Влада як наркотик: що коїться в голові у президентів

Сучасна історія України позначена двома революціями. Здавалося б, країна вже мала вийти на новий етап свого розвитку, де немає місця корупції, економіка регіонів ефективно розвивається на основі сучасних технологій, бізнес працює в умовах вільного ринку, а чиновники і політики піклуються про благополуччя народу. Але ці ідеали, як і раніше, залишаються нездійсненними.

Mind спробував розібратися в причинах, які призводять до розчарування в політиках і владі.

Найчастіше дослідження в цій сфері проводять психологи. З таких досліджень стало відомо, що навіть тимчасова влада може зробити з людини практично садиста. У знаменитому Стенфордському тюремному експерименті за допомогою жереба розділили звичайних студентів на «ув'язнених» і «наглядачів» і помістили їх у своєрідну в'язницю в університетському підвалі. Історія закінчилася тим, що «наглядачі» почали фізично і морально знущатися над «ув'язненими», а серед останніх були випадки спалахів люті, тривожності, сплутаність думок, емоційних зривів, неконтрольованого плачу і навіть психосоматичного висипу по всьому тілу. Через непередбачені наслідки експеримент був зупинений через шість днів, хоча мав бути двотижневим.

Психолог з Єльського університету Майкл Краус вважає, що влада сама собою не псує людей, але оголює ті якості, якими вони володіють. «Вона просто виносить назовні те, що є у нас всередині», – зазначає він.

Зазвичай людина обмежена соціальними нормами і бар'єрами – і співвідносить з ними свої дії (як мінімум через острах покарання). Влада ж знімає принаймні частину обмежень.

Яскравий приклад – Дональд Трамп, який, ще будучи кандидатом у президенти США, заявив, що високий соціальний статус і популярність дозволяють йому брутально поводитися з жінками. Судячи з численних свідчень, він так і вчиняв, не побоюючись наслідків.

«Ми домагаємося влади і міняємо світ завдяки кращому, що в нас є. Однак найгірший наш бік призводить до падіння з вершини влади. Саме володіння владою і привілеями проявляє в нас гірші якості, робить нас схожими на імпульсивних, нестриманих соціопатів», – пише Дачер Келтнер, професор психології з Каліфорнійського університету в Берклі, у своїй книзі «Парадокс влади. Як знаходять і втрачають вплив».

Завдяки численним експериментам психологи підтвердили, що влада робить людину більш нахабною, егоїстичною і егоцентричною, менш схильною до емпатії та менш сприйнятливою до потреб і почуттів інших. Навіть у ситуації, коли людина не володіє реальною владою в конкретний момент, а просто згадує, як обіймала керівну посаду, вона схильна ставитися до людей по-новому: ігнорувати їх особисті якості та сприймати з точки зору корисності для досягнення своїх цілей.

Як можна пояснити таку поведінку? Вчені вважають, що її причина – фізіологічні зміни, що відбуваються в мозку людини, що наділена владою. Широку популярність отримало дослідження, проведене психологами Гарвардського і Колумбійського університетів у 2010 році.

Вони показали, що навіть положення тіла, яке асоціюють з владою, – закинуті на стіл ноги, підняті над головою лікті – змінює фізіологічні показники організму. Зокрема, після того як людина перебувала у такій позі протягом хвилини,у неї підвищувався рівень тестостерону (як у чоловіків, так і жінок) і знижувався рівень кортизолу – «гормону стресу». У результаті учасники експерименту отримували «посилене відчуття влади і низьку сприйнятливість до ризику».

Співавтор дослідження Емі Кадді прославилася завдяки цій роботі. З розповіддю про те, як мова тіла може вплинути на успішність в реальному житті, вона виступала на конференції TED talk:

Цей відеозапис вийшов на сайті в червні 2012 року й досі залишається другим за популярністю за всю історію конференції.

Також Емі Кадді випустила книгу, яка стала бестселером у багатьох країнах.

Але до цього дослідження варто ставитися з обережністю. У ньому взяли участь лише 42 людини (26 чоловіків і 16 жінок) – за такої вибірки статистичні похибки набувають значної ваги. Що і було показано п'ять років потому іншою командою вчених. Спробувавши відтворити експеримент Емі Кадді та її колег з великою кількістю учасників (200 осіб), дослідники не виявили жодної різниці в рівнях гормонів до і після прийняття «пози влади».

