facebook.com
mind
Пам'ятати чи забути: як владнати кризу в польсько-українських відносинах

Пам'ятати чи забути: як владнати кризу в польсько-українських відносинах

Що спричинило конфлікт та хто розпалює ворожнечу між народами

Цей матеріал також доступний російською
Пам'ятати чи забути: як владнати кризу в польсько-українських відносинах
Президенти Анджей Дуда і Петро Порошенко
Фото: УНІАН

Сьогоднішню кризу у польсько-українських відносинах навряд чи можна назвати неочікуваною. Після здобуття влади консервативною партією «Право та справедливість» (PiS) у 2015 році стало зрозуміло, що уникнути розмов про історичне минуле обох країн не вдасться. Нехтування Києвом і відсутність в історії держави конкретики стосовно ролі УПА на фоні монотонного нагадування Варшави про Волинь зіграло з двома сусідами злий жарт. Події над Віслою («Волинська різанина», здійснена у 1943 році під час Другої світової війни на Волині, Польща. – Mind) отримали необхідний контекст, коли використати тему трагедії Волині було вдалим кроком для отримання політичних дивідендів.

Як все починалося. Загострення у відносинах двох держав розпочалося цього року, після реакції МЗС Польщі на квітневе рішення Українського інституту національної пам’яті (УІНП) щодо призупинення ексгумації польських жертв в Україні. Втім, варто нагадати, що УІНП пішов на такий крок після публічної акції нищення пам’ятника УПА у селі Грушовичі на південному сході Польщі та нульової реакції на цей інцидент польської влади.

Такий початок сьогоднішнього конфлікту є примарною спокусою для багатьох з української сторони. Але позиція «хто перший розпочав – той і більше винний» лише вкотре заведе і так не досить плідний польсько-український діалог у глухий кут.

Ефект Вітольда Ващиковського. Обличчям кризи, яку сьогодні спостерігаємо, з польської сторони є міністр закордонних справ країни Вітольд Ващиковський. Нагадаємо, це той політик, який заявляв, що Україна й Польща мають виробити спільне бачення волинської трагедії і визначити історичну роль УПА. Пропонувалася навіть модель спільних дій на основі досвіду інституту Яд ва-Шем, або на досвіді польсько-німецького примирення.

Тепер голова польської дипломатії пропонує введення обмежень для українців з антипольськими поглядами і людей, які відповідають за призупинення ексгумації польських жертв, маючи на увазі голову УІНП Володимира В’ятровича. Прізвище останнього нерідко зараз можна почути у контексті заборони в’їзду до Польщі, хоча офіційна інформація поки що відсутня.

Чому Ващиковський обрав настільки радикальний шлях. Після оголошеної місяць тому реконструкції уряду Беати Шидло (політик, прем'єр-міністр Польщі. – Mind) у Варшаві міністр Вітольд Ващиковський найчастіше згадується серед фаворитів у відставку. На фоні цієї інформації глава польської дипломатії, очевидно, намагається нагадати про себе не стільки рідній партії PiS, скільки електорату та націоналістичному середовищу.

Табір Ярослава Качиньського (засновник і голова PiS. – Mind) відмежовується від радикальних організацій, але важко не помітити загравання не лише партії, а й офіційної влади з ультраправими. Уряд «Права та справедливості» зберігає мовчання, коли руйнуються пам’ятники УПА, частішають побиття українців на національному ґрунті чи спостерігаються інші прояви ксенофобії. Хоча поліція в багатьох випадках знаходить винних, і вони несуть покарання. Такий стан справ дарує радикалам уявлення про підтримку зі сторони влади, а правлячій партії – добре змобілізовані групи та електоральну підтримку.

Заявами про трагедію на Волині Ващиковський намагається мінімально зменшити після відставки втрату позицій на польській політичній сцені. Адже у Польщі, як відомо, депутати, що емігрували у міністерське крісло, після відставки повертаються працювати до Сейму. Зрозуміло, що Вітольд Ващиковський точно не хоче йти з пустими руками.

Потрібна альтернатива Володимиру В’ятровичу. Сьогодні важко уявити дискусію у Польщі стосовно Волині без згадування прізвища Володимира В’ятровича. Його бачення історії не розуміють над Віслою. У польських правоконсервативних медіа голова Українського інституту національної пам’яті зображується виключно як головний ідеолог формування національної ідентичності українців на основі УПА. Більше того, як єдиний голос з української сторони у питаннях історії.

