Рік закону про лобіювання: що показала практика і що варто змінити?
Та чому вже слушно переходити від етапу запуску системи до її тонкого налаштування
1 вересня 2026-го виповнюється рік, як було введено в дію Закон України «Про лобіювання» (далі – Закон). І, мабуть, один із найпомітніших результатів цього року – лобіювання поступово перестає бути тим, про що заведено говорити пошепки або виключно в негативному контексті. Це дійсно важлива зміна.
Проте лобіювання не з’явилося в Україні рік тому. Бізнес-асоціації, компанії, експертні організації роками долучаються до формування державної політики, пропонують зміни до законодавства й пояснюють державі практичні наслідки тих чи інших рішень. Тому Закон не створив лобіювання, а встановив правила, за якими ця діяльність має ставати більш прозорою та зрозумілою.
Сама ідея абсолютно правильна: суспільство має право знати, хто і в чиїх інтересах прагне впливати на державні рішення та з яких питань взаємодіє з владою. А рік застосування Закону дозволяє говорити вже не лише про правильність самої ідеї, а і поглянути, як вона працює на практиці.
Чи справді вдалося зробити прозорішим те лобіювання, яке раніше було в тіні, та яких вдосконалень іще потребує врегулювання цієї діяльності, Mind розповіла Світлана Михайловська, заступниця директорки Європейської Бізнес Асоціації з представництва інтересів компаній-членів.
Парадокс першого року
У перший день роботи Реєстру прозорості НАЗК (далі – Реєстр) Європейська Бізнес Асоціація зареєструвалася як суб’єкт лобіювання. За перший звітний період – з вересня по грудень 2025 року – ми задекларували 117 лобістських ініціатив та 58 зустрічей з представниками держорганів. За результатами цього періоду ЄБА стала одним із найбільш активних суб’єктів у Реєстрі. І саме цей досвід змушує мене замислитися над певним парадоксом нової системи.
Бізнес-асоціації (принаймні ті, що працюють за усталеними міжнародними стандартами) і до появи Закону були публічними інституціями. Наші позиції формуються колективно, погоджуються з членськими компаніями та офіційно направляються органам державної влади. Ми публічно говоримо про проблеми бізнесу, про законодавчі зміни, які підтримуємо або ні, проводимо відкриті зустрічі й комунікуємо їхні результати.
Тепер саме такі організації закономірно стали одними з найбільш дисциплінованих користувачів Реєстру. Це добре.
Проте якщо найбільш видимими в системі стали ті, хто й раніше працював відкрито, то чи достатньо система наблизила нас до головної мети – зробити видимими канали професійного впливу на державні рішення, які раніше залишалися поза публічним простором?
Для мене це не аргумент проти Закону чи Реєстру. Навпаки, це привід перевірити, наскільки ефективно працює механізм. Бо кількість записів у Реєстрі не повинна бути самоціллю. Важливо інше – реальна прозорість впливу на державну політику.
Чим може допомогти європейський досвід?
На щастя, нам не потрібно винаходити все з нуля. Європейський Союз має багаторічний досвід роботи Transparency Register (наш відповідник – Реєстр прозорості НАЗК). Тож для України, яка рухається до членства в ЄС, природно дивитися на цю практику.
Європейська модель також вимагає досить високого рівня відкритості. Бізнес-асоціації декларують, кого представляють; професійні консультанти – своїх клієнтів; учасники Реєстру надають інформацію про напрями своєї діяльності та ресурси, які спрямовуються на лобіювання та адвокацію.
Але для нас важливо інше – логіка системи.
Підхід ЄС значною мірою працює за принципом «прозорість в обмін на доступ». Якщо організація хоче повноцінно взаємодіяти з європейськими інституціями в певних форматах, вона має бути зареєстрована й дотримуватися відповідних правил.
Отже, логіка зрозуміла: хочете брати участь у процесі формування політики – будьте прозорими. Саме цим принципом варто керуватися й у подальшому розвитку української системи.
Прозорість не має перетворюватись на бюрократію
Бізнес-асоціації щодня працюють із законопроєктами, постановами, наказами, одночасно ведуть десятки адвокаційних ініціатив, проводять зустрічі з державними органами та різними стейкхолдерами. Тому виконання вимог Реєстру неминуче перетворюється на окремий адміністративний процес.
Та прозорість не має вимірюватися обсягом адміністрування. Тут важливо щоразу запитувати себе: яку саме прозорість забезпечує кожна нова вимога і чи відповідає адміністративне навантаження результату, якого вона допомагає досягти?
Після року роботи системи, я думаю, уже можна предметно говорити про необхідність спрощення окремих процедур:
- автоматизацію внесення інформації;
- уникнення дублювання даних;
- зручніше внесення однотипної інформації;
- зрозумілі механізми виправлення технічних неточностей.
Бо ефективне регулювання має бути побудоване так, щоб учасникам виконувати правила було максимально просто, а приховувати реальний вплив – складно.
Пропорційні санкції – це база
Авжеж, без відповідальності правила не працюють. Якщо учасник свідомо приховує або надає неправдиву інформацію, системно не виконує вимоги Закону, порушує встановлені обмеження, це мусить мати реальні наслідки.
