікувати від європейських країн, Mind розповів військовий експерт, професор кафедри Національної академії сухопутних військ України Андрій Харук.
Перш за все треба зазначити: європейська військова техніка часто не є на 100% європейською – у ній трапляється значна частка комплектовання зі США. Типовий приклад – шведські мисливці JAS-39 «Гріпен», про можливе постачання яких Україні говориться вже досить давно. У конструкції цих літаків частка американських вузлів становить від 40 до 60% – серед них, наприклад, двигун (цією залежністю Штати скористалися кілька тижнів тому, щоб заблокувати можливий продаж «Гріпенів» до Колумбії).
«Єврофайтери», які спроєктовані й випускають спільно Велика Британія, Німеччина, Італія та Іспанія, містять приблизно 20% американських деталей. Навіть Франція, чия оборонна промисловість традиційно тяжіє до самодостатності, не уникла залежності: її найновіший мисливець «Рафаль» має 5% вузлів виробництва США – зокрема, наприклад, паливні насоси двигунів.
Тож, як бачимо, американська адміністрація має важелі впливу на цих європейських виробників. Але цей вплив не є абсолютним. Скажімо, Венесуела, яка понад 40 років експлуатує мисливців F-16, зараз під американськими санкціями. Вона не може отримувати запчастини до американських мисливців за допомогою механізму закордонних військових продажів (через міністерство оборони США). Натомість успішно користується механізмом комерційних продажів. У підсумку венесуельські «Файтінг Фалкони» перебувають у кращому стані, ніж значно молодші Су-30МК2В, куплені в росії у 2006–2008 роках.
Яка ситуація із ЗРК?
Інша вкрай важлива й болюча для України проблема – зенітно-ракетні комплекси, перш за все ті, які здатні перехоплювати балістичні ракети. Таких комплексів, доступних для нас, існує лише два типи: американський «Петріот» і французько-італійський SAMP/T, і обидва вже експлуатуються нашими Збройними Силами.
На прикладі цих комплексів добре видно ще одну проблему – кількісні параметри. ЗРК «Петріот» дуже розповсюджений у світі, він стоїть на озброєнні майже двох десятків країн. Україна отримала близько шести батарей «Петріотів», а серед постачальників – США, Німеччина, Нідерланди, Румунія. А ось SAMP/T використовують лише Франція та Італія. Вони мали лише десять батарей цих ЗРК, дві з яких передали Україні. І більше передати не зможуть, бо інакше постраждає обороноздатність цих країн.
Дещо подає надію факт, що консорціум Eurosam відновлює виробництво ЗРК, причому в модернізованому варіанті SAMP/T NG, який має бути доступним для постачання за кордон із 2026 року. Крім того, Італія та Франція останнім часом замовили майже тисячу ракет «Астер 30», які використовуються цим комплексом, а також корабельними ЗРК.
Трохи кращою в Європі є ситуація із ЗРК середньої дальності. Щоправда, хоча поширений у світі й у нас комплекс NASAMS і спроєктований в Норвегії, його ключові елементи – радар і ракети – американські. А от IRIS-T SLM – це чисто німецька розробка. Щоправда, цикл виробництва таких складних виробів досить довгий – він може сягати навіть двох-трьох років.
Україні вдалося відносно швидко отримати ці ЗРК тільки тому, що їх взяли з партії, яка вже виготовлялася для Єгипту. Ще одним варіантом є британський комплекс Land Ceptor, елементи якого (ракети й пускові установки) придбані Польщею для власного ЗРК Narew (використовує польський радар і систему управління). Останній приклад наочно показує, по-перше, інтернаціоналізацію виробництва складних систем озброєння, а по-друге – переваги сучасної відкритої архітектури таких систем, які дозволяють конфігурувати їх під вимоги конкретного споживача.
Що відбувається з оборонпромом у Європі?
Аналізуючи виробництво інших систем озброєння, можна констатувати: європейська оборонна промисловість прокидається від летаргії. Шкода, що це пробудження не настало хоча б років десять тому... Доводиться відновлювати багато втрачених компетенцій, причому під прямим впливом російсько-української війни. Типовий приклад – відновлення виробництва стволів для гармат у Великій Британії. Замовлено 150 таких стволів для постачання в Україну, але виробничі потужності, створені під це замовлення, придадуться й для переозброєння британської артилерії.
Понад те, у низці країн налагоджується виробництво військової техніки, яка раніше ніколи там не виготовлялась. Наприклад, на заводі в Латвії за спільною з Фінляндією програмою почався випуск сучасних колісних бронетранспортерів Patria – і частина з них потрапить до України.
Які висновки?
Залежність від США хоч і є досить відчутною для деяких видів озброєнь, однак не критична. Основну номенклатуру Європа здатна випускати самостійно. Наголошу: саме Європа, а не окремо європейські країни, бо більшість проєктів реалізується спільно кількома з них. Відповідно Україна зможе отримувати це озброєння, але не надто швидко: оборонна промисловість Європи ще не відновила втрачені після холодної війни потужності. До того ж цикл виробництва складних систем є досить тривалим.
Які висновки для нас? Розвивати власні компетенції та співпрацю з Європою – причому робити це швидко. Там, де можна, – інтегрувати складні системи (ті ж самі ЗРК) з компонентами власного виробництва. Це пришвидшить постачання й збільшить їхні обсяги.
Автори матеріалів OpenMind, як правило, зовнішні експерти та дописувачі, що готують матеріал на замовлення редакції. Але їхня точка зору може не збігатися з точкою зору редакції Mind.
Водночас редакція несе відповідальність за достовірність та відповідність викладеної думки реальності, зокрема, здійснює факт-чекінг наведених тверджень та первинну перевірку автора.
Mind також ретельно вибирає теми та колонки, що можуть бути опубліковані в розділі OpenMind, та опрацьовує їх згідно зі стандартами редакції.
