Місцевий досвід: як рентні платежі від видобутку нафти і газу позначилися на регіонах

Майже два роки, з початку 2018-го, в Україні діє новий принцип розподілу ренти від видобутку газу і нафти. А саме: громади, на території яких видобувають вуглеводні, почали отримувати частину рентних платежів безпосередньо до своїх бюджетів. Сільські, селищні та міські ради – по 1%, обласні та районні – по 2%, об’єднанні територіальні громади (ОТГ) – по 3%. Бюджети місцевих громад зросли в 5-7 разів – подекуди вони вимірюються кількома десятками мільйонів гривень. Для села – це просто неймовірні гроші.

Цьогоріч, після повного перезавантаження влади в Україні, місцеві громади почали висловлювати певні побоювання, що система відрахування ренти може змінитися. Якщо б таке сталося, то боляче вдарило б не лише по процесу децентралізації, який також був запущений в Україні у 2018 році, але й по самому газовидобутку. Адже видобувні компанії та місцеві громади нарешті стали повноцінними партнерами, які напряму вирішують усі проблеми та розробляють плани на перспективу.

Тож, низка міжнародних та громадських галузевих організацій за підтримки Мінекоенергетики, організації «Ініціатива прозорості видобувних галузей в Україні» (UA EITI) та Асоціації газовидобувних компаній України розпочали заходи під назвою «Форум соціального партнерства». Перший такий захід 19 листопада пройшов у Полтаві.

Київські чиновники і депутати та представники місцевих громад оцінювали перші підсумки рентного нововведення та вирішували, що і як треба удосконалити. Держчиновники повідомили, що систему рентних платежів переглядати не планують. А от удосконалювати галузь будуть.

Як рентні платежі допомогли місцевим громадам? Полтавська область посідає друге місце в країні за обсягом видобутку газу – 8,7 млрд кубометрів з 21 млрд «кубів», які видобула Україна у 2018 році. Там працює шість потужних компаній: державна «Укргазвидобування» та п’ять приватних. З 25 районів області у 15-ти йде видобуток вуглеводнів, і вони напряму отримують рентні відрахування, які у 2018 році склали 682 млн грн.  

І саме ці райони першими відчувають зміни у роботі газової галузі як на локальному, так і на глобальному рівні. А зміни доволі серйозні. Про них розповіла Наталія Гребенюк, голова правління Асоціації газовидобувних компаній України.

У 2019 році українські газовидобувні компанії потрапили під вплив глобальних тенденцій – надлишок на світовому ринку LNG-газу. Через це ціни на звичайний трубний газ впали до 10-річного мінімуму. Ще у вересні всі ПХГ Європи були заповнені на 100%, чого не траплялося ніколи – отже, навіть узимку ціни на газ будуть мінімальні. Усі газові компанії значно скоротили інвестиції у видобуток. «Укргазвидобування» відмовилася від  буріння та розбудови нових свердловин, та перейшла на режим підтримки наявного видобутку.

Проте, приватні компанії продовжують бурити на своїх родовищах нові свердловини. Особливу цінність набуває пошук інноваційних рішень, які сприятимуть зменшенню операційних видатків, та полегшення бюрократичних процедур при розробці нових родовищ. Місцеві громади кревно зацікавлені в тому, щоб на їхніх територіях провадилися активні роботи. 

Що буде удосконалювати Держгеонадра? Два тижні тому, 8 листопада, посаду голови Державної служби геології і надр (Держгеонадра) посів Роман Опімах, який до цього кілька років очолював Асоціацію газовидобувних компаній України. До організації входить вісім найбільших державних та приватних компаній, які видобувають 92% усього газу в Україні. Він зсередини знає усі проблеми, що доводилося долати компаніям у роботі з державним апаратом. І саме Держгеонадра створювали чи не найбільші з них.

Тож від Романа Опімаха галузь очікує кроків, які зроблять роботу установи прозорою та ефективною. Новий чиновник озвучив кілька тез своєї роботи на посаді.

Перше – «Сплячі ліцензії», коли компанії мають ліцензії на розробку родовищ, але роками не провадять там жодних робіт. Доречно ввести певну плату за «тримання» ліцензій. Така практика доволі успішно діє в багатьох країнах світу. Провадиш видобуток – платиш ренту, нічого не робиш – платиш пасивний податок за «тримання папірця».

