Геополітичний огляд тижня: самоізоляція РФ, китайсько-американське перемир'я та німецька експансія в українську інфраструктуру
Аналіз ключових подій у геополітиці та їхнього впливу на Україну
1. Після цілої низки великих геополітичних провалів, які наздогнали РФ за останні півроку, до занадто багатьох почало приходити розуміння, що Кремль вже не контролює ситуацію в країні та не здатний адекватно вести зовнішню політику.
Що це були за невдачі? За всієї залежності Мінська, Путін так і не зміг домогтися хоча б косметичної інтеграції двох країн, незважаючи на небувалий тиск. За всієї недосвідченості та лояльності керівництва в Києві, при оскаженілій підтримці ЄС Путін так і не зміг отримати від України поступок щодо Криму і Донбасу.
За розрізненості коаліції Заходу, що підтримує уряд Лівії в Тріполі, близькі до РФ сили за довгі місяці так і не досягли військового успіху. При цьому Туреччина зуміла перебрати на себе домінуючу роль у Сирії і замахнулася на Лівію, пообіцявши відправити туди війська воювати проти РФ. І її не вдалося відговорити не розширювати своє поле впливу.
В ЄС зазнав поразки «Північний потік – 2», а «Газпром» був змушений визнавати штрафи Україні та домовлятися з нею про транзит газу.
Так само Путін політично програв протести в Москві восени 2019 року, коли, почавши з жорстких заходів, змушений був змінити свою позицію на осуд силовиків за надмірну жорстокість. Що дало можливість зберегти владу, але не залишки образу.
І довершили удар по нинішніх позиціях Кремля недавня перемога народного повстання в Шиїсі Архангельської області, де люди рік билися з будівельниками московського звалища і загонами Росгвардії та перемогли, а також протести в окупованій РФ Абхазії, де після народного повстання представник Москви був змушений піти у відставку.
При цьому не дали очікуваних результатів наступ повстанців Ємену на Саудівську Аравію, спроби Ірану частково блокувати Перську затоку, більш інтенсивні обстріли Ізраїлю союзними РФ силами, повстання в Іраку і т. д.
Так багато всього за півроку Кремль ще ніколи не програвав. Тому, опинившись перед лицем управлінської кризи і спричинених нею невдач, Путін влаштував масштабне переформатування влади в РФ, лише за добу призначивши замість прем'єра Дмитра Медведєва Михайла Мішустіна, а також анонсувавши перерозподіл повноважень у конституції, який розчинить залишки незалежності судів і місцевої влади.
Дуже добре видно, що ці зміни носять яскраво виражений військово-мобілізаційний характер і перетворюють РФ на своєрідну країну-фортецю, орієнтовану на самоізоляцію і протистояння із зовнішнім світом.
І цілком ймовірно, що одним із інструментів залякування населення РФ, яке має погодитися довгі роки сидіти разом зі своїм фюрером у бункері, стане якась війна. Яка повинна буде підтвердити правильність сьогоднішнього нового курсу Кремля всім обивателям – що не дарма були згорнуті залишки демократії і так багато повноважень дісталося вождю.
Безумовно, російське суспільство чинитиме опір планам Путіна. І є всі підстави прогнозувати успіх протестів і появу нових лідерів. Бо більша частина актуальних лідерів опозиції в РФ і еміграції мало чим ментально відрізняються від полковників ФСБ, а може, і мають те саме звання.
2. Китай і США після тривалої торговельної війни підписали угоду, за якою КНР купить у США товарів на $200 млрд за наступні два роки. Що гармонізує торговельний баланс між країнами, чого і домагався Трамп, який почав торговельну війну три роки тому назад.
За підсумком торговельна війна із США вже необоротно сповільнила темп розвитку китайської економіки. Приріст споживання нафти в Китаї у 2020 році очікується на рівні 3%, а не 6%, як було раніше. Також швидкість розвитку інших секторів економіки країни складе в найближчі роки лише половину від колишніх рівнів.
Така ситуація вже змусила Китай відмовитися від багатьох проєктів експансії в рамках концепції «Нового шовкового шляху»: фінансування проєктів у інших країнах скорочується, військові витрати на створення військ і флоту для захисту нових проєктів значно урізані.
Але США не скорочують витрати і не зменшують зусилля, щоб тримати флот і вплив Китаю лише в його прибережній зоні та повністю користуються затримкою економіки і ВПК Китаю. Так, корпус морської піхоти США проводить пошуки мобільної берегової ракетної установки, здатної вражати кораблі супротивника.
З огляду на те, що в останні 10 років Морська піхота США дуже помітно збільшила свою присутність на островах Південно-Східної Азії, то мета для ракет заздалегідь зрозуміла. Очевидно, що з минулої заяви на лідерство Пекіна зроблені висновки, і вдруге так себе налякати Вашингтон вже не дозволить.
