Чи потрібні Україні переговори з «Газпромом»

«Нафтогаз України» готовий сісти за стіл переговорів з «Газпромом» та поступитися своїми вимогами в суді Стокгольма щодо транзитного контракту. Хто і що вплинуло на позицію «Нафтогазу» стосовно «Газпрому», а також чи допоможе це зберегти Україні транзит російського газу на нинішньому рівні у 80–90 млрд куб. м?  

Чого хоче НАК? Говорити про чітку позицію «Нафтогазу» щодо переговорів із «Газпромом» ще зарано. Як помітно із заяв керівництва компанії, всередині «Нафтогазу» немає порозуміння стосовно оптимального шляху вирішення конфлікту із російською компанією.

Так, в один день з боку «Нафтогазу» пролунали різні за змістом заяви відносно подальшого розвитку подій у трикутнику «Україна – ЄС – Росія». Керівник «Нафтогазу» Андрій Коболєв несподівано зрадив своїй позиції, непохитній протягом минулих чотирьох років, і заявив, що «Нафтогаз України» готовий обговорювати можливість перегляду або відмови від другого транзитного позову до російського «Газпрому» на суму понад $12 млрд у поєднанні із підписанням нового довгострокового контракту на транзит газу.

«Фактично ми говоримо російським колегам: якщо ви будуєте (обхідні маршрути) і не хочете транспортувати (через ГТС України), то компенсуйте. Якщо хочете транспортувати і готові підписати довгостроковий контракт за європейськими правилами, з гарантіями, що ці гроші ви нам заплатите, ми готові від позову відмовитися, або переглянути його, або змінити його», – сказав Коболєв.

Ключовою думкою можна назвати готовність «відмовитися» від позову у Стокгольмі. І це, безумовно, викликає нерозуміння, оскільки протягом 2014–2018 років з боку «Нафтогазу» була присутня однозначна позиція: аргументи України у суді Стокгольму є сильними, і відмовлятися від них «Нафтогаз» не збирається. Хоча скоро вже мине рік відтоді, як Стокгольмський арбітраж ухвалив рішення на користь «Нафтогазу», але живих коштів від «Газпрому» Україна так і не отримала.

До чого зобов’язує Стокгольмський арбітраж? Рішення суду передбачає, що «Газпром» повинен виплатити «Нафтогазу» $2,7 млрд. А ще до кінця дії контракту, тобто до 2020 року, транспортувати територією України не менше 110 млрд куб. м газу. І відповідно до заявок «Нафтогазу», поставляти газ за ціною, яка має бути знижена до рівня цін на німецькому ринку. «Газпром» оскаржив ці рішення в апеляційному суді Швеції – судовий процес наразі триває. Раніше представник «Нафтогазу» Юрій Вітренко визнавав, що такий розгляд може тягнутися понад два роки.

Навіть більше, у суді Стокгольма починають розглядати новий позов «Газпрому» проти «Нафтогазу» – щодо розриву договорів, і це може вплинути на попереднє рішення.

Як це позначилось на позиції «Нафтогазу»? У такому контексті слова Коболєва про очікування від уряду України директиви на переговори з «Газпромом» можна розцінювати як крок назад. Хоча формально «Нафтогаз» не потребує згоди уряду, оскільки на сьогодні ключові рішення ухвалює спостережна рада НАК. «Ми комунікували цей меседж Європейській комісії, і нас почули. Ми готові це питання, якщо нам акціонер погодить, покласти на стіл переговорів з «Газпромом», – заявив Коболєв.

Проте, вже за декілька годин з боку виконавчого директора «Нафтогазу» Юрія Вітренка пролунала заява, яка спростовувала меседж Андрія Коболєва про відмову від позову в Стокгольмі. Представник «Нафтогазу» заявив, що відновлення балансу інтересів, який пропонує «Газпром» у ході переговорів щодо транзиту газу, можливе лише на підставі рішення Стокгольмського арбітражу: «Ми обходили тему (під час переговорів) виконання рішень арбітражу виключно через намагання займати конструктивну позицію на цих «переговорах». При цьому позиція «Нафтогазу» є теж не менш чіткою, ніж у «Газпрому». Питання «балансу у стосунках» були вже розглянуті у визначений контрактом спосіб – у міжнародному арбітражі. Зараз не існує будь-яких законних підстав для «Газпрому» не виконувати його рішення».

