Бомби уповільненої дії: які об’єкти на Донбасі можуть повторити долю Армянська

На хімічному підприємстві «Кримський титан», що знаходиться на території тимчасово окупованого Криму, вже майже місяць відбуваються викиди отруйних речовин. Перший був зафіксований в ніч на 24 серпня, останній – 14 вересня.

Викиди поставили на межу екологічної катастрофи місто Армянськ та навколишні території, тому окупаційна влада Криму ввела там режим надзвичайної ситуації. Дітей шкільного та дошкільного віку вивезли поза межі постраждалого району, оголосивши позапланові канікули. Скільки  триватиме надзвичайний стан – не відомо.

Кримська «влада» заявила, що розглядає шість ймовірних причин екологічної катастрофи навколо «Кримського титану», українська поліція розглядає три версії. При цьому, однією з головних обидві сторони називають «свідомо влаштовану диверсію»: кримчани – з боку України, Україна – з боку російських спецслужб.

Оскільки українській стороні не вдалося отримати від «влади Криму» жодної інформації щодо викидів, Міністерство з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб України (МТОТ) замовило супутникові знімки, аби відслідкувати ситуацію з діяльністю заводу «Кримський титан» та хімічними викидами. Про це 13 вересня заявив очільник міністерства Вадим Черниш.

Українські офіційні відомства контактують з низкою зарубіжних партнерів, у тому числі, обмінюючись даними, отриманими з супутників. На початку року Державною екологічною академією Міністерства екології та природних ресурсів на замовлення Міністерства з питань тимчасово окупованих територій було підготовлено звіт щодо еколого-техногенного стану Донецької та Луганської областей. Для оцінки стану окупованих територій Донбасу, куди українські фахівці не мають доступу, використовувалися саме супутникові знімки.

Mind вивчив, які техногенні катастрофи у доступному для огляду майбутньому можуть статися на окупованому Донбасі.

Чому Україні варто побоюватися диверсій на окупованих територіях? Згідно з оприлюдненими МТОТ даними, по всій Донецькій області нараховується 132 потенційно-небезпечних об’єкти (ПНО), з яких 83 залишилися на окупованих територіях. У Луганській області їх розміщено 44, з яких 17 – на окупованій території. Переважна більшість ПНО – це шахти та пов’язана із ними інфраструктура, а також теплові станції, металургійні та хімічні підприємства, і головне – об’єкти, пов’язані із водопостачанням.

Хімічні та водні – це підприємства, диверсії на яких призведуть до моментальних катастрофічних результатів: постраждає кілька мільйонів людей, а подолання наслідків забере роки. Частина з цих підприємств знаходиться у безпосередній близькості до лінії бойових зіткнень і вже має численні пошкодження виробничих потужностей. Про їхній ремонт українська сторона домовлялася із бойовиками за посередництва Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ, що працює на території конфлікту.

Та, за словами очільника Донецької обласної військово-цивільної адміністрації Олександра Куця, «влада» бойовиків після ліквідації свого ватажка Олександра Захарченка припинила будь-які контакти з українською стороною щодо проведення та безпеки відновлювальних робіт на території ОРДЛО.

Така позиція дає підстави вважати, що, принаймні, спроби диверсій будуть. Це дасть можливість Росії публічно шантажувати Україну, як це відбувається зараз через хімічні викиди на «Кримському титані». Основна вимога – відновлення водопостачання Криму з материкової України.

Чому вода – найкращий об’єкт для шантажу? Отже, під найбільшою загрозою знаходиться постачання питної води як на окуповані, так і на вільні території Донецької області, на яких проживає близько 3,5 млн людей. Їх забезпечує КП «Компанія «Вода Донбасу», що використовує канал «Сіверський Донець – Донбас»: він бере свій початок біля Слов’янська та закінчується неподалік Донецька, його довжина – 130 км. Канал складається із відкритої та закритої частини.

А також «Південно-Донбаський водогін», який розпочинається біля н.п. Пантелеймонівка та закінчується неподалік Маріуполя, його довжина – 150 км. Водовід призначений для транспортування води із каналу «Сіверський Донець – Донбас» до Маріуполя.

Канал та водогін вже мають значні технічні несправності: порушена гідроізоляція русла каналу та герметичність водогону, йде заболочування місцевості, зсуви, просідання поверхні, підйом рівня ґрунтових вод.

Супутникові знімки зафіксували пошкодження «Південно-Донбаського водогону» в районі Ясинуватої. За 1,4 км від Донецької фільтрувальної станції звичайний кар’єр заповнюється водою, площа водної поверхні вже сягає 24 000 кв. м., хоча у 2016 році там нічого подібного не відбувалося. Внаслідок значного витоку води до кар’єру існує загроза подачі питної води для 1,3 млн осіб у населених пунктах навколо Маріуполя.

