«Світле» майбутнє: як Україні не опинитися на узбіччі глобальної енергетики

Минулого тижня Центр Разумкова презентував дослідження «Роль і місце української енергетики у світових енергетичних процесах». Як випливає з цієї праці, глобальна енергетика увійшла в епоху високих технологій. Україна в цій ситуації має два шляхи: або включити в процес власну науково-промислову базу, або залишитися технологічно відсталим імпортером чужих енергоресурсів.

Світові тенденції. До 2035 року споживання первинної енергії у світі зросте на 31% – до 17,16 млрд т нафтового еквівалента (т н. е.). Основними драйверами нарощування енергоспоживання стануть подвоєння обсягів світової економіки, збільшення чисельності населення на 1,5 млрд осіб – до 8,8 млрд, зростання продуктивності праці, а також поліпшення умов життя для 2 млрд землян.

Паралельно зі спорудженням нових генеруючих потужностей людству протягом наступних 17 років доведеться вирішувати проблему декарбонізації (зниження вуглецевої ємності та, відповідно, викидів вуглекислого газу на одиницю ВВП за допомогою відмови від традиційних джерел енергії. – Mind), що призведе до зміни енергетичного міксу на користь відновлюваних джерел енергії (ВДЕ), ядерної енергетики, а також гідроенергетики. Загальна частка приросту цих трьох видів генерації до 2035 року має скласти 50% від приросту всіх джерел енергії.

Найінтенсивніше розвиватимуться ВДЕ, які повинні збільшити свою частку в світовому споживанні енергії з 3 до 10%. Очікується також 60-відсоткове зростання виробництва електроенергії атомними станціями – до 5% у світовому енергобалансі. Водночас частка викопних видів палива має знизитися з 85% у 2015 році до 74% у 2035-му. Власне, тенденція до зниження споживання нафти і вугілля на тлі прискореного зростання ВДЕ спостерігалася останні 12 років. У цьому плані нічого нового не відбудеться.

Як прогнозує Міжнародне енергетичне агентство (МЕА), у період до 2035 року зростатимуть інвестиції в електроенергетичний сектор, які можуть скласти від 40 до 49% загальних інвестицій в енергозабезпечення. Загальний світовий обсяг вкладень в енергосектор оцінюється в $39 млрд.

Підґрунтя інновацій. Власне, саме установка на прискорене нарощування чистих видів енергії і привела людство до якісних технологічних змін у розвитку енергетики. По-перше, активне спорудження сонячних і вітрових електростанцій (СЕС і ВЕС) спричинило процеси децентралізації енергосистем і розвитку розподіленої (автономної) генерації. По-друге, подальше зростання частки ВДЕ у світовому енергобалансі важкодосяжне без вирішення проблеми регулювання піків споживання, з чим покликані впоратися накопичувачі енергії (energy storage).

Крім того, курс на енергозбереження разом із проникненням цифрових технологій у виробничо-збутові процеси в енергетиці (діджиталізація), а також бумом електрокарів тягнуть за собою перехід до розумних мереж (smart grid). Відтепер національні та регіональні енергосистеми перестають бути вулицею з одностороннім рухом (від виробника до споживача), надаючи споживачам можливість прямої участі в конкурентному енергоринку, а енергопостачальникам – можливість безпосередньо керувати попитом.

Псевдолідери. На перший погляд, загальні тенденції в українській енергетиці останніми роками цілком відповідають світовим. Навіть більше, у 2006–2016 роках Україна виявилася світовим лідером за темпами зниження споживання енергоносіїв. Однак зниження енергоспоживання в країні, як і скорочення використання вугілля і газу, продиктовано, в основному, промисловим спадом і тимчасовою втратою антрацитових шахт на окупованій території Донбасу.

Водночас аналіз вітчизняного енергетичного сектора дозволяє побачити певні національні відмінності, які багато в чому визначатимуть розвиток енергокомплексу країни.

