Чи можливо перемогти корупцію в Україні

Успішне реформування національної економіки українська влада пов'язує із залученням іноземних інвестицій. Але українські активи для іноземного капіталу – далеко не найпривабливіше вкладення. Згідно з даними Організації економічного співробітництва та розвитку, минулого року їм дісталося лише 0,1% від усіх світових інвестицій, що досягли $1,613 трлн.

Спроби уряду вирішити проблему за допомогою великої приватизації не призводять до бажаного результату. Західні інвестори не прагнуть брати участь в українських аукціонах з продажу активів. Для них це пов'язано з великим ризиком не тільки через збройний конфлікт на Донбасі, а й через високий рівень корупції.

Боротьба з корупцією в Україні – очевидність чи ілюзія? Хоча українська влада регулярно оголошує про свої досягнення в боротьбі з системними зловживаннями, для незалежної організації Transparency International прогрес України неочевидний. В її щорічних рейтингах корупції, які відіграють важливу роль у формуванні міжнародного іміджу держави, позиції України невтішні.

Наша країна тут стабільно позиціонується нарівні з Росією, Непалом, Іраном і Казахстаном (усі – на 131-му рядку в останній версії рейтингу за підсумками 2016 року). Це ближче до Сомалі (останнє, 176-е місце), ніж до Колумбії (90-е місце) з уславленими наркокартелями і Панами (87-е), що здобула популярність як комфортна зона для відмивання грошей, де люблять ховатися від правосуддя і українські екс-чиновники (наприклад, Павло Лазаренко і Владислав Каськів).

Чи допоможе вдосконалення законодавства? У своєму прагненні подолати корупцію українська влада традиційно робить ставку на написання нових і переписування існуючих законів. Чому такий метод не призводить до бажаних результатів? Причини цього з'ясували економісти Дарон Асемоглу та Метью Джексон. Нещодавно вони опублікували статтю про результати дослідження «Соціальні норми і правозастосування законів», яка виявилася не менш актуальною, ніж світовий бестселер Асемоглу, що вийшов минулого року українською мовою під назвою «Чому нації занепадають. Походження влади, багатства та бідності».

У статті «Соціальні норми і правозастосування законів» Асемоглу і Джексон дають відповідь на дуже важливе питання: «Чи можна відносно швидко подолати корупцію шляхом посилення законів та їхнього правозастосування?» Коротка відповідь: «Ні». І справа ось у чому.

На основі суворої та перевіреної математичної моделі економісти довели, що без зміни домінуючих соціальних норм у суспільстві посилення законів не тільки не здатне знизити обсяг правопорушень, а й призведе до протилежного ефекту – сприятиме його зростанню. А якщо більшість населення готова миритися і пристосовуватися до конкретних класів правопорушень (і зокрема, до корупції, як у випадку з Україною), єдиний ефективний шлях боротьби – це націлитися на довгострокову перспективу вирішення проблеми, плавно поєднуючи жорсткість законів і культурно-просвітницьку роботу серед населення.

Чи можна побороти системну корупцію переслідуванням корупціонерів? Висновки Асемоглу та Джексона повністю узгоджуються з результатами дослідження двох інших економістів – Рея Фішмана і Міріам Голден, які зацікавилися системною корупцією (коли корупція стає таким поширеним явищем, що виявляється невід'ємною частиною економічного і політичного життя країни).

Наприкінці травня 2017 року вони опублікували статтю «Як боротися з корупцією», ідеї якої більш широко розкрили у книзі «Корупція: що повинен знати кожен», яка нещодавно побачила світ.

Автори стверджують, що корупція створює рівновагу в державі в результаті раціональних дій людей у межах загальної порочної системи. Тому кримінальне переслідування окремих корупціонерів не вирішує проблему зловживань у владі.

Чому в Україні корупція сприймається як соціальна норма? Недавні висновки зарубіжних економістів не стали новиною. Вони давно очевидні й для українських економістів. Так, Елла Лібанова, директор Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М.В. Птухи НАН України, не раз акцентувала у своїх виступах на темі нерівності в сучасному суспільстві.

Лібанова зазначає, що в Україні сприйняття корупції як соціальної норми починається в ранньому віці, коли діти стають свідками зловживань своїх батьків при вирішенні якихось побутових проблем. Тому, застерігає вона, «сьогоднішня корупція загрожує нам в майбутньому». Нові молоді політики, які прийдуть до влади, «не будуть іншими, тому що виховуються на корупції, не вважають її протиприродним явищем, а сприймають її як невід'ємну частину життя». Ситуацію може змінити лише зміна способу мислення всіх громадян, що в результаті поступово повністю трансформує всю систему державної влади.