Дослідження UCAI: рф утримує «Джубга–Сочі» без підводної охорони та реагування, покладаючись на «внутрішні води»

Підводні газопроводи у світі розглядаються як один із найбільш вразливих елементів критичної інфраструктури, і саме їхні фізичні ризики формують ключову загрозу безпеці. Поєднання природних, техногенних, навігаційних та воєнно-політичних чинників створює багаторівневе поле ризиків. На цьому тлі російський газопровід «Джубга–Лазаревське–Сочі» демонструє архаїчний підхід до безпеки, який не відповідає сучасним стандартам.

Про це йдеться у дослідженні UCAI.

Як зазначається, підводні трубопроводи у світі перебувають під впливом низки фізичних загроз. Природні та техногенні чинники включають корозію, підводні зсуви, ерозію, землетруси та контакт із затонулими об’єктами. Для довгих морських магістралей небезпечною є й поступова деградація матеріалів, яка роками знижує міцність конструкції. У міжнародній практиці цьому протидіють регулярними інспекціями, локальним підсиленням трас та модернізацією покриття.

Не менш значущими є інциденти, пов’язані із судноплавством і рибальством. Якорі суден, тралення чи використання важкого обладнання на дні моря здатні пошкодити трубу навіть без умислу. Тому держави застосовують буферні зони, обмеження навігації та системи моніторингу переміщення суден.

До ключових факторів ризику також належать:

• кібератаки на системи SCADA, які можуть приховувати витоки чи спотворювати дані;
• воєнно-політичні загрози, що загострилися після підриву «Північних потоків» і спричинили посилення підводного спостереження та патрулювання в Європі.

На цьому фоні, наголошують в UCAI, безпека російського газопроводу «Джубга–Лазаревське–Сочі» виглядає мінімальною. Траса не заглиблена, фізичні бар’єри майже відсутні, сучасні системи підводного моніторингу не розгорнуті. Інституційний контроль також слабкий – суспільство та регіональні еліти не мають інструментів оцінки реального стану об’єкта.

Ключовим чинником вразливості є спосіб, у який влада рф трактує безпеку трубопроводу. Оскільки вся траса проходить у межах російської акваторії Чорного моря, її вважають «автоматично захищеною» статусом внутрішніх вод. У такій логіці достатньо лише політичного контролю над морським простором – без інвестування в інженерні рішення чи системи фізичного захисту.

У результаті газопровід із високим політичним навантаженням експлуатується як звичайний внутрішній об’єкт – із базовим технічним моніторингом, але без повноцінних систем охорони та реагування на нетипову активність. Інвестиції в безпеку спрямовуються на експортні коридори та військові об’єкти, тоді як «Джубга–Сочі» вважається «безпечним за визначенням».

Такий підхід, підкреслює UCAI, не відповідає реаліям мілітаризованого Чорного моря, де всі типи загроз – від природних до диверсійних – є цілком реальними. Це свідчить про системну проблему російської моделі управління критичною інфраструктурою: непрозорої, політизованої та технологічно застарілої.

Довідково.

Газопровід «Джубга–Сочі» має довжину понад 170 км, пропускну здатність до 4 млрд куб. м на рік та коштував близько $1 млрд. Він створювався для газифікації регіону та підготовки до Олімпіади-2014, позиціонуючись як «технологічний символ» кремля – але без відповідного безпекового контуру.

Бекграунд. Раніше Mind повідомляв, що росія планує запустити газовий проєкт «Сахалін-3» у 2028 році. Основні постачання мають іти до Китаю та для потреб Далекого Сходу.