Як власнику бізнесу стати лідером, а не просто «автором ідеї»
До чого тут «чужі граблі» та пропрацьованість власних травм
Багато українських стартапів «здуваються» у перший рік свого існування або протягом перших трьох років. І це трапляється не через слабку ідею, конкуренцію чи відсутність ринку. Проєкти руйнуються через того, хто стоїть на чолі – засновника, керівника, лідера. Адже підприємець – це не просто людина з ідеєю, це двигун, який не лише штовхає бізнес уперед, а й здатен витримати вимоги ринку та себе в цьому ринку. Якщо немає цієї внутрішньої сили, балансу та зрілості – провал стає питанням часу. Як уникнути цього провалу, що треба врахувати при масштабуванні компанії та чому гармонія в бізнесі починається з внутрішнього самовідчуття його засновника, спеціально для Mind розповів Олександр Задерей, підприємець, ексспівзасновник мережі магазинів риби та морепродуктів «Forellis».
Буває, ідея – класна. Команда – сильна. Якість продукту – чудова. Але бізнес весь час у мінусі. Чому? Бо власник застряг. Емоційно, ментально. Він не росте, не розширюється, не працює над собою, не ходить на терапію, не переглядає власних обмежень.
Ба більше, власник може бути жадібним, заздрісним – і це знищує енергію бізнесу. Співробітники починають чинити опір – і замість розвитку з’являються конфлікти, особисті драми, токсичні відносини. Бізнес зупиняється.
Але гроші – це перш за все про комунікацію. Про те, як ти взаємодієш із людьми. Якщо ти «зашорений», тебе бачитимуть не як партнера, а як закриту людину. Це вже особистісні скіли, а не просто комерційні. Цифри, навички – це лише верхівка айсберга. Усе вирішує внутрішній стан. Поки ти не виростеш психологічно – ти не зростатимеш як підприємець.
Типові помилки лідера
Провали підприємців – не унікальні. Всі поразки мають схожі причини. Як кажуть, «успіхи – індивідуальні, а факапи типові». Одна з таких типових помилок – надто квапливе масштабування без фундаменту. Бізнес хоче зростати швидко, як дім, який будують одразу до даху, ігноруючи основу. Але неможливо збудувати хмарочос на болоті. Фундамент – це операційна стійкість, команда, зрозумілі процеси, стратегія. І тільки після цього – зростання.
Дуже часто власники хочуть «одразу бути великими». Але великий – не той, хто видається великим на старті. Це той, хто пройшов шлях побудови фундаменту, помилок, корекції курсу, стійкого зростання. Власна значущість – правильна амбіція. Але її треба реалізовувати поетапно – це власне і є побудова цеглина за цеглиною. І тільки коли ти справді готовий тримати конструкцію, можна вже зводити стіни.
Ще одна типова помилка – небажання делегувати або неправильне делегування. Але проблема тут глибша: ти не можеш ефективно делегувати, якщо сам не розумієш процес. У малому бізнесі засновник має пройти власний шлях: зануритися, зрозуміти, відчути, як усе працює (і чи працює взагалі). Лише тоді можна поставити завдання й не допустити, щоб усе посипалося.
Нюанси масштабування
Хороший бізнесмен – це той, хто відчуває свій бізнес до деталей. Наприклад, коли в мене були точки продажу, я знав, що при температурі 28°С у день йде 50 літрів квасу, а при 30°С – вже 75 літрів. І я мав встигнути підвезти нову партію, бо це – живі гроші. Це не стратегія з Forbes – це життя.
На етапі становлення бізнесу все тримається на лідері. Поки він підбирає команду, створює систему, запускає процеси – все залежить від нього. Але потім поступово він передає повноваження. І тут головне – не втратити контроль, але й не тримати все у власних руках.
Коли ти один – ти маркетолог, продажник, технолог. Але, коли бізнес починає масштабуватись, ти вже не ремісник. Ти – власник, який делегує. Ти шукаєш сильного маркетолога, продажника, операційного директора.
Тут є чітка межа: ремісник продає сам, а власник бізнесу вибудовує систему, в якій продають інші.
У зрілому бізнесі з’являється CEO, який керує, а власник відходить на стратегічну роль. Це вже інший рівень. Але, щоб до цього дійти, треба здолати великий шлях. Так, хтось скаже: «Я сам продаю, бо роблю це краще за всіх». Але, коли ти хочеш збудувати систему, треба вміти відпускати й делегувати.
Випробування «сторонніми грошима»
Отримання інвестицій радикально змінює вимоги до лідера. Бо якщо ти розвиваєшся на власні кошти – ти сам собі господар. Нікому нічого не винен, ні перед ким не звітуєш. Можеш рухатись у своєму темпоритмі. Але щойно у проєкт заходить сторонній інвестор – з’являється новий аспект: погляд з боку грошей. І це вже зовсім інша реальність.
Ти дивишся на бізнес як на свою справу, як на рослину, що має дати плоди. А інвестор може дивитися на цю «квітку» як на щось, що треба швидко зрізати та продати. Це конфлікт світоглядів: підприємець хоче довгострокового розвитку, а інвестор – швидкої віддачі.
