Чи відбудеться «грузинська весна» за вірменським сценарієм?

Дві кавказькі країни зовнішньо дуже відмінні, проте мають чимало типологічних тотожностей – особливо коли йдеться про залучення широких верств населення у політичних процесах.

Попри те, що обидва народи не виявляють палкого соціального замовлення на реформи – що спостерігають експерти всередині обох країн – і вірмени, і грузини ладні скористатися будь-яким прецедентом, аби підкреслити свої політичні права й утерти носа будь-якій правлячій коаліції.

Обидва народи готові відстоювати своє право на власну країну на вулицях із дивовижним ентузіазмом та проактивністю. І грузини, і вірмени потерпають від корупції значно більше, ніж від зовнішніх ворогів, і вважають корупціонерів найбільшим національним злом. При цьому про системні реформи у жодному конкретному випадку не йдеться. Гасла – так, лунають, але системних дій не відбувається, що вже продемонстрував вірменський «майдан» березня-травня 2018 року.

Mind розбирався у деталях останньої «грузинської весни», аналогіях та можливих впливах на економіку регіону.

Що сталося? 13 червня 2018 року 50-річний прем’єр-міністр Грузії Георгій Квірікашвілі оголосив про відставку, посилаючись на принципові розбіжності з основоположником правлячої партії та найбагатшою людиною країни Бідзіною Іванішвілі.

«Сьогодні настав момент, коли голова партії повинен мати можливість формувати команду на підставі своїх власних поглядів», – заявив на брифінгу прем’єр Квірікашвілі. Він очолював уряд країни з грудня 2015 року.

Проте справжнім мотивом відставки були не так кулуарні суперечки, як повна неспроможність уряду впоратися із корумпованою системою у правоохоронних структурах та судах, цілком підконтрольних партійній еліті Іванішвілі.

Краплею, що переповнила чашу терпіння, було рішення суду виправдати одного з двох винуватців різанини, що сталася в грудні 2017 року між старшокласниками тбіліських шкіл. Одного виправдали, іншому перекваліфікували обвинувачення з навмисного вбивства на спробу вбивства з пом’якшуючими обставинами.

Остаточне рішення суду було прийняте вже після того, як протести перетнули «точку неповернення» й почали тиснути безпосередньо на політичну вертикаль країни. Сама суть протестів лежить значно глибше за розгляд окремого судового кейса.

Слідство плуталося в доказах, а незалежні криміналісти, зокрема швейцарські, стверджували, що засобів звірячого вбивства підлітків було значно більше, ніж представлено прокуратурою. І прямих винуватців трагедії було начебто значно більше, ніж постало перед судом. Проте решту викривають високопоставлені чини у поліції.

Коли хруснув режим? Першою масовою акцією протесту стало пікетування будівлі прокуратури, внаслідок чого подав у відставку очільник відомства Іраклій Шотадзе. Відтак мітингувальники на чолі з Зазою Саралідзе – батьком одного з загиблих підлітків – вдалися до блокування парламенту з вимогою відставки уряду. На цей момент до активістів протесту вже долучилися десятки тисяч громадян з інших регіонів Грузії.

Уряд Грузії на самому початку кризи діяв набагато дипломатичніше, ніж їхні українські колеги в 2013 році, після трагедії у Врадіївці, чи вірменські в 2015 році – у контексті трагедії в Гюмрі. Прем’єр Квірікашвілі запевняв протестувальників, що прокуратура поверне справу на дорозслідування, а він сам візьме процес під свій жорсткий контроль.

Згодом протестна хвиля справді пішла на спад, але відновилася з новою силою після арештів поліцією членів та активістів партії «Єдиний національний рух», які розбили наметовий табір у центрі Тбілісі для підтримки мітингувальників.

Це ще один приклад тотожності процесів у Тбілісі та Єревані квітня цього року, коли апогей кризи припав на силову акцію поліції із затримання провідників протесту.

На початку червня лідер протесту Заза Саралідзе мав вигляд уже не просто як батько жертви, а як справжній політичний лідер нації, здатний заради справедливості зірвати з країни увесь камуфляж «грузинської мрії», переконати співвітчизників у тому, що система правосуддя, породжена елітами для еліт, неспроможна до виконання своїх громадянських функцій.

«Я звичайна людина, як і ви, я не борюся за якусь політичну партію. Все, що я вимагаю, це правда і справедливість», – заявив Саралідзе грузинському телеканалу «Руставі-2». Простих грузинів у цьому переконувати було зайве, і протестний хмиз спалахнув лише від одного чирка. 