Загалом же, у разі зупинки роботи каналу «Сіверський Донець – Донбас» та «Південно-Донбаського водогону» без питної води можуть залишитись мільйони людей, які проживають в містах Донецьк, Горлівка, Макіївка, Єнакієво, Авдіївка, Торецьк, Волноваха, Маріуполь та найближчих селах. При цьому альтернативних шляхів постачання води вищевказаним містам немає.

Відсутність водопостачання також створить передумови для виникнення техногенних аварій на екологічно небезпечних підприємствах хімічної, металургійної, енергетичної галузі, які у своєму технологічному процесі використовують великі обсяги води.

Де зберігається найбільше хлору? Не менша загроза тяжіє над фільтрувальними станціями (ФС), які готують воду до безпечного споживання. Це ФС «Донецька», «Верхнєкальміуська», «Старокримські № 1, 2», «Горлівські № 1, 2», які належать КП «Компанія «Вода Донбасу», та «Західна фільтрувальна станція» КП «Попаснянський районний водоканал».

На станціях знаходяться ємності під тиском, в яких зберігається рідкий хлор. Через їх пошкодження можливий неконтрольований викид цієї речовини в атмосферу: один кілограм рідкого хлору при взаємодії з киснем перетворюється на 315 літрів газоподібного хлору; площа можливого зараження територій складатиме від 2 до 30 кв. км, де мешкає до 90 000 чоловік.

Крім того, у разі припинення роботи зазначених фільтрувальних станцій через порушення технологічного процесу (витік хлору) без питної води можуть залишитись понад 3 млн людей. Це призведе до значного ускладнення гуманітарної та санітарно-епідеміологічної ситуації в регіоні та створить передумови до погіршення соціально-економічної стану регіону.

Найбільші неконтрольовані хімічні підприємства окупованого Донбасу. Таку ж загрозу, як фільтрувальні станції, несуть і хімічні підприємства на окупованих територіях. Розглянемо основні з них.

ПАТ «Концерн «Стирол», розташований у Горлівці. Наразі основне виробництво там зупинене, але на території є залишки хлору, і будь-яке необережне поводження призведе до важких наслідків. Наприклад, 6 серпня 2013 року під час капітального ремонту в міжцеховому аміачному колекторі відбулась розгерметизація трубопроводу рідкого аміаку, через що відбувся викид аміаку в атмосферу, внаслідок чого шість людей загинуло та 26 зазнали отруєнь різної форми важкості.

Дільниця аміакопроводу «Тольятті-Одеса» ДП «Укрхімтрансаміак». Частина аміакопроводу – 800-кілометровий трубопровід «Горлівка-Одеса» – розташована на тимчасово окупованій території Донецької області. Задля безпеки аміакопровод прокладено не ближче 1 км до населених пунктів, а кожні 5 км труба має автоматичні крани на випадок аварійної ситуації. Керування технологічним процесом відбувається за допомогою автоматизованої системи із єдиного центру, що розташований у м.Тольятті (Російська Федерація).

ТОВ науково-виробниче об’єднання «Інкор і Ко» КХП Фенольний завод (ТОВ НВО «Інкор і Ко») розташовано у смт Новгородське, неподалік міста Торецьк Донецької області. Єдине на території України (а також колишнього Радянського Союзу) підприємство з централізованої переробки фенольної, нафталінової і піридинової сировини, одержуваної як побічні продукти при високотемпературному коксуванні кам’яного вугілля. Шламонакопичувач 1-ої черги переповнений, він містить 275 тонн хімічних відходів (водні розчини, що містять фенол, піридин, сірчану кислоту). А захисна дамба та основа шламонакопичувача 3-ої черги в результаті бойових дій зазнали пошкоджень і потребують відновлюваних робіт. Але українська сторона не може закінчити ці роботи, оскільки бойовики не дають гарантій безпеки.

ДП «Горлівський хімічний завод» у Горлівці. Основним видом діяльності було виробництво хімічних матеріалів для вугільної, гірничодобувної та військової галузей промисловості, виробництво вибухових речовин, виробництво хімічних речовин і хімічної продукції. На території заводу зберігається до 2,5 тонн мононітрохлорбензолу та 30 тонн тротилу. Відходи мононітрохлорбензолу – високотоксичні та належать до другого класу небезпеки.

ТОВ «Микитртуть» у Горлівці. Основним видом діяльності комбінату було видобування руди кіноварі (відкритим та підземним способом) та отримання товарного продукту – ртуті. Після зупинки видобування у 1990 році виробничі потужності комбінату були перепрофільовані під зберігання відходів ртутьвмісних речовин. Від того часу на території підприємства зберігаються технологічні відходи процесу демеркуризації речовин, віднесених до IV класу небезпеки.

