Сам собі режисер: чому варто прочитати книгу «Що ти кажеш після привітання»

Що ви зробите після прочитання, аналізуючи свій сценарій життя, і як при цьому може допомогти абсолютний міжнародний бестселер «Що ти кажеш після привітання», розбирався Mind.

Бекграунд. Відомий американський психолог та психіатр Ерік Берн був не кравцем у подертому жупані, а й сам прожив цікавий сценарій свого життя.

Народившись у канадському Монреалі в 1910 році в сім’ї емігрантів з Польщі та Росії, написав низку книг, які стали міжнародними бестселерами, кинув виклик відомій «концепції несвідомого» Фрейда, став батьком транзакційного аналізу та люблячим батьком чотирьох дітей, був тричі одружений і працював у клініці штату Каліфорнія (США) аж до самої смерті 1970 року.

Але інколи трапляється, що людські долі нагадують сценарії, написані якимсь п’яним як чіп сценаристом з божевільною фантазією. Де вони беруться і хто їх нам пише? «Кожна людина ще в ранньому дитинстві вирішує, як житиме та вмиратиме, і цей план, який він чи вона має в своїй голові ціле життя, називається сценарієм», – стверджує у своїй книзі Ерік Берн. Але як ми можемо писати свій сценарій тоді, коли навіть літер не знаємо? Виявляється, можемо.

Оригінальна назва: What Do You Say After You Say Hello

Видавництво: Клуб сімейного дозвілля, Харків

Наклад: 5000 примірників

Сюжет. Людська доля – набір сюжетних ліній, поворотів, зав’язок, кульмінацій і розв’язок. Але насправді все починається з раннього дитинства, коли людина вирішує, як їй жити і як померти. І в цьому немає новизни, про це знали навіть древні і писали в «Панчатантрі» (близько 200 р. до н. е.):

«П’ять якостей усіх людей
Із лона матері ідуть:
Багатство й доля, вік, знання,
Й те, як вони помруть».

Ерік Берн переконаний, що дитина обирає свій сценарій на основі прочитаного чи почутого, наприклад, казок. Потім ця історія стане сценарієм тієї особи, й вона проведе решту свого життя, намагаючись змусити історію стати реальністю.

Дивовижно, але загалом життєвий план людини складається до шести років. І про це було добре відомо священикам та вчителям середньовіччя, які казали: «Віддайте мені дитину на виховання, поки їй не виповнилося шість років, а потім можете її забирати». Тобто людина ще у дитинстві вирішує, як їй зрештою жити і як завершити своє життя.

Важливий момент: людина є ще й тим, ким хотіли бачити її батьки, свідомо чи несвідомо. «Хлопець є кмітливим, успішним або сильним заради матері, а дівчина – кмітливою, вродливою чи фертильною заради батька».

Типів людських сценаріїв усього три, і вони прості, як малюнки в дитячому букварі: переможці, непереможці та невдахи. Зазвичай батьки хочуть бачити своїх дітей або переможцями, або невдахами. Але є ще й непереможці, з яких виходять віддані та працелюбні люди, які не схильні створювати проблеми.

Як визначити – хто є хто? Прислухатись, як говорить людина. Переможець скаже: «Я припустився помилки, але цього більше не станеться» або «Тепер я знаю, як це правильно зробити». Невдаха: «Якби тільки…», «Мені слід було б…», «Так, але…». «Принаймнери», тобто непереможці, казатимуть: «Ну, принаймні, я не зробив того й того», «Принаймні я хоч це маю і за це вдячний».

У якості батька транзакційного аналізу Ерік Берн побачив у людині три типи станів: Батько (відчуває, мислить, діє, говорить і реагує, як один із батьків), Дорослий (оцінює своє середовище й прораховує свої можливості) та Дитина (кожна людина носить в собі маленького хлопчика чи дівчинку). Тобто коли двоє людей протистоять одне одному, у взаємодію вступають шість Я-станів, по три в кожній особі.

«Долю будь-якої людської істоти визначено тим, що відбувається всередині її черепа, коли вона стикається з тим, що відбувається поза ним. Кожна людина проектує власне життя», – підсумовує Ерік Берн. Тобто якщо коротко: життя йде за наперед визначеним сценарієм, але кожен може вносити до нього зміни.