Друге – «Погодження на розробку родовища», коли обласна рада має дати згоду на розробку тієї чи іншої ліцензійної ділянки. Компанії роками чекають на такі рішення. Пропонується забрати в обласних рад право згоди. Сьогодні вже діє закон «Про оцінку впливу на довколишнє середовище», і будівництво кожної нової свердловини обговорюється з місцевою громадою напряму. Вони можуть або погодитися, або відмовити, якщо побачать реальні загрози. Обласні ради – зайві ланки.

Третє – «Корисні копалини місцевого значення». Це пісок, щебінь, вода, декоративне каміння тощо. Є ініціатива передати право розпорядження цими родовищами місцевим громадам. Вони можуть або самі організувати там роботи, або виставити на аукціон та продати інвестору. Кабмін вже працює над документом, що розширює перелік розпорядників корисних копалин.

Крім того, Роман Опімах обіцяє повністю вивести усі газонафтові родовища на відкриті аукціони, зробити загальнодоступною геологічну інформацію, бо Україна вкрай зацікавлена в інвестиціях і нових робочих місцях, та відкрити повноцінні «електронні кабінети надрокористувача», щоб мінімізувати контакти виробників з чиновниками. Прообрази таких кабінетів є, але вони чомусь обмежені за функціями та доступні не всім надрокористувачам.

Чому так важлива робота видобувних компаній у регіонах? Відрахування саме 5% від рентних платежів на місця – це певний прорив попереднього парламенту після ґрунтовного вивчення світової практики. У 2017 році, коли приймався відповідний закон, тривала відверта конфронтація між прихильниками централізованої вертикалі (які вважали, що треба всі родовища перевести на площину УРП – угод про розподіл продукції, а обласним владам надати право входити в угоду и мати 10-20% доходу) та прихильниками децентралізації (вони виступали саме за рентні відрахування безпосередньо на місця).

«Протистояння було жорстке, ми особисто їздили по всіх селах та містечках, і «на пальцях» пояснювали людям, які зиски вони отримають від нового підходу у розподілі ренти, вони просто боялися нового», – згадує Світлана Мізіна, радник організації «Ініціатива прозорості у видобувних галузях в Україні». Натомість, урядові емісари з Києва та представники обласних владних установ так само їздили по громадах і розповідали, що цей закон про рентні відрахування ніколи не буде прийнятий.

Народний депутат Ольга Бєлькова, одна з ініціаторів впровадження рентних відрахувань, заявила, що нововведення досягло своїх цілей. На форумі керівники місцевих громад звітували, скільки вони встигли зробити для своїх населених пунктів лише за півтора роки. На першому місці для них було навести лад у комунальному та дорожньому господарстві підвідомчих територій – ремонти шкіл, дитсадків, лікарень, доріг, встановлення ліхтарів, проведення водогонів, газопроводів, електрики. Проблеми, що не вирішувалися десятиліттями.

У деяких громадах нарешті закінчили документальне оформлення розпайованої землі, бо досі в селах не було відповідних спеціалістів та грошей на оформлення усіх необхідних документів. На допомогу прийшли саме приватні видобувні компанії, які зітнулися з ситуацією, що не можуть законно оформити свої промислові ділянки через хаос із землею на місцях.

Також на форумі лунали заклики про необхідність переходу до наступного кроку – розробки проектів для залучення інвесторів, які б створювали нові робочі місця, розвивали громади, бо «сидіти» лише на рентних відрахуваннях небезпечно. Як виявилося, багато хто з керівників громад вже над цим замислюються, а деякі вже навіть мають певні напрацювання. Одна з найцікавіших ідей – зробити гірськолижний курорт в Опішнянському районі. Це, звичайно, не альпійські гірськолижні траси, але для мешканців навколишніх сіл та містечок може стати відмінним центром спорту та відпочинку.

Рентні платежі набувають дедалі більшого значення для розвитку громад, бо з 2020 року Київ припиняє відрахування на інфраструктурні проекти на місцях, а це мільйони гривень. І місцевій владі доведеться ретельніше підходити до формування та розподілу своїх бюджетів.