Розмова «по понятіям»: навіщо Україні корупція й олігархи

За підсумками минулого року Україна поліпшила свої показники в Індексі сприйняття корупції від Transparency International: завдяки двом додатковим балам країна піднялася на 10 рядків і посіла 120-е місце серед 180 держав.

Цей результат має особливий сенс для України на тлі масштабного протистояння з Росією: вперше за останні вісім років у Transparency International визнали, що Україна більш успішно бореться зі зловживаннями в системі державної влади, ніж її головний опонент у політиці та економіці на міжнародній арені.

Прогрес був досягнутий, як відзначають експерти, завдяки поліпшенню бізнес-середовища. Але корупція – проблема комплексна, вона вимагає системного підходу. У Transparency International розраховують на подальші успіхи України в боротьбі з цим явищем. І головне питання тут у тому, чи зможе країна змінити свій підхід, щоб протистояти зловживанням найбільш ефективно.

Чому буксуємо? Повільні темпи боротьби з корупцією в Україні можна пов'язати з тим, що в її основу закладені спотворені уявлення про те, що, власне, корупція собою являє.

Фахівці Світового банку зазначають, що це, перш за все, створення умов для зловживань і крадіжок на державному рівні: розробка і прийняття нормативно-правових актів, які створюють можливості для економічних злочинів. Тому суть боротьби з корупцією – це не стільки ловля шахраїв, скільки усунення недоліків у системі державного управління і регулювання.

Визначення корупції в меседжі Світового банку дозволяє зробити висновок, що в українській дискусії акцентується, головним чином, на боротьбі з кримінальними наслідками корупції як економічного явища: мова про крадіжки і хабарництво. Але можливості для такого криміналу в багатьох випадках залишаються відкритими на рівні національного законодавства.

У дослідженні Світового банку «Багатолика корупція» головні рекомендації зосереджені на тому, що країни в першу чергу повинні зміцнювати електоральні інститути, розробляти ефективні законодавчі та регуляторні акти, норми яких дозволять приборкати негативні явища. Інакше «слабкі електоральні інститути можуть заохочувати приватизацію держави неефективною владою, яка зазвичай відбувається на рівні секторів економіки... А погано функціонуюча правова і судова система створює можливості для протидії та скасування реформ».

Чи може корупція бути «корисною»? Як ні парадоксально, вона може виступати не тільки негативним фактором у розвитку сучасних держав, але і системоутворюючим. Автор такої ідеї – іспанський соціолог Мануель Кастельс. «Звичайно, держави все ще можуть бомбити, ув'язнювати і мучити. Але якщо вони не знаходять способів зібрати разом декілька стратегічних мереж (груп впливу), що мають частку в прибутку від можливості держави застосовувати насильство, то повне здійснення їх влади примусу зазвичай існує недовго», – зазначає дослідник. І робить висновок: корупція є не стільки неминучим злом, скільки безальтернативним засобом держави зберегти своє домінування на певній території.

А хто такі олігархи? Різні групи впливу в державі, про які говорить Кастельс, в Україні традиційно пов'язані з олігархами. Вони здатні забезпечити стійкість політичної та економічної системи в країні, хоча не завжди є гарантами стабільності.

Західні партнери України зазвичай вважають внутрішньополітичну боротьбу негативним фактором, який відлякує інвесторів своєю непередбачуваністю. Але хоча в країні дійсно буває складно розібратися, де у владній вертикалі знаходиться центр ухвалення рішень з того чи іншого питання, але для держави це може виявитися і благом. Адже конкуренція різних груп впливу в Україні – це як сурогат системи стримувань і противаг у країнах з розвиненою демократією. У демократичних системах законодавча влада врівноважується виконавчою, виконавча – законодавчою, всередині законодавчої – партії конкурують одна з одною. І всі вони конкурують за любов і підтримку виборців.

В Україні таких умов немає, проте є конкуренція груп інтересів, чиї контури не збігаються з кордонами різних міністерств і відомств, всередині яких також є свої протистояння. Але така специфічна конкуренція, при всіх її парадоксальних проявах, здатна забезпечити стійкість Україні як державі, що розвивається в умовах гібридного політичного режиму, а не розвиненої демократії.

Хто і навіщо з ними бореться? Групи інтересів в українській політиці і економіці зав'язані на особистостях найзаможніших громадян України – тих самих олігархів, багатство яких виникло не в результаті ринкової конкуренції, а завдяки злиттю інтересів бізнесу і влади. Борці з корупцією і реформатори в Україні часто акцентують на тому, як важливо викорінити олігархію і олігархів у державі як соціальний клас, від якого, мовляв, усі біди в країні, що опинилася в глибокій кризі.

Але в умовах інформаційної війни, яку Росія активізувала проти України після анексії Криму, боротьба з олігархами українськими активістами несподівано виявилася на службі Кремля.

Щоб легалізувати неправомірні дії щодо півострова, російська пропаганда на Заході нав'язує думку, що Україну зруйнували олігархи, проти яких проголосували на референдумі жителі Криму, підтримавши перехід до Росії. А от у самій Росії, як і в розвинених країнах західної цивілізації, сформувалися стійкі фінансово-промислові клани (або групи), що мають власні глобальні політичні інтереси. Це, мовляв, означає, що Росія знаходиться на одному рівні з прогресивними державами англосаксонського світу, на відміну від України, де війна, внутрішні суперечності, корупція і олігархи продовжують руйнувати економіку.

Все це говорить про те, що хоча держави в сучасному світі прагнуть нарощувати свій економічний потенціал, але в досягненні такої амбітної мети все більшу роль відіграють не ринкові механізми, а смислові війни.

Telegram-канал автора: ROTHSCHILD QUEST: ENERGY TRENDS