Сакральні знання: як можна красти газ в Україні

У протистоянні НАК «Нафтогаз України» з облгазами Дмитра Фірташа головною зброєю стали взаємні звинувачення в крадіжці газу. Mind вивчив ймовірні варіанти подібних зловживань. Пошук відповіді на це питання також прояснив, як домінування одного гравця в розподілі газу може спотворювати ринок.

Ця публікація підготовлена ​​на основі інформації, отриманої від нових учасників газового бізнесу, які вирішили скористатися можливостями національного законодавства щодо лібералізації ринку і протягом останніх двох років отримали торгові ліцензії у держрегулятора. Але з різних причин вони або відклали реалізацію своїх бізнес-планів, або здійснюють їх в обмеженому обсязі через високі ризики. Основні висновки з цих інтерв'ю – в огляді Mind.

Редакція підкреслює, що в тексті викладені не конкретні звинувачення на адресу будь-якої компанії, а можливості для зловживань, відкриті на ринку. За відсутності дієвого державного контролю, в тому числі у сфері енергоефективності, це відкриває шлях маніпуляціям з обсягами поставок, а найширші перспективи отримують ті гравці, які керують доступом до кінцевих споживачів. У чому їхня суть?

Нав'язування комерційним споживачам конкретного постачальника з певними ціновими умовами. На будь-якому підприємстві встановлено прилади для вимірювання обсягів споживання газу. Їх перевірку регулярно зобов'язані здійснювати представники облгазів, які також відповідають за технічну безпеку поставок (адже газ – це вибухонебезпечна речовина) і підписують акти прийому-передачі газу. Можливе виникнення ситуації, коли висновки про несправності газовимірювальних приладів робляться без достатніх підстав. Це може спричинити також зупинку газопостачання.

Наприклад, якщо подібний прецедент виникне в період зимових холодів на птахофабриці, то її власник стає вразливим для тиску: кури без тепла вимруть, що призведе до значних збитків, тому підприємець скоріше погодиться на нав'язувані умови поставок газу, щоб запобігти набагато більшим втратам. При такій ситуації наявність альтернативного постачальника з нижчою ціновою пропозицією на поставку газу не рятує – його поява може виявитися заблокованою.

Обмеження для появи нових трейдерів. Будь-який роздрібний продавець газу, який хоче увійти в поставки кінцевому споживачу, повинен укладати договір з облгазом на надання послуг з транспортування свого ресурсу. Типовоъ обов'язкової форми такого договору, в якому достатньо вказати назви компаній з обсягами поставок, не існує. Тому облгаз у разі монополії може відкладати укладання такого договору під різними приводами або виставляти трейдерам складно реалізовувані на практиці контрактні умови, обмежуючи їхній бізнес.

Невраховані (нелегальні) поставки газу. Основні передумови для такого варіанту постачання палива виникають через різницю в ціні: газ для населення коштує дешевше, ніж для комерційних споживачів, але система обліку його поставок – досить низької якості. Через це виникають надлишки, які можна списати або не відображати у звітності, а потім – вигідно ними торгувати, отримуючи нелегальний прибуток.

Газові лічильники встановлені, в основному, у приватних домогосподарствах сільської місцевості. Це дозволяє їм контролювати витрати на оплату дорогого газу, який використовується не лише для приготування їжі, а й для обігріву житла, а також в підсобному господарстві.

З міським населенням ситуація інша. У кожній окремій квартирі лічильників немає. Тому облік поставок газу в містах відбувається, як правило, на основі норм споживання, встановлених урядом. А реальний обсяг витраченого ресурсу ведуть облгази відповідно до показань побудинкових лічильників.

З одного боку, ці свідчення не завжди відображають реальну картину, тому що можуть бути отримані в нестандартних умовах (на якість показань приладів обліку газу впливають температурний режим і тиск подачі газу, їх штучна зміна тягне завищення або заниження звітних даних). З іншого боку, норми споживання для міського населення також можуть перевищувати реальну потребу в ресурсі. Так виникають передумови для появи різниці в обсягах поставок від «Укртрансгазу» до облгазів, яка виводиться з офіційної системи обліку газу і трансформується в нелегальні поставки комерційним (промисловим) споживачам через «своїх» дилерів.

Існуванню таких неформальних угод сприяють прецеденти, коли окремі підприємства самостійно підключають прокладені за власний рахунок трубопроводи до газорозподільної системи. Офіційно ці труби можуть бути «не видні» для облгазів, але нелегальні поставки по ним можуть вестися завдяки присутності в системі обсягів палива, виведених з балансу, і «особливим домовленостям» між постачальником і споживачем.

Наскільки реальні такі сценарії? «Якщо люди хочуть красти, то можна придумати мільйон можливостей для злодійства. Специфіка українського газового ринку в тому, що довести такі зловживання складно, особливо якщо йдеться про взаємодію з кінцевими споживачами», – таку точку зору висловив у розмові з Mind один із трейдерів. Причини цього він пов'язав з відсутністю ефективного держконтролю в газовій торгівлі. Таким чином, сама держава надає можливості для правопорушень у газорозподільному бізнесі, що актуалізує проблему якості держуправління в галузі.

НАК «Нафтогаз України» доклав чимало зусиль, щоб мінімізувати вплив уряду і Міненерго на свою діяльність. Але концентруючи владу і відповідальність у своїх руках, держхолдинг на даному етапі вважає за краще уникати конкретних ініціатив, пов'язаних, наприклад, з розвитком у країні системи обліку газу та підвищення її ефективності – основних заходів, які повинні посприяти боротьбі зі зловживаннями в торгівлі газом, посилення безпеки поставок і захисту прав споживачів (нарівні з лібералізацією ринку і розвитком конкуренції). Основний акцент «Нафтогазу» в протистоянні з Дмитром Фірташем – боротьба з монополізмом в газорозподіленні.

На цьому тлі Міненерго минулого місяця вийшло на Кабмін з пропозицією про збільшення норм споживання газу та їх диференціюванні для приватних домогосподарств (населення), де відсутні лічильники (а це майже 25% всього житлового фонду країни). Зокрема, пропонується встановити в квітні-вересні при наявності газової плити та централізованого гарячого водопостачання норму 5,8 куб. м газу на одну особу на місяць, а в жовтні-березні – 8,8 куб. м на одну особу на місяць.

Рік тому уряд підтримав протилежне рішення – про зниження норм споживання газу і, наприклад, для згаданої категорії цей показник тоді впав з 4,4 до 3,3 куб. м на одну людину в місяць. Тепер же Міненерго пояснює свій намір підвищити норми споживання газу турботою про енергоефективність, створенням «мотивуючих факторів для реальної економії ресурсів» і скороченням збитків господарюючих суб'єктів, у тому числі «Нафтогазу».

Однак чиновники не пояснюють, як це все можна досягти в умовах низької якості систем обліку газових поставок. Крім того, вони замовчують і те, що збільшення норм споживання газу спричинить нарощування видатків держбюджету на виплату пільг і субсидій.