А як щодо «Північного потоку – 2»? Закономірно, що у «Нафтогазі» вкотре критично оцінили будівництво «Північного потоку – 2», оскільки це питання традиційно обговорюють на консультаціях Україна – ЄС – Росія. Так, виконавчий директор «Нафтогазу» Юрій Вітренко вважає, що лобісти «Північного потоку – 2» і окремі європейські політики використовують тристоронні переговори як аргумент на користь цього проекту: «Мовляв, дивіться, Німеччина і Єврокомісія зроблять так, щоб зберегти транзит через Україну, тому не заважайте російським і європейським компаніям будувати «Північний потік – 2». Європейські політики говорять про необхідність збереження транзиту через Україну, а «Васька слухає та їсть», продовжуючи будувати «Північний потік – 2», який і є основною загрозою для збереження транзиту через Україну».

Але заяви «Нафтогазу» мають вже швидше політичний характер, оскільки уряд України виконує домовленості з ЄС і Росією та бере активну участь у консультаціях. Український уряд затвердив склад делегації на тристоронні газові переговори з представниками Росії і Євросоюзу в Брюсселі, до якої увійшли: міністр закордонних справ Павло Клімкін, заступник міністра закордонних справ Олена Зеркаль, заступник голови Міненерго Наталя Бойко, глава НКРЕКП Оксана Кривенко, посол у Бельгії Микола Точицький, голова правління «Нафтогазу» Андрій Коболєв (за згодою), головний виконавчий директор «Нафтогазу» Юрій Вітренко, директор Департаменту з питань розвитку паливно-енергетичного комплексу та житлово-комунального господарства Секретаріату Кабміну Сергій Косенко і радник МЗС Тарас Качка (за згодою).

Що буде далі? Розраховувати на якесь доленосне рішення після чергового раунду консультацій, які не є переговорами, було б марно. Ще з попередніх зустрічей ЄС поставив дві вимоги перед «Нафтогазом»: припинити саботаж створення незалежного оператора ГТС і перейти в активну фазу пошуку компромісу з «Газпромом» щодо рішення стокгольмського суду. Цим, до речі, й обумовлений розворот на 180 градусів позиції голови «Ніфтогазу» в цьому питанні.

І якщо перший пункт «Нафтогаз» із допомогою або під впливом уряду вже розпочав виконувати – компанія «Магістральні газопроводи України» перебирає на себе функції оператора ГТС, то з другим пунктом наразі складно. «Газпром» готовий передати право транзиту газу через Україну європейським компаніям, але без гарантій транспортування конкретних обсягів газу. Ані Україну, ані ЄС такий варіант не влаштовує, оскільки всі фінансові ризики від низьких обсягів транзиту ляжуть на плечі оператора ГТС України та європейських партнерів. Навіть більше, з 2022 року «Газпром» планує скоротити транзит газу українською територією до рівня 50 млрд. куб. м.

Також, схоже, «Газпром» вже не надто сильно цікавить перегляд позиції «Нафтогазу» щодо рішення Стокгольма. Сьогодні йдеться про прискорення процесу акціонування компанії «Магістральні газопроводи України» з подальшою її приватизацією. Безумовно, що «Газпром» не братиме участі в таких процесах, але його європейські партнери будуть готові до цього. І тут можна вбачати «прокол» керівництва «Нафтогазу», яке вчасно не розгледіло загрозу «з іншого флангу» і зосередило всі свої зусилля на суді в Стокгольмі.

Тому, скоріше за все, слід очікувати початку переговорів з «Газпромом», як, власне, і анонсував голова «Нафтогазу» Андрій Коболєв. Проте малоймовірно, що їх результатом може стати довгостроковий контракт на транзит газу. Радше прозвучить відмова від претензій у суді Стокгольма і буде закріплено перехідний транзитний етап відносин України і Росії на період до 2022–2023 років.