Демонстрація співчуття з Саралідзе відразу відбулася у інших містах країни, де на центральних вулицях і переходах стихійно з’явилися написи типу «Де справедливість?»

«Протести на чолі з Саралідзе з'явилися не тому, що відчайдушний батько зажадав справедливості, а тому, що довіра до державних інституцій була на нулі. І це – на тлі кричущого невдоволення економічними та соціальними умовами життя грузин – у країні, де є всі умови для процвітання та економічної співпраці з ЄС», – переконаний Бадрі М., 24-річний студент-юрист, який постійно проживає в Києві з 2000 року.

У Грузії ж, внаслідок кризи, голова уряду подав у відставку, а його тимчасово виконуючим свої обов’язки спадкоємцем призначено 36-річного міністра фінансів Мамуку Бахтадзе.

Хто він – новий лідер уряду Грузії? Мамука Бахтадзе вивчав макроекономіку та фінанси у Тбіліському держуніверситеті і Технічному університеті. У 2010 році здобув ступень магістра в МГУ ім. Ломоносова у Москві. Згодом отримав МВА у французькій бізнес-школі INSEAD. Працював топ-менеджером у готельному та енергетичному бізнесах.

З 2013 року Бахтадзе обіймав посаду гендиректора Грузинської залізниці, звідки у листопаді 2017 року його було призначено очолити міністерство фінансів.

Одразу після того, як 14 червня 2018 року Бахтадзе став головою уряду, він заявив, що врешті-решт реалізує історичний вибір грузинського народу щодо інтеграції в Євроатлантичний простір, гарантуватиме фундаментальні реформи та орієнтацію на інноваційні сфери економіки, будуючи нову економічну модель, що торкнеться кожного громадянина Грузії.

Такі заяви лунають в Грузії вже не вперше – дискурсу інновацій та реформ грузинських політиків особливо вчити не треба. Щоправда, від часів уряду Кахи Бендукідзе ніхто особливо системних змін не прагнув. «Навіть уряд Саакашвілі не спромігся реалізувати всіх системних реформ Бендукідзе. Але, враховуючи соціалістичне спрямування та відповідні політичні шаблони «Грузинської мрії», мені не віриться, що Батадзе дійсно здатний змінити економічний курс країни», – вважає політичний експерт Гела Васадзе.

В останні роки урядові Грузії справді доволі ефективно вдавалося підтримувати консервативні економічні тренди та досягати компромісів з корумпованою елітою проросійської орієнтації, на зразок Іванішвілі – найбагатшої людиною Грузії, чиї статки становлять понад третину ВВП країни.

Нагадаємо, він заснував партію «Грузинська мрія» в 2011 році, а на парламентських виборах 2012 року залишив позаду «Об’єднаний національний рух» Міхєїла Саакашвілі. Результат цих виборів наочно продемонстрував незрілість соціального замовлення на системні реформи серед більшості населення Грузії. Через рік головування в уряді він поступився посадою на користь свого давнього бізнес-партнера Іраклія Гарібашвілі.

Чи відбудуться докорінні зміни? На аналогічне питання часто намагалися давати оптимістичну відповідь, коли досягли успіху акції протесту в сусідній Вірменії.

Як писав Mind, у квітні цього року вірменська громадськість змусила відмовитися від посади голови уряду Сержа Сарксяна, висунувши на його місце журналіста та діяча ліберально-націоналістичного парламентського крила Нікола Пашиняна. Відтак жодних істотних змін ані у внутрішні політиці, ані тим більше зовнішньому векторі розвитку країни досі не те що не відбулося, навіть не оголошувалося. Громадськість просто «випустила пар», вдовольнившись новими обличчями в уряді.

Першим же закордонним візитом після призначення парламентом новий лідер вірменського уряду відвідав Кремль, де йому були підтверджені політичні повноваження – очевидно, у відповідь на гарантії збереження проросійського політичного та економічного курсу країни.

Чи здатна розірвати цю парадигму Грузія, і замість «випускання народного пару» запропонувати справді системних реформ Грузії – принаймні на рівні правоохоронної системи та судів, покаже час. Досі міністр Квірікашвілі неодноразово наголошував на зміцненні курсу ларі протягом останнього року з 2,72 за долар до 2,47. При цьому основні макроекономічні ризики в Грузії нікуди не зникли: з початку року відбувається динамічне зростання цін на основні товари споживчого кошику та енергоносії, торговельно-економічне сальдо також від'ємне.