Радіоактивні бомби Донбасу: яка ймовірність екологічної катастрофи на території ОРДЛО
І чи може Україна запобігти трагедії у нинішніх умовах
Міжнародна екологічна громадськість у останні пару тижнів почала висловлювати крайню ступінь схвильованості процесами, що відбуваються на окупованому Донбасі. Перш за все йдеться про те, що окупаційна влада хоче припинити відкачування води із законсервованої вугільної шахти «Юний комунар» поблизу міста Юнокомунарівськ Донецької області. Mind звернувся до історика, військового експерта Михайла Жирохова з проханням розібратися, наскільки серйозні наслідки для навколишнього середовища матимуть такі дії окупаційної влади. Також експерт розповів про інші екологічні проблеми на непідконтрольних Україні територіях, які з часом поглиблюються і потенційно загрожують катастрофою.
Історія: ядерний вибух. Шахта примітна тим, що тут у 1979 році радянські вчені влаштували підземний ядерний вибух на глибині 903 м. До речі, всього за час існування СРСР на території України було проведено лише два «мирних» ядерних підриви: перший – у 1972 році в Харківській області задля гасіння газового факела.
Метою експерименту на шахті «Юнком» стало позбавлення вугільних пластів надлишків газу і вирішення таким чином старої донбаської проблеми – утворення метану та його подальший вибух. Для цього 16 вересня 1979 року підірвали ядерний заряд потужністю в 300 тонн тротилу. Для розуміння: на Хіросіму американці скинули ядерну бомбу, яка була еквівалентна 20 000 тонн.
Як і все в Радянському Союзі, до 1990 року факт цього невдалого експерименту був засекречений.
Продовження: об'єкт Кліваж. На той час порожнина радіусом 5–6 м, яка виникла внаслідок ядерного вибуху, була намертво закупорена – для чого відразу після вибуху туди нагнітали рідке скло. Склоподібне тіло, що утворилося в результаті, отримало назву «Об'єкт Кліваж», і за ним постійно стежили. Принаймні відстежували радіологічну ситуацію.
У 2002 році шахта «Юнком» була закрита як безперспективна. Однак відкачування підземних вод для недопущення затоплення місця вибуху тривало аж до останнього часу. Варто сказати, що це величезні обсяги – 4,4 млн кубометрів води на рік, і витрати держава Україна несла колосальні. За найскромнішими підрахунками, відкачування коштувало державному бюджету до 30 млн грн на рік (у цінах 2012-го це $6 млн).
Природно, що з 2014 року почалися серйозні проблеми – таких грошей у бюджеті окупованих територій просто немає. Як не дивно, але чотири роки протрималися на чистому ентузіазмі – електроенергія безкоштовна, робітники, що працювали на відкачуванні, отримували або мінімальні гроші, або взагалі продуктові набори (які надсилала як Росія, так і численні міжнародні благодійні організації).
Шахта «Юний комунар»
Сьогодення: екологи б’ють на сполох. Тепер проблема постала на повний зріст. Причому не лише і не стільки перед окупаційною владою, скільки перед державою Україна, РФ та міжнародними екологами. Варто зазначити, що причини для занепокоєння у них таки є.
Радіоактивна вода. Екологи на сьогодні можуть лише теоретично прораховувати наслідки припинення відкачування підземних вод із шахти «Юнком» – доступу міжнародних фахівців туди, зі зрозумілих причин, немає. Однак усі вони схиляються до думки, що для того, аби досягти критичного рівня річки Булавінки, підземним водам знадобиться від року до двох. Потім – поява розмивних ґрунтів і фактичний відхід під землю всього Юнокомунарівська (після деокупації – Бунге). Після цього агресивною шахтною водою буде зруйнований сам «Об'єкт Кліваж». 100 тонн твердих радіоактивних відходів і 500 кубів сильно забруднених підземних вод хлинуть в Булавінку і зроблять її ненадовго судноплавною. Далі – ще гірше. Справа в тому, що річка омиває шлаковідстійник Єнакіївського металургійного заводу, і при підвищенні рівня його просто знесе. І ця вкрай небезпечна рідина вирушить далі – до Азовського моря.
