Як українському бізнесу протистояти неправомірному тиску під час війни?

Український бізнес опинився в епіцентрі подвійного удару: з одного боку, руйнівні наслідки повномасштабного вторгнення росії, з іншого – внутрішній тиск із боку правоохоронних органів. Підприємці, які намагаються утримати свої компанії на плаву в умовах війни, все частіше стикаються з тим, що держава, яка мала б стати їхнім союзником, перетворюється на додаткове джерело проблем.

Статистика говорить сама за себе: майже половина опитаних підприємців визнали непередбачувані дії держави головною загрозою для свого бізнесу, а приблизно 40% безпосередньо вказали на перешкоди з боку регуляторних і фіскальних органів. Про системні загрози для бізнесу в умовах воєнного часу та можливі шляхи захисту Mind розповів Руслан Мельниченко, адвокат, кандидат юридичних наук, голова юридичного комітету Аерокосмічної асоціації України.

Воєнний стан: розширені повноваження і розмиті обмеження

Воєнний стан надав правоохоронним структурам безпрецедентних повноважень, які, на жаль, часто використовуються не за призначенням. Особливо вразливими стали підприємства стратегічних галузей – авіаційної, машинобудівної, енергетичної, які через історичну інтегрованість радянської економіки мали виробничі зв'язки з російськими постачальниками. Тепер ці історичні обставини стали приводом для необґрунтованих звинувачень і тиску.

Механізми цього тиску з часом стали більш витонченими та руйнівними. Негласні слідчі розшукові дії перетворилися на інструмент контролю над бізнесом: правоохоронці отримують доступ до конфіденційної інформації компаній, прослуховують телефони керівництва, відстежують електронну пошту та банківські транзакції. Усе це відбувається без належного обґрунтування та за відсутності ефективного судового контролю.

Паралізований бізнес: коли обшук стає вироком

Особливо руйнівний вплив мають обшуки з вилученням майна. Коли до компанії приходять і забирають сервери, комп'ютери, всю документацію, діяльність підприємства паралізується, співробітники не мають доступу до робочих інструментів, а клієнти й партнери починають сумніватися в надійності компанії. Така картина стала реальністю для багатьох українських підприємств, які місяцями, а іноді й роками чекають на повернення вилученого майна – часто безрезультатно.

Інформаційні атаки: удар по репутації

В умовах інформаційної війни медіакампанії перетворилися на потужну зброю проти бізнесу. Вони формують у суспільстві негативне сприйняття компаній, які нібито мають зв'язки з країною-агресором. В атмосфері підвищеної соціальної напруженості воєнного часу такі інформаційні «вкиди» знаходять благодатний ґрунт, швидко поширюються та завдають великої шкоди репутації бізнесу. Крім того, згодом ці публікації стають підставою для відкриття кримінальних проваджень.

Журналісти ж, які намагаються проводити незалежні розслідування щодо необґрунтованого тиску на бізнес, часто стикаються з обмеженнями доступу до інформації під приводом воєнного стану. Закон про медіа, ухвалений під час війни, надав регулятору широкі повноваження щодо блокування медіаресурсів без судового рішення, що створює загрозливий прецедент можливої цензури.

Більшість справ – у досудовому «заторі»

Статистика Офісу Генерального прокурора України розкриває картину: у 2022 році з 246 проваджень за ст. 110-2 ККУ (фінансування насильницької зміни влади) до суду дійшло лише чотири справи – 1,6 %, за ст.111 ККУ («Державна зрада»)  – 15,8%, за ст. 111-2 ККУ («Пособництво державі-агресору») – 6,6 %, а за 111-1 ККУ («Колабораційна діяльність») – 16,1 %.

У 2023 році ситуація змінилася несуттєво: відповідно 2,3 %, 28,06 %,10,2 % та 30,7 % справ за згаданими статтями дійшли до суду. У 2024 році деяке поліпшення зафіксовано за статтями 111 ККУ (39 %) та 111-1 ККУ (35,2 %), однак по ст. 110-2 та 111-2 ККУ передано лише 12,5 % та 7,2 % відповідно. За перше півріччя 2025 року – ще нижче: ст.110-2 ККУ – 11,4 %, ст.111 ККУ – 30,4 %, ст.111-1 ККУ – 20 %, ст.111-2 ККУ – критично низькі 2,8 %.

Отже, у 2024–2025 роках помітний невеликий прогрес за ст. 111 і 111-1 ККУ, де до суду доходить від п’ятої частини до третини справ. Натомість ст. 110-2 та 111-2 ККУ демонструють системну стагнацію: понад 85–95 % справ залишаються в досудовому «заторі».

Шляхи виходу: як зберегти бізнес і безпеку

Для ефективної протидії цим викликам необхідна розбудова прозорої системи громадського контролю за діяльністю правоохоронних органів. Рішення РНБО від 23 січня 2024 року передбачало створення аналітичного модуля до Єдиного реєстру досудових розслідувань, який мав забезпечити можливість подання онлайн-скарг від підприємців і публічний доступ до аналітичних даних. Проте реалізація цієї ініціативи досі залишається на початковому етапі.

Паралельно слід запровадити персональну відповідальність посадових осіб за безпідставне відкриття кримінальних проваджень. Ситуація, коли 98% справ не доходить до суду, але при цьому створює тиск на бізнес протягом років, є неприпустимою у правовій державі. Відповідальність має бути не лише дисциплінарною, але й матеріальною, з відшкодуванням збитків, завданих бізнесу.

Вдосконалення механізмів оскарження дій слідчих і прокурорів – ще один важливий крок. Європейський досвід демонструє ефективність незалежних наглядових органів, що здійснюють контроль за дотриманням процесуальних норм. В українських реаліях створення таких інституцій могло б суттєво зміцнити правовий захист бізнесу.

Особливо гостро стоїть питання законодавчого розмежування реальної співпраці з державою-агресором і легальної закупівлі товарів радянського походження через треті країни. Для стратегічних галузей, як-от авіаційна, доступ до певних комплектуючих є критично важливим, і відсутність чіткого регулювання в цій сфері створює правову невизначеність та підґрунтя для зловживань.