Але їм вдалося довести, що люди, які сиділи в «позах влади», відчували себе більш впевненими.

Є думка, що влада здатна викликати реальну фізичну залежність. Так стверджує відомий ірландський нейрофізіолог Іан Робертсон. Його дослідження приматів, до загону яких належить і людина, показали, що підвищення положення в соціальній ієрархії впливає на те, як організм виробляє тестостерон: концентрація цього гормону підвищується як у чоловіків, так і у жінок. Тестостерон, у свою чергу, збільшує вироблення нейромедіатора дофаміну в прилеглому ядрі – групі нейронів в мозку, що відіграє важливу роль у системі винагороди. Іншими словами, пояснює Робертсон, владу можна порівняти за ступенем залежності з кокаїном: вона може давати короткострокове задоволення і викликати довготривале звикання.

На прикладі бабуїнів Робертсон продемонстрував, що чим вище примат просувається в соціальній ієрархії, тим більше помітний ефект у системі винагороди в його мозку. Це робить їх більш агресивними і сексуально активними – як і людей.

Небезпека полягає в тому, зазначає вчений, що занадто велика влада (і занадто велика кількість дофаміну) заважає нормальному сприйняттю емоцій і пізнавальним здібностям. А це веде до порушень в судженнях, схильності до ризику, егоцентричності – всього того, що ми часто помічаємо за великими начальниками і політиками.

Утім, одночасно з цим високе положення може робити людей розумнішими. Соціальний психолог Памела Сміт із США дійшла такого висновку, вивчивши з голландськими колегами раніше опубліковані наукові роботи на цю тему. Згідно з їхнім висновком, лідери, яким доводиться приймати складні рішення, дивляться на завдання більш абстрактно, ніж підлеглі. А це дозволяє їм побачити суть проблеми і оперативно відокремити важливе від другорядного.

Що заважає людям, наділеним владою, проявляти свої найкращі риси, щоб створити сприятливі умови для оточуючих? Відповідь на це питання може підказати етнопсихологія. Її дослідники переконані, що національний характер відображає історичну долю всієї нації. І нюанси характеру українського народу – тому наочна ілюстрація.

Українці на території своєї країни завжди жили в м'якому кліматі, їм дісталася багата різними ресурсами земля. Але цей позитивний географічний фактор відіграє негативну роль: сусідні країни з давніх часів прагнуть отримати контроль над Україною. У результаті історія українського народу розвивається в умовах бездержавності, роздроблення земель, різних форм соціального устрою. Носії української культури і характеру протягом століть цілеспрямовано знищувалися завойовниками.

Це стало стимулом для розвитку національної індивідуальності. Але, з іншого боку, сформувало в українському характері також схильність до самозахисту через пристосування до агресивної реальності та відмови від національної ідентичності.

«Вищі верстви українського народу міняли свою мову на польську чи московську, забували свої прекрасні традиції, засвоювали звичаї та погляди чужих народів, ставали перевертнями», – відмічає український педагог Григорій Ващенко (1878–1967), автор теорії виховання українського характеру, якого радянська влада у 1933 році звинуватила в «українському буржуазному націоналізмі».

Такий самозахист призводить до самознищення. «Українці вбивають один одного в складі армій воюючих держав… Голодомор 1933 року хоча й організовувався представниками інших націй, здійснювався українцями. Це дозволяє припустити наявність в українському характері комплексу Каїна, за іменем біблійного персонажу, сина Адама та Єви, котрий убив свого брата Авеля», – каже український психолог Петро М'ясоїд у наші дні.

Перебування українського народу в складі різних держав призвело до розколу у формі регіональної орієнтації на «західні» або «східні» цінності. Одна частина українців тяжіє до Росії, інша – до країн Заходу. А властивий їм індивідуалізм хоча і є спільною характерною особливістю, але заважає єдності країни. За словами М'ясоїда, «як і українська історія, український характер перебуває на роздоріжжі, і це одна з причин трагічної історичної долі українського народу. Та характер існує, і це підстава для самоусвідомлення народу і продовження його історичного буття».