Це не погано і не добре. Це про вибір: або ти ростеш на власному ресурсі, або приймаєш, що далі дієш в рамках чужого порядку денного. Бо інвестор дивиться не на емоційну цінність проєкту, а на цифри й повернення інвестицій. Якщо лідер не готовий до такої динаміки – бізнес перетворюється на постійний пошук компромісу, де жодна зі сторін не отримує бажаного. І якщо ви не пропрацювали формат ваших стосунків – є ризик опинитися в заручниках ситуації.
Досвід vs гнучкість
Досвід має більшу вагу, ніж просто знання. І він стане у пригоді, якщо доведеться робити крутий розворот, докорінно змінюючи сферу діяльності. Але цей досвід не є сталою величиною, і разом зі стійкістю дуже важлива гнучкість.
Адже коли заходиш у нову сферу, там потрібні геть інші знання, ніж у попередній. Ти приходиш зі своїм багажем, аж раптом виявляється, що тут працюють «не ті» інструменти. Це як у спорті: коли боксер приходить на карате, тренер часто каже – краще було б, якби ти прийшов геть без досвіду. Бо старі навички можуть навіть заважати – інші стійки, інша механіка.
А досвід – це не тільки про «що ти знаєш». Це про глибинні якості: як комунікувати з людьми, як триматися в емоційно важких ситуаціях, як реагувати швидко й рішуче. Це вміння відчувати людей – розпізнати, хто справжній професіонал, а хто – лише намагається мати вигляд професіонала. І мати сміливість звільнити, якщо це потрібно.
Ми часто шкодуємо. Довго терпимо людину в команді, бо ніяково, незручно, тому що в неї родина, вона з нами пів року… Але іноді ця людина починає руйнувати бізнес зсередини. І ми через внутрішні психологічні установки боїмося сказати: «Ти нас не влаштовуєш». Це вже не про менеджмент – це про глибинну психологію, особисті переконання.
Чи можна навчитися на чужому досвіді
Здається, що достатньо просто почитати бізнес-літературу «від першої особи» чи дописи в соцмережах – і все стане зрозумілим. Побутує міф: дурень вчиться на своїх помилках, а розумний – на чужих. Але правда в тому, що на чужих «шишках» не навчишся. Часто навіть найрозумніший наступає на свої ж граблі. А дурень узагалі нічого не вчиться.
Справжнє навчання приходить лише через особистий досвід. Поки не «засунеш руку у вогонь» – не зрозумієш, що гаряче. Це так і працює. Я особисто переглянув десятки бізнес-тренерів, коучів, наставників – і в кожного з них свій погляд. Але ти масштабуєшся лише на базі того, через що пройшов сам. І ніяк інакше.
Проте це не означає, що набутим досвідом не потрібно ділитися. В Україні культура менторства лише зароджується. Так, є бізнес-клуби, і в них – peer-to-peer підтримка, є платні коучі. Але реалії такі, що більшість підприємців-початківців просто не можуть собі це дозволити.
Крім того, не всі готові просити поради. Хоча іноді все, що потрібно – це піти до досвідченого підприємця й чесно сказати: «Я хочу це зробити. Підкажи, як краще». Так, сьогодні це ще не масове явище. Але рух почався. І саме завдяки цьому руху ми зможемо виростити нове покоління підприємців, які менше ламаються через власні страхи.
І я вірю: культура менторства – це те, що має зростати.
Важливість внутрішнього балансу
Можна скільки завгодно говорити про MVP, бізнес-моделі, юніт-економіку та фандрейзинг, але, якщо в лідера низький рівень внутрішньої сили – команда не піде за ним далеко. Саме «енергія» – часто недооцінений, але критично важливий ресурс підприємця. Високий рівень енергії дозволяє тримати фокус, ухвалювати рішення під тиском, вести за собою команду в моменти, коли нічого не працює.
І це не про езотерику. Це про практичні речі: спосіб життя, харчування, відсутність залежностей. Якщо ти виснажений – ти не зможеш вести за собою.
Також критично важливими є особистісні якості – ті, про які не завжди пишуть у підручниках із менеджменту. Наприклад, комунікабельність. Успішний підприємець – це не обов’язково найрозумніша людина в кімнаті. Але це точно той, хто вміє вести діалог, викликати довіру. Інколи саме здатність домовлятися, навіть у неформальних умовах, вирішує більше, ніж холодний розрахунок. Бізнес – це про людей.
Ще одна ключова риса – сміливість. Якось на тренінгу в особистій групі нас запитали: «Хто тут найсміливіший – зробіть крок уперед». І саме ця сміливість відрізняє лідера. Бо лідер – це завжди той, хто першим бере на себе відповідальність, ризикує та діє. Але важливо робити це екологічно, гармонійно та в балансі з собою.
Автори матеріалів OpenMind, як правило, зовнішні експерти та дописувачі, що готують матеріал на замовлення редакції. Але їхня точка зору може не збігатися з точкою зору редакції Mind.
Водночас редакція несе відповідальність за достовірність та відповідність викладеної думки реальності, зокрема, здійснює факт-чекінг наведених тверджень та первинну перевірку автора.
Mind також ретельно вибирає теми та колонки, що можуть бути опубліковані в розділі OpenMind, та опрацьовує їх згідно зі стандартами редакції.
