Нафтовий виклик: чи подорожчає пальне в Україні через заборону поставок нафти з РФ

Українські ЗМІ у четвер сколихнула заява очільника російського уряду Дмітрія Мєдвєдєва, що з 1 червня 2019 року Москва забороняє поставки в Україну російської сирої нафти, нафтопродуктів, вугілля та всіх похідних продуктів їхньої переробки.

Натомість, гравці ринку нафтопродуктів і економічно-фінансовий блок Кабміну Володимира Гройсмана залишалися спокійними і стриманими. Усі мережі АЗС працюють у звичному режимі, підвищення цін на пальне поки не фіксується. За оперативними даними митниці, в Україну російське дизпаливо надходить у стабільному режимі – як трубопроводом, так і залізницею. Йдуть і залізничні состави із скрапленим газом. Нафта ж з Росії в Україну майже не постачається: для прикладу, у 2018 році її надійшло лише 606 тонн.

Mind відслідковує тенденції розвитку українського нафтопродуктового ринку останні кілька років. І висновок, чому уряд і учасники ринку не відчувають паніки, очевидний. Учасники ринку заздалегідь були готові до такого розвитку подій і створили певні «страхові» запаси і відпрацювали можливі моделі поведінки. Наразі триває аналіз, яку з моделей краще застосувати в першочерговому порядку, і який розвиток подій буде найвірогіднішим.

Проте, ми все ж вирішили розповісти про деякі позиції і тенденції українського ринку нафтопродуктів у прив’язці до ситуації.

Чому нічого не змінилося? Варто звернути увагу на те, що Росія вводить не заборону, а експорт «на підставі окремих спецдозволів». Нічого нового, бо насправді, такі спецдозволи РФ ввела ще восени 2014 року. Україна отримує звідти понад 50% річного споживання дизпалива: майже 2,7 млн тонн із загальних 5 млн тон.

Уся військова техніка української армії працює на дизпаливі, тому спецдозволи уряд Мєдвєдєва видає лише тим компаніям, які доведуть, що «їх експортоване паливо не потрапить в українські танки та бойові машини». Найкращі «аргументи» для цього знайшла державна «Роснефть», яка і постачає в Україну майже весь «дизель» трубопроводом (за даними компанії Argus, у 2018 році цього пального з Росії надійшло 2,495 млн тонн трубопроводом і 183 000 тонн залізницею).

Як перевірити дотримання вимог російського уряду? Ніяк. У дизпаливо, що є рідиною, не можна вживити електронний чіп. А продаж йде як оптовими, так і роздрібними партіями – в Україні вільний ринок нафтопродуктів, і є можливість перепродувати ці партії пального різним фірмам безліч разів. Отже, з великою долею ймовірності можна припустити, що частина російського дизпалива все-таки працює на українську армію.

Як створити собі внутрішнього ворога? У 2014 році розпочалася найважча і найдовша світова криза на ринку нафти і нафтопродуктів: за короткий час ціни впали втричі – зі $114 до $35 за барель. Протягом чотирьох років вони відігравали тренд, і нинішній баланс на рівні $70 за барель дуже крихкий – перевиробництво нікуди не поділося, а боротьба за ринки збуту лише посилилася.

В Україні ціни на нафтопродукти корелюються із європейськими, а «плече» логістики набагато менше, отже, прибуток – більший. На «Роснєфть» ображені інші російські нафтові компанії, яким не дісталися спецдозволи на експорт нафтопродуктів.

Той же «Лукойл» публічно демонструє невдоволення, оприлюднюючи та порівнюючи фінансові показники обох компаній, де «Роснєфть» значно програє. У «Лукойла» є нафтопереробні заводи у Болгарії та Румунії, і досвід постачання пального морем у південні порти України. Вони зможуть дуже швидко «взяти» частку ринку «Роснєфті» і без спецдозволів російського уряду, в разі її виходу з ринку України.

Про користь передбачення. До набрання чинності постановою уряду РФ, а це 1 червня, залишилося майже п’ять тижнів, протягом яких усе пальне, яке було законтрактовано українськими компаніями у російських постачальників, надходитиме до України.  І це на додачу до тих обсягів, які вже накопичені вітчизняними системними компаніями-імпортерами для запобігання можливим ризикам. Цих запасів вистачить на три тижні поточного споживання.  

У Нафтогазовій Асоціації України (НАУ), що об’єднує найбільших імпортерів нафтопродуктів, офіційно зазначили: «ступінь диверсифікації ринку України перевищує рівень багатьох європейських держав. З 2017 року паливо в Україну надходить більше, ніж з 10 країн з використанням різноманітних логістичних схем – морської, залізничної, автомобільної та трубопровідної, що дозволяє в стислі терміни організувати будь-які поставки».

Наявних п’яти тижнів для цього достатньо. Втім, у НАУ зауважують, що постанова уряду РФ №460-25 – це не заборона, а саме система спецдозволів. І, «якщо компанії-постачальники палива з Росії своєчасно отримають дозволи, ситуація на ринку нафтопродуктів України залишиться незмінною. Проте, на сьогодні критерії і правила, за якими видаватимуть такі дозволи, поки що не опубліковані.