Результат буде вкрай передбачуваним для екології всього регіону – рівень радіоактивного забруднення внутрішнього моря для Росії й України перевищуватиме норму в сотні разів, а Чорнобиль видаватиметься просто дитячим лепетом.
Шахтний метан. Так, є ще й метан, про який ми вже згадували. Наразі список закритих і покинутих шахт на окупованій території вимірюється десятками. Це макіївські «Батьківська» і «Ясинівка-Глибока», донецькі «Моспінська», «Трудовська» і «Жовтнева», Лутугинська «Білоріченська», Ровеньківська імені Вахрушева, торезький «Прогрес». І цей список можна продовжувати.
Взагалі Донбас досить старий регіон у промисловому відношенні. Шахти тут закривали як при СРСР, так і вже в незалежній Україні. Але відбувалося це за відпрацьованою методикою, яка виключала екологічні проблеми в майбутньому. Наприклад, при закритті горлівської шахти «Кочегарка» на початку 2000-х років були пробурені кілька десятків дегазаційних свердловин.
Ядерні захоронення. Однак і це – лише вершина айсберга. На окупованих територіях є ще як мінімум дві подібні радіоактивні «бомби». Причому одна з них розташована практично у межах міста Донецька – це відомий кожному городянину Донецький казенний завод хімічних виробів. Далеко не всі знають, що за радянських часів це був військовий завод №1, у шахтах якого з 1963 року проводилося захоронення радіоактивних відходів. Скільки там було захоронено і в якому воно стані, зараз не знає ніхто.
Відомо, що з 1991 року на території колишнього заводу велася утилізація прострочених боєприпасів. Причому, окрім мін і снарядів з українських складів, тут утилізували також протипіхотні міни західного виробництва (так для Оттави і Вашингтона було дешевше). Цим, до речі, і був викликаний візит сюди у 2005 році майбутнього американського президента, а на той момент просто сенатора Барака Обами.
За час війни на Донбасі на території заводу було відзначено як мінімум п'ять серйозних випадків підриву чогось потужного – причому кожен раз над ним піднімався величезний «ядерний гриб». Чим це було викликано – незрозуміло й досі. Є цілком правдоподібна версія, що окупанти використовували ангари заводу для зберігання боєприпасів, і час від часу або туди прилітали «подарунки» з нашого боку, або хтось порушував правила техніки безпеки. Що відбувається на території заводу сьогодні, можна лише здогадуватися.
Могильник токсичних відходів. Ще одна можлива «бомба» знаходиться в межах іншого великого міста, який контролюють колаборанти. Йдеться про Горлівку. У 2001 році було закрито одне з найбільших оборонних підприємств СРСР – Горлівський казенний хімічний завод, і розпочалася програма з утилізації високотоксичних відходів, які накопичилися на його території. Станом на 2013 рік програму не було виконано повністю, і там залишалися два тимчасових могильники з такою токсичною речовиною, як мононітрохлорбензол. Природно, що в умовах недофінансування навряд чи хтось у фейковій «ДНР» перейнявся тим, щоб перевірити, в якому стані тепер ці могильники і яку небезпеку вони можуть нести.
Можливості України. Закономірне питання – що в цих умовах робить українська держава? На жаль, потрібно визнати – в умовах, що склалися, наші можливості дуже обмежені.
Усе, що ми можемо зараз, це апелювати до ОБСЄ та міжнародних організацій. Однак це волання в пустелі, адже зрозуміло, що у ОБСЄ немає ані обладнання, ані фахівців для проведення подібних робіт. Тобто коли вибухне «екологічна бомба» на Донбасі – питання часу. І на жаль, вже найближчого.
Автори матеріалів OpenMind, як правило, зовнішні експерти та дописувачі, що готують матеріал на замовлення редакції. Але їхня точка зору може не збігатися з точкою зору редакції Mind.
Водночас редакція несе відповідальність за достовірність та відповідність викладеної думки реальності, зокрема, здійснює факт-чекінг наведених тверджень та первинну перевірку автора.
Mind також ретельно вибирає теми та колонки, що можуть бути опубліковані в розділі OpenMind, та опрацьовує їх згідно зі стандартами редакції.