Тому сьогодні Україні важливо знайти м’яку альтернативу В’ятровичу. Мова не йде про відсторонення від УПА. Скоріше про визнання Україною, що воїни Української повстанської армії не лише боролися за незалежність держави. Але були й ганебні періоди в історії України, такі як вбивства на Волині. І жодного виправдання цьому немає. Якщо ж після таких кроків Варшава продовжить гратися з антиукраїнською темою, от тоді вже важко буде сподіватися на примирення.

Влучно про це заявив польський історик Єжи Тарґальський. «Не буде жодного польсько-українського порозуміння, поки поляки не визнають, що УПА, звісно, вчинила геноцид на Волині, але УПА також боролася за незалежність України протягом 15 років з радянськими військами. А з іншого боку – поки українці не визнають, що УПА протягом 15 років боролася з більшовиками за незалежність України, але раніше вчинила геноцид на Волині», – цитує експерта українсько-польський портал Prostir.pl.

Рука Кремля. В Україні існує правило – у будь-якій незрозумілій ситуації згадуй «руку Москви». Кремль – це дуже хороший привід уникнути відповідальності чи змінити акценти. Так і під час цієї кризи у нашій країні чути голоси, які з «усією відповідальністю» говорять про щупальці «Імперії зла».

Не можна заперечувати, що конфронтація України з будь-якою країною з західної сторони кордону викликає радість у Москви. При цьому, як мінімум, недалекоглядно для власної політики вважати Кремль головним автором сценарію сьогоднішньої кризи. Адже тоді занадто складно встановити реальні причини конфлікту.

Деякі представники політичних еліт і експерти не розуміють, що текст сценарію прекрасно пишеться й без зовнішнього втручання. Москва лише інколи підкидає хмизу у вогонь.

По-перше, шляхом провокацій. Варто згадати, що відео знищення пам’ятників УПА у Польщі першими з’являються на проросійських порталах, а СБУ в обстрілі польського генконсульства у Луцьку звинуватила російські спецслужби.

По-друге, діяльність агентів впливу. З останнього – це інформація від Агентства внутрішньої безпеки Польщі про професора Дмітрія Карнаухова. Російського науковця, який викладав в Гуманітарній академії ім. А. Ґейштора під Варшавою, підозрюючи у шпіонажі, видворили з країни. Він підтримував контакти з російськими спецслужбами, а також ініціював елементи гібридної війни проти Польщі. Карнаухов шукав людей з проросійськими поглядами і нав'язував з ними співпрацю. Головна новина для України в цьому епізоді, що окрім вищезгаданого, російський науковець працював і над погіршенням польсько-українських стосунків.

По-третє, боти та троллі. Будь-яка спірна заява від політиків по обидві сторони кордону відразу поширюється і обростає іншим змістом через соціальні мережі та сумнівні інтернет-портали. В українському сегменті Facebook нескладно спостерігати, як сотні підозрілих профілів пишуть тисячі непристойних коментарів на адресу західного сусіда. В Польщі те саме. Росія намагається звести все до hate speech (мова ворожнечі або риторика ненависті. – Mind), позбавивши людей по обидва боки кордону можливості цивілізованого діалогу.

Надія – на президентів. Українські дипломати, на відміну від медіасередовища, досить розважливо реагують на заяви зі сторони Варшави, намагаючись не поховати хоч те, що є. Важливим кроком можна вважати ініціювання Консультаційного комітету президентів України та Республіки Польща на рівні зовнішньополітичних радників.

Зустріч відбудеться цього тижня у Кракові. Тим більше, під час телефонної розмови Петра Порошенка з Анджеєм Дудою було узгоджено про початок підготовки робочого візиту президента Польщі до Харкова у грудні. Це буде гарною нагодою для обох сторін хоча б спробувати перейти від популізму та гучних заяв до дискусії і діалогу.

На диво, звичайно, сподіватись не слід. Тема про трагедію на Волині з польської політики нікуди не дінеться, але це хоча б дасть можливість зрозуміти позиції одне одного та зменшить градус напруження. Адже Україна ризикує заплатити занадто величезну ціну, втративши такого важливого економічного партнера, як Польща.