Тому, в разі затримки видачі дозволів компаніям-постачальникам палива, ринок України швидко переорієнтовується на поставки з інших країн: Білорусі, Польщі, Румунії, Угорщини та інших. У такому разі можливі незначні коливання вартості палива в зв'язку зі зміною логістичних маршрутів поставок».

Як зміниться ціна на заправках? Оскільки контракти укладаються між господарюючими суб’єктами і є певною комерційною таємницею, без дозволу хоча б однієї сторони їх не можна оприлюднювати. Тим більше, що такий передчасний розголос може зашкодити інтересам України та українських споживачів. Тому експерти ринку вдаються до певного узагальнення.

Так, директор консалтингової компанії «А-95» Сергій Куюн повідомив, що по дизелю «заміщення обсягів відбудеться за рахунок білоруських НПЗ, морських поставок та збільшення переробки на ПАТ «Укртатнафта». При цьому, зростання цін складе в середньому 1-1,5 грн на літр пального».

Скраплений газ, обсяги постачання якого з Росії склали у 2018 році 600 000 тон (більше 40% вітчизняного обсягу споживання), буде перекритий «поставками з Казахстану, з моря та із західних кордонів. Зростання цін на LPG складе до 2 грн за літр».

Експерт також визначає місячний термін, протягом якого може відбуватися цінова турбулентність, адже саме стільки часу потрібно імпортерам, аби переорієнтувати джерела поставок. Та наразі котирування світових ринків йдуть вниз, тож, подорожчання може бути незначним.

Натомість, Сергій Куюн вважає, що ця ситуація ще більше диверсифікує ринок України, зробить його більш незалежним від Росії і підвищить активність власної нафтопереробки.

Як Україні збільшити нафтопереробку? З шести українських нафтопереробних заводів працює лише один – ПАТ «Укртатнафта» (Кременчук). Він входить до сфери контролю групи «Приват» і переробляє всю нафту вітчизняного видобутку – 1,5 млн тонн. Цього надто мало для українського ринку, тому компанія останніми  роками збільшує імпорт нафти з Казахстану і Азербайджану. Він сягає 1 млн тонн на рік, але його можна ще наростити. Згідно із домовленостями між Україною і Азербайджаном, з 2017 до 2020 року на «Укртатнафту» має надійти 4 млн тонн, які будуть прокачані трубопроводом «Одеса-Кременчук».

Потужності Кременчуцького НПЗ з переробки дозволяють забезпечити обсяги споживання усієї України, проблема лише в постачанні нафти. Можливо, інші гравці ринку почнуть розглядати варіанти закупівель не нафтопродуктів, а нафти, і передаватимуть її на переробку на «Укртатнафту».

Адже, справді неприємним моментом постанови російського уряду стало те, що під дію спецдозволів відтепер потрапляють інші продукти нафтопереробки – мазут і нафтовий кокс, які використовуються як паливо на ТЕЦ; бітум, необхідний для дорожнього будівництва; продукти перегонки – смоли, толуол, бензол, парафін, етилен, пропилен, і багато іншого, що необхідне в хімічній промисловості, а також у догляді за машинами і промисловим обладнанням. Цей обсяг коливається на рівні 1-1,5 млн тонн.

Українські імпортери нафтопродуктів передбачали і такий розвиток подій, бо разом із збільшенням кількості джерел постачання бензину, дизпалива і скрапленого газу опрацьовували і розширення джерел постачання мазуту, бітуму, коксу. А також розглядали варіанти вироблення цієї продукції на українських потужностях. Отже, сценарій збільшення переробки на ПАТ «Укртатнафта» є реальним і може бути виконаний. Проте, це дуже важкий переговорний процес між господарюючими суб’єктами, і коли він може втілитися – наразі сказати важко.

Які проблеми виникають у взаємодії з Білоруссю? Певні складнощі можуть виникнути із постачанням нафтопродуктів з Білорусі через те, що вони стануть невигідними. Росія у 2019 році ввела новий механізм оподаткування нафтової галузі, так званий «податковий маневр»: експортне мито на нафту поступово зменшується, натомість, збільшується податок на видобуток нафти.

Раніше Білорусь заробляла на тому, що отримувала російську нафту безмитно, виробляла нафтопродукти, обкладала їх митом і продавала, залишаючи собі всю націнку. Тепер «безмитної» нафти в Білорусі не буде. І якщо тамтешні нафтопереробники залишать свою націнку, то їх нафтопродукти стануть неконкурентоспроможними. Якщо скасують – експорт пального стане недоцільним, і країна позбудеться основного джерела бюджетних доходів.

Сьогодні Білорусь намагається підвищити ефективність своїх НПЗ – Мозирського і «Нафтану». Усі роботи планується завершити до листопада 2019 року, а до середини 2020 року завдяки модернізації підвищити загальний обсяг переробки з 20 млн до 24 млн тонн.

Наразі українські імпортери зважують, чи варто їм продовжувати завозити пальне з Білорусі, і на який період орієнтуватися. Якщо це буде визнано недоцільним, то відбудеться переорієнтація на закупівлі більших обсягів з НПЗ Литви і Польщі. Для розширення логістичних ланцюжків знадобиться дещо більше часу, тож доведеться перечекати ситуативне збільшення внутрішніх цін на пальне на АЗС. Але кризи точно не буде, адже Україна вже готова до подібних викликів.