Мало споживаємо. До 2035 року основний приріст споживання енергії на планеті забезпечать саме країни, що розвиваються. Перш за все, це Китай, Індія, Бразилія, країни Близького Сходу й Африки. Самі лише Індія та Китай дадуть разом понад 50% зростання попиту. Тоді як у розвинених державах Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) споживання енергії до 2035 року залишиться практично на нинішньому рівні.

Виникає питання: до якого табору ближче Україна, що, попри оголошені проєвропейські амбіції, до розвинених країн не належить? Сьогодні активно лунають тези про високий рівень енергоємності ВВП країни і необхідність зниження споживання за рахунок енергозбереження. При цьому ніхто не говорить про низький рівень споживання тієї самої електроенергії в перерахунку на душу населення. Тим часом Україна за цим показником посідає в Європі друге місце знизу після Румунії – 2,7 тис. кіловат-годин на людину в рік.

Для порівняння: середньостатистичний бельгієць споживає 7,2 тис., австрієць – 7, француз – 6,6 тис., німець – 6,3 тис., голландець – 6,1 тис. кіловат-годин на рік. Найвищий рівень спостерігається в таких скандинавських країнах, як Фінляндія – 14,3 тис. і Швеція – 12,8 тис.  кіловат-годин на рік. Різниця очевидна.

І якщо у випадку з високою енергозатратністю в перерахунку на одиницю ВВП можна говорити про відсталий індустріальний устрій вітчизняної економіки та високі втраті в ЖКГ, то показник енергоспоживання на одного жителя країни свідчить про низький рівень життя середньостатистичного українця.

Енергетична стратегія України на період до 2035 року передбачає досить помірне зростання енергоспоживання – 2% середньорічного приросту, починаючи після 2020 року. Таким чином, через 17 років ми вироблятимемо 195 млрд кіловат-годин проти нинішніх 164.

Чи не занадто скромний сценарій для країни, яка так гостро потребує економічного буму і підвищення добробуту громадян?

Загроза енергодефіциту. Не секрет, що основною проблемою вітчизняного енергетичного господарства є його надзвичайна технічна зношеність. Якщо європейські держави сконцентровані на розумних мережах і накопичувачах електроенергії, то Україні ще потрібно подумати про елементарну модернізацію та заміщення діючих електростанцій. Причому думати варто починати вже зараз, оскільки після 2025 року країна зіткнеться з необхідністю оновлення діючої генерації.

І якщо цей процес не розпочати вчасно, до 2035 року близько 20–25 тис. МВт потужностей, які забезпечують на сьогодні 80% поточного вироблення електрики, будуть виведені з обігу без можливості продовження термінів експлуатації. Зокрема, якщо до 2030 року не буде побудовано жодного ядерного енергоблоку, атомники почнуть знижувати обсяги виробництва електроенергії.

З огляду на довготривалий характер реалізації проектів у енергетиці, а також інвестиційну непривабливість цієї галузі в Україні, над країною нависає реальна загроза перетворення на енергодефіцитну державу, якій доведеться в майбутньому нарощувати імпорт електроенергії.

Про наші можливості. У грудні минулого року міжнародне екологічне об'єднання Bellona представило в Києві доповідь про можливості України в низьковуглецевому майбутньому. Реалізувавши ці можливості, країна може вбити двох зайців. По-перше, забезпечити переозброєння енергетичного комплексу відповідно до новітніх світових стандартів. По-друге, дати поштовх розвитку тих секторів економіки з високою доданою вартістю, які будуть задіяні в створенні екологічно чистої енергетики. Для цього в країні є все: сировинна, промислова, наукова база та кваліфікований персонал. Бракує лише ефективно організованої сильної держави.

Як відзначають представники Bellona, у найближчі роки загальносвітові інвестиції в технології збереження електроенергії складуть від $380 млрд до $590 млрд щорічно. Для України участь у виробництві літій-іонних батарей є досить перспективним заняттям, якщо врахувати, що країна посідає перше місце в Європі за запасами літію і друге – за запасами нікелю.

Вельми перспективними напрямками можуть також виявитися експорт комплектуючих для ВЕС і СЕС, виробництво теплових насосів, а також участь у створенні європейської мережі з транспортування та захоронення вуглекислого газу.