Українське законодавство передбачає адміністративну відповідальність, зокрема, за неподання або несвоєчасне подання звіту. А повторне порушення протягом року може мати значно серйозніші санкції – аж до заборони здійснювати лобіювання протягом року. Європейська система також не «беззуба». Порушення правил Transparency Register може призвести до видалення з Реєстру, тимчасової заборони повторної реєстрації та публічного оприлюднення застосованого заходу.
Але принципово важливо, щоб відповідальність була пропорційною порушенню. Технічна помилка і свідоме приховування інформації – це різні речі. І система відповідальності має чітко бачити цю різницю.
Бо мета регулятора – не в тому, щоб «покарати» за помилку. Його мета – зробити лобіювання прозорим, забезпечивши рівні правила й справедливу відповідальність за їх порушення.
Що варто переглянути та змінити?
За рік роботи прозорого лобіювання в Україні вже сформувався значний практичний досвід. Його мають і бізнес, і НАЗК як регулятор, і законодавці. Сам факт того, що ми сьогодні можемо відкрито говорити про професійне лобіювання, правила його здійснення, етику та відповідальність, уже свідчить про зміну культури взаємодії бізнесу і держави.
І важливо, щоб наступним кроком у розвитку цієї системи стало не просто збільшення кількості звітів, полів у Реєстрі чи санкцій. Варто працювати, щоб система була зрозумілою, пропорційною та принциповою там, де йдеться про свідомі порушення.
І зараз, я вважаю, слушний момент, аби перейти від етапу запуску системи до її тонкого налаштування. Я бачу щонайменше три пріоритетні напрями, що мають бути в центрі майбутньої дискусії про вдосконалення Закону:
1. Зменшення адміністративного навантаження без втрати важливої для суспільства інформації
Варто переглянути вимоги, які створюють значний обсяг технічної роботи, але не додають суттєвої прозорості, а також максимально автоматизувати внесення та повторне використання даних.
Один із прикладів – вимога зазначати бенефіціарів лобіювання. Для бізнес-асоціацій, які представляють десятки чи сотні компаній та формують консенсусні позиції своїх членів, це може означати необхідність щоразу зазначати значну кількість компаній щодо окремих сфер чи предметів лобіювання.
У Transparency Register ЄС для бізнес-асоціацій достатньо забезпечити прозорість членства, зокрема через посилання на публічний перелік членських компаній.
Подібний підхід можна було б застосувати і в Україні: якщо асоціація представляє колективну позицію своїх членів, достатнім могло б бути посилання на їх актуальний перелік замість постійного дублювання цієї інформації.
2. Чіткіше розмежування різних видів порушень і забезпечення пропорційності відповідальності
Технічна помилка, несвоєчасно поданий звіт і свідоме приховування інформації – різні за своєю суттю порушення, а отже, й відповідальність за них має відрізнятися.
Для технічних та несуттєвих порушень можна передбачити попередження та строк для добровільного виправлення до застосування санкцій.
Водночас за свідоме або системне невиконання вимог Закону відповідальність має залишатися реальною та відчутною.
3. Створення стимулів для фактичних учасників лобістської діяльності працювати прозоро
Сьогодні залишається простір для різного трактування того, яка діяльність є лобіюванням. Зокрема, одним із ключових критеріїв є наявність комерційного інтересу, однак його визначення дозволяє різні інтерпретації. Тому організації, які фактично впливають на державні рішення, можуть вважати, що їхня діяльність не є лобіюванням і вони не повинні реєструватися.
При цьому зареєстровані суб’єкти отримують додаткові обов’язки щодо звітності та розкриття інформації, але практично не мають додаткових можливостей порівняно з незареєстрованими учасниками.
Тому, з одного боку, варто чіткіше визначити критерії лобіювання та поняття комерційного інтересу, а з іншого – поступово впроваджувати принцип «прозорість в обмін на доступ».
Наприклад, для професійного представлення комерційних інтересів у певних офіційних консультаціях, робочих групах чи зустрічах, спрямованих на вплив на нормативно-правові рішення, реєстрація могла б стати стандартною передумовою.
Це створило б реальний стимул для тих, хто фактично займається лобіюванням, вийти із «сірої зони» та працювати за спільними прозорими правилами.
Якщо нам вдасться вибудувати систему, яка поєднує прості й зрозумілі правила для доброчесних учасників із реальними наслідками за приховування впливу, Закон про лобіювання стане не просто ще одним регуляторним актом. Він стане частиною нового стандарту співпраці бізнесу й держави. Адже саме заради цього його й запроваджували.
Автори матеріалів OpenMind, як правило, зовнішні експерти та дописувачі, що готують матеріал на замовлення редакції. Але їхня точка зору може не збігатися з точкою зору редакції Mind.
Водночас редакція несе відповідальність за достовірність та відповідність викладеної думки реальності, зокрема, здійснює факт-чекінг наведених тверджень та первинну перевірку автора.
Mind також ретельно вибирає теми та колонки, що можуть бути опубліковані в розділі OpenMind, та опрацьовує їх згідно зі стандартами редакції.
