Європейський енерготренд: чи готова Україна розвивати енергетику на рівні з Європою

Україна готується увійти до єдиної енергосистеми Європи: вже за рік, у липні 2019-го, має запрацювати вільний ринок електроенергії, де виробники зможуть пропонувати свої потужності споживачам, а останні – обирати найкращі варіанти.

У 2020 році потрібно забезпечити інтеграцію наших електромереж до європейської енергосистеми в рамках спеціалізованої програми ENTSO-E, щоб українські мережі могли працювати у єдиному режимі з європейськими. Це означає – вільні взаємні перетоки електроенергії в обидва напрямки, якщо будь-яка сторона цього потребуватиме.

Наразі у Європі йде кардинальна зміна балансу виробництва електроенергії – старі вуглеводневі та вугільні потужності змінюються на альтернативні джерела, такі як сонячні, вітрові та електростанції на біомасі. Умови скорочення «брудної генерації» прописані у Паризькій угоді щодо збереження клімату, яку підтримали понад 100 країн світу.

В Україні, згідно Енергостратегії-2035, за розвиток «зеленої» енергетики відповідає державний регулятор НЕК «Укренерго». А це означає, що, окрім видачі дозволів на будівництво нових «зелених» потужностей, НЕК має забезпечити і «стабільність енергосистеми», тобто – сталу роботу загальної системи незалежно від набору джерел електроенергії, що постачають енергію в мережу.

Як Європа забезпечує стабільність своїх енергосистем? Цього тижня у Києві зібралися провідні європейські енергетики, які в Електроенергетичній асоціації світового рівня – CIGRE, що об’єднує до 100 країн світу, представляють одну зі складових – Регіональну раду країн Південно-Східної Європи, SEERC. До ради увійшли Австрія, Боснія та Герцеговина, Греція, Італія, Косово, Македонія, Україна, Румунія, Сербія, Словаччина, Словенія, Туреччина, Хорватія, Чехія, Чорногорія.

Країни Південно-Східної Європи мають різний рівень розвитку «зеленої» енергетики, проте всі вони вже встигли скласти технічні «союзи» і «конгломерати», щоб забезпечити стабільність своїх енергосистем.

Найцікавіше, що ці «союзи» і «конгломерати» складалися не лише в рамках однієї країни, а й за географічним принципом – тобто, об’єднувалися різні регіони різних країн, які могли оптимально забезпечити поєднання основних і допоміжних джерел електроенергії, що швидко замінятимуть одне одного.

З чого починали європейські енергетики? Друга регіональна конференція європейських енергетиків (перша відбулася рівно два роки тому в Словенії. – Mind) була присвячена проблемам діджиталізації, децентралізації та декарбонізації. Для українських енергетиків поки що головною є лише перша проблема. «Протягом наступних шести років ми плануємо автоматизувати більше 100 наших підстанцій. Для інших операторів системи передачі – це звичайна практика, але нам для того щоб досягнути цієї мети, треба докласти чимало зусиль», – заявив Всеволод Ковальчук, т.в.о. директора НЕК «Укренерго».

Як з’ясувалося під час доповідей, на сьогодні у південно-східному підрозділі SEERC немає абсолютно енергетично незалежних та збалансованих країн. Проте вражає численність поєднання зелених та звичайних джерел на кшталт газових, нафтових і вугільних енергоблоків. У різних географічних енергоконгломератах вони задіяні у смарт-системах керування загальним енергетичним балансом. Енергокомпанії обирають найбільш економічно вигідні поєднання «зелених» та вуглеводневих джерел, і вже під них застосовують програми керування.

Але через те, що плата та штрафи за викиди СО2 зростають, і подекуди вже перевищують економіку технічних розрахунків, деякі країни (Італія, Греція), які мають у своєму складі острови, вже зараз надають перевагу прокладанню потужних морських кабелів, щоб забезпечити «зелений» баланс.

Де місце України у цьому розвитку? Для розуміння, наскільки Україна відстала від європейського розвитку енергосистем, наведемо карту електроенергетичних потужностей по кожній із областей. Ця інтерактивна карта є на сайті «Укренерго».

В ідеалі вона мала б показувати загальну кількість генеруючих потужностей у кожній області, технічну мережу розподілення цих потужностей та вільні потужності, які можуть бути передані потенційним інвесторам, що хочуть підключити нові джерела – «зелені» або звичайні, вуглеводневі.

У більшості країн світу є такі карти. Вони працюють в інтерактивному режимі, щоб інвестори мали можливість оцінити перспективи будівництва підприємств, підключення та споживання. А от в Україні такої карти немає.

З 25 областей України лише шість обленерго надали централізовані данні щодо загальної кількості потужностей та вільних ячейок для підключення. Інші 19 областей вважають цю інформацію закритою, і не бажають передавати її у відкритий доступ. «Укренерго» змушена власними силами проводити аудит енергопотужностей та вираховувати місця і обсяги для вільного підключення потенційних інвесторів генерації. Принаймні, Всеволод Ковальчук обіцяв найближчим часом заповнити всю карту. В «Укренерго» є дані, але їх треба опрацювати.

Чому в Україні немає карти вільних потужностей? Небажання власників обленерго відкривати технічні потужності своїх мереж говорить про те, що вони використовують цю інформацію для вимагання додаткових грошей з потенційних інвесторів і споживачів. Так, ЗМІ неодноразово писали, що за підключення нових систем споживачам доводиться платити в якості хабара по кілька тисяч, а то й десятків тисяч доларів.

Представники обленерго запевняють, що всі потужності вже використовуються, тож немає можливості підключити додаткові, і потрібно будувати нові мережі. Натомість було б дуже цікаво подивитися статистику будівництва нових електромереж, хоча б за останні десять років. Вона мала б зберігатися у НКРЕКП, і стане особливо цікавою, коли комісія буде затверджувати RAB-тарифи.

Як розвиваються європейська та українська «зелена» енергетика? Відкриті дані щодо вільних потужностей необхідні і для потенційних інвесторів «зеленої» енергетики. Вже сьогодні простежується велика відмінність між розвитком «зеленої» енергетики в Європі і в Україні.

Якщо в Німеччині, де багато невеликих вітрових та сонячних станцій, вони самі себе можуть регулювати та підстраховувати без залучення традиційної генерації, то в Україні – у разі відсутності вітру чи сонця – будуть вмикатися старі добрі вугільні та газові блоки на наших старих ТЕС.

І регулюватимуть цей процес одні й ті ж власники. Так що про «озеленення» нашої генерації, за великим рахунком, мова поки не йде. Тим більше, наші бізнесмени не готові сприймати сучасні європейські смарт-рішення в керуванні енергомережами. Принаймні, жоден з наших «великих зелених» інвесторів на виступив із своїми пропозиціями щодо майбутнього балансування об’єднаної енергосистеми України без залучення атомної та вугільної генерації.