3. До майбутньої зустрічі з військовими кораблями Китаю готується і Австралія. Вона подолала технічні розбіжності з Францією – постачальником технологій, які тягнулися два роки, і процес побудови 12 підводних човнів на верфі в Австралії вийшов на фінішну пряму.
Звичайно, Австралія до того як будувати підводний флот, дійсно здатний зупинити морське вторгнення на дуже багатий природними ресурсами континент, років зо три-чотири сварилася із США, розповідаючи, що вони недостатньо роблять, щоб захистити її від Пекіна. Особливо багато таких розмов було у 2014 році.
4. На небувалу висоту підняли роль мистецтвознавця у Великобританії. Тепер ці естети будуть буквально вершителями доль промисловців, олігархів, банкірів і міністрів-втікачів з бідних країн.
А все тому, що в Лондоні вирішили посилити боротьбу з відмиванням грошей і для цього змусили звітувати всіх ріелторів і художній бізнес. І тепер не тільки квартира в 10 млн євро, але і картина в 10 000 євро підлягатиме оцінці для уникнення ризику відмивання грошей.
Тобто, якщо пара робіт з чиєїсь чималої колекції викличе сумніви у британських поціновувачів прекрасного, це принесе великі проблеми. Однак суди з таких питань, безумовно, збагатять людство. Ви тільки уявіть ці баталії кращих художніх експертів світу, від яких залежатиме доля реформаторів і відставних національних героїв, що сховалися в Лондоні! У результаті перевести в готівку підсумки геополітичних і економічних перемог у світі стає все складніше.
5. А для України тим часом склалася нова геополітична загроза в особі німецької залізничної компанії Deutsche Bahn, представник якої днями зустрівся з прем'єром Гончаруком. Справа в тому, що ми довго співпрацюємо з Німеччиною в справі прокачування газу – і підсумком цієї співпраці стала безмежна підтримка Берліном нашого військового ворога – РФ.
У результаті українська газова система, енергобезпека і економіка країни десятки разів ставали заручником і жертвою змови РФ і ФРН. Якщо ж зараз замість реформи української залізниці ми побачимо передання її під крило впливового партнера в особі Deutsche Bahn, то повториться той самий сценарій.
6. Іран тим часом загрожує військам європейських країн, що знаходяться на Близькому Сході. І між рядків цього послання чітко читається докір Німеччині, Франції та іншим за те, що вони недостатньо тиснуть на США, аби воскресити колишню беззубу ядерну угоду, яка фактично дозволяла Ірану «майструвати» ядерну бомбу, а лідерам Заходу – робити вигляд, що все нормально.
Виникає питання: чому Іран дозволяє собі покрикувати на провідні країни ЄС? Що вони йому раніше пообіцяли в обмін на вкладення іранських нафтових грошей, що Тегеран не соромиться робити Берліну і Парижу зауваження в дусі незадоволеного роботодавця?
7. Нова велика трагедія назріває в Південному Судані. Після початку громадянської війни в країні у 2013 році, США підтримали християнський південь, багатий нафтою. І витратили на це за минулі роки $11 млрд. Війна забрала життя 400 000 солдатів і 4 млн цивільних осіб.
Тепер же Вашингтон звинуватив Південний Судан в небажанні встановлювати мир з ісламським Північним Суданом і ввів санкції проти чиновників колишнього протеже. Зрозуміло, про допомогу тепер мови бути не може. Хоча вона є ключовою для бюджету бідної країни.
Стратегічно – це ще один непростимий відступ, який віддає Африку радикальним ісламським рухам. А також гарантовано починає нову війну і геноцид, адже Північний Судан однозначно сприйме жест США як команду до наступу. І це на тлі того, що через посуху в країні 11 млн людей зіткнулися з голодом.
Щось подібне ми бачили й в Україні. Коли під розмови про безнадійність перемогти українську корупцію США і Захід декілька разів намагалися передавати владу в Києві до рук своїх же ворогів. На щастя, ці прояви слабкості не були результативними. Тому і у Південного Судану все може вийти, адже бігти йому немає куди.
Якщо ви дочитали цей матеріал до кінця, ми сподіваємось, що це значить, що він був корисним для вас.
Ми працюємо над тим, аби наша журналістська та аналітична робота була якісною, і прагнемо виконувати її максимально компетентно. Це вимагає і фінансової незалежності.
Станьте підписником Mind всього за 196 грн на місяць та підтримайте розвиток незалежної ділової журналістики!
Ви можете скасувати підписку у будь-який момент у власному кабінеті LIQPAY, або написавши нам на адресу: [email protected].