Вам сподобається, якщо: ви певним чином фаталіст і схильні вбачати в тому, що з вами відбувається чи відбулося, свої незрілі дитячі фантазії, вплив батьків, а то й батьків своїх батьків. А якщо ви ще й філософ і любите те сакральне: «а могло б бути й гірше» і вмієте проаналізувати свої життєві перипетії, де не стали заручником підлаштовування під обраний сценарій, то ця книга цілком для вас.

Вам не сподобається, якщо: ви не сприймаєте світ у чорно-білих кольорах, а бачите тони й напівтони, а, отже, бачите, що сьогодні можна бути переможцем, а завтра – невдахою, а потім – непереможцем, і так – по колу, яке й називається життям. Адже носити в собі один образ – це все одно що носити одні шкарпетки. Особливо для людини, яка вміє над собою працювати і схильна до самовдосконалення.

Головна причина прочитати: книга розкладає людські долі й стосунки по поличках. Вона відповідає навіть на ті питання, які раніше здавалися риторичними, вміє навести різкість на багато чого, що відбувається в нашому житті. Наприклад, що більшість людей проводять своє життя, чекаючи на Санту, який чарівним чином втілював би їхні забаганки.

І що для багатьох ілюзії є привабливішими за реальність, і навіть найбільш приваблива реальність може бути відкинута на користь найбільш примарної чи неймовірної ілюзії. Багато з нас до смерті знову й знов грають роль Червоних Шапочок, Попелюшок та Сплячих Красунь. А секрет сценарію життя простий і водночас складний: лише найсильніші можуть вплутатися в таку безглузду авантюру, як життя без ілюзій, а, отже, здатні змінювати свої сценарії.

А все насправді починається з того, як ви вітаєтеся і що відповідаєте на привітання? Що кажете після нього і що робите замість того, щоб вітатися? І це не просто запитання, це важливі дії дійових осіб будь-якого сценарію.
«Якщо ваше життя показати на сцені, що це буде за п’єса?», – питає Ерік Берн. Ця книга – про важливість відповіді на таке питання.

У тому ж дусі:

«Дитинство і суспільство», Ерік Еріксон

У цій книзі Ерік Еріксон (1902–1994) – видатний учений-психолог із США, засновник і головний представник его-психології – досліджує такий цікавий феномен у житті людини, як дитинство та збільшення його тривалості порівняно з іншими історичними проміжками людства, акцентуючи увагу на історичних процесах.

Книга аналізує, як змінюється ставлення до дитини й дитинства протягом людської цивілізації, та загалом як визначається подальша доля людини у її дитинстві.

---

«Мати чи бути?», Еріх Фромм

Німецький психолог та філософ Еріх Фромм виокремлює два способи людського існування: щось мати (і це щось може бути як матеріального, так і нематеріального плану) та «бути», тобто йдеться про людей, які налаштовані на процес, буття (а це розвиток здібностей та талантів).

Автор аналізує в книзі плюси й мінуси цих двох способів життя, акцентуючи увагу на відсутності переваг для тих, хто сповідує категорію «мати», адже вони прив’язані до матеріального, отже, до минулого, бо поклали на те, щоб мати, багато часу, зусиль та знань. Через це, втративши це щось, втрачають сенс життя, тоді як ті, що орієнтовані на «бути», не прив’язані до матеріального і почуваються вільними та спроможними діяти й творити в теперішньому часі. 

Ця книга загалом навчає усвідомлювати суть речей у глибинному їх прояві.

---

«Ігри, у які грають люди», Ерік Берн

Відомий американський психолог і психіатр ХХ століття Ерік Берн, який модернізував та осучаснив психоаналіз, досліджує у книзі таємні прийоми, які впливають на наше життя. Ми всі насправді гравці і постійно граємо в якісь ігри. І автор досліджує понад 120 ігор, в які ми граємо почасти мимоволі.

Книга розкриває сутність людських вчинків і на багато речей змушує нас поглянути інакше, а також навчитися протистояти тим прийомам, які до нас можуть застосовувати знавці всіляких ігор.