Чому Донбас може піти під воду? Сьогодні 26 шахт на окупованих територіях вже повністю розграбовані та закинуті, і повільно затоплюються, змінюючи гідрогеологічний баланс територій.

Наочний приклад – група пов’язаних між собою шахт ДП «Первомайськвугілля», що знаходиться неподалік від Попасної. Восени 2015 року під час бойових дій було пошкоджено системи енергозабезпечення біля шахти «Первомайська» на окупованій території. Від «Первомайської» в зону  затоплення попали сусідні шахти – «Голубівська» і «Родіна».

Згодом вода пішла на шахти «Золоте», «Карбоніт» та «Гірська», гідрогеологічно пов’язані між собою. Три останні розташовані на території, підконтрольній України, і на початку року уряд виділив додатково 131 млн грн, щоб збільшити обсяги відкачування води з українських шахт.

Найжахливіший приклад – шахта «Юнком» в Єнакієво Донецької області. Наприкінці 70-х років минулого століття там провели експериментальний ядерний вибух на глибині 590 метрів, розраховуючи зупинити виділення шахтного метану. Експеримент виявився провальним, місце вибуху завалили породою та законсервували, об’єкт назвали «Кліваж». Усі документи щодо підготовки вибуху та його результати вивезли в Росію і засекретили. В Україні не залишилося жодних відомостей щодо цього об’єкту.

Зараз шахтою «Юнком» та  об’єктом «Кліваж» нібито опікується Петербурзький гірничий інститут. Минулого року його фахівці дали згоду на затоплення шахти разом із ядерним могильником. Навесні 2018 насоси були зупинені – і почалося затоплення шахти. Українські фахівці прогнозують гідравлічний вихід радіоактивного забруднення в потік шахтних вод, який дійде аж до Азовського моря. Точніше оцінити наслідки неможливо – немає доступу до об’єкта.

Шахта «Олександр-Захід», яка входить до ВО «Артемвугілля» у Горлівці. Після аварії в 1989 році її було законсервовано, а з 2001 переведено в режим ліквідації. Та в 2017 році відкачування води було зупинено на горизонті 250 м. Отже, йде повільний підйом води, який може призвести до затоплення навколишніх територій та спричинити просідання ґрунтів. А відтак, слід очікувати руйнування будівель та об’єктів інфраструктури, зокрема – мереж водопостачання, підземних газопроводів, каналізаційних систем.

Хто може спровокувати екологічні катастрофи? Масове некероване затоплення шахт через припинення енергопостачання водовідливних та вентиляційних комплексів може довести Донецьку та Луганську області до стану «надзвичайної ситуації транскордонного масштабу». Тобто, постраждає не лише українська земля,  але й прикордонні області Росії.

Сьогодні українські фахівці обмежені у своїх прогнозах щодо рухів підземних вод, бо всі гідрогеологічні карти, які складалися десятиліттями і зберігалися у Донецьких інститутах, станом на тепер чомусь опинилися в російському Ростові. Про це спеціалісти Державної екологічної академії разом з очільниками МТОТ заявили ще на початку червня.

Зараз йде зміна гідрологічного балансу на території українського Донбасу. Піднімаються та змінюються потоки підземних та поверхневих вод, через що відбувається просідання ґрунту в найбільш забудованих зонах, подекуди до 80 см. А це означає, що окрім затоплення значних територій йде просідання поверхні на забудованих промислових територіях, залізницях, автомагістралях, мостах, шалене забруднення поверхневих і підземних водозаборів залізом, хлоридами, сульфатами, іншими мінеральними солями та важкими металами.

Крім того, підвищився ризик міграції метану до підвалів, ярів, балок та улоговин рельєфу – отже, зростає небезпека вибухів і пожеж у будь-якому місці. А на території Донецької області нараховується 1500 полігонів небезпечних відходів і 1300 териконів.

Фактично, Росія вже ввімкнула режим повільного знищення регіону, бо отримала звідти все, що могла. Цю тезу днями підтвердив бойовик Ігор Гіркін в ефірі російського каналу «Рой ТБ»: «Якусь користь від цього паразитичну отримали, тобто, висмоктали звідти якусь кількість кваліфікованих кадрів, у першу чергу середнього технічного персоналу, робочих кадрів, яких гостро не вистачає на сучасних російських підприємствах в оборонці. І все. Ось весь ефект від того, що зробили московські куратори».

Отже, для російської влади разом із підконтрольним «керівництвом» ОРДЛО немає жодних перешкод для того, аби скористатися ситуацією та зробити диверсію на будь-якому об’єкті окупованого Донбасу, адже ані українська влада, ані європейські спостерігачі не мають доступу до цієї території.