Ірак, Пінчук і Brexit: як організовано роботу глобальних енерготрейдерів

Найбільші енерготрейдери, такі як Trafigura або Vitol, відіграють важливу роль на світових ринках. Ці колись невідомі компанії тепер конкурують з видобувними компаніями і найбільшими банками Уолл-стріт, вкладаючи мільярди доларів у НПЗ, електростанції, альтернативну енергетику, інфраструктуру для поставок газу. Річна виручка кожної з них перевищує $200 млрд. Це ставить їх поруч з такими компаніями, як Apple і Chevron.

«Енерготрейдери стали помітнішими, і їх тепер складно ігнорувати. Ці компанії відіграють все важливішу роль у тому, як функціонує складний глобальний ринок», – говорить у інтерв'ю Financial Times Крейг Пірронг, професор фінансів в університеті Х'юстона.

Чи цікава «глобалам» Україна?

Кілька років тому торгівля газом в Україні стала більш відкритою для конкуренції різних гравців. До цього призвели зміни в національному законодавстві та обмеження в прямих контактах «Нафтогазу» з «Газпромом», які стали приводом для організації реверсу з Європи. Міжнародні трейдери звернули увагу на таку можливість і почали постачати газ для українських споживачів.

Особливе місце серед них належить компанії Vitol, раду директорів якої очолює Ян Тейлор – один з найбагатших бізнесменів Великобританії, відомий меценат і голова Королівського оперного театру «Ковент-Гарден». Він водить особисті знайомства з урядовими чиновниками, хвалиться казковою приватною колекцією творів мистецтва, фінансував політиків і витратив сотні тисяч фунтів, намагаючись перешкодити Brexit. Але в Україні він відомий передусім як партнер Віктора Пінчука по газодобувній компанії Geo Alliance.

Минулого року Vitol вже не фігурувала серед постачальників газу в Україну. А на початку лютого з'явилися чутки, що Ян Тейлор і Віктор Пінчук хочуть продати Geo Alliance. Цю інформацію вже спростували в пресслужбі інвестиційної-консалтингової групи EastOne, яка управляє активами українського бізнесмена.

Але пересуди навколо можливої ​​угоди продовжують хвилювати ринок не менше, ніж перспективи українських реформ, що мають посприяти поширенню західного досвіду в адміністративному та корпоративному управлінні.

Ще більше напруги в публічних дискусіях викликає сам бізнес енерготрейдерів, особливо коли йдеться про таких гігантів, як Vitol. Найчастіше вони засновані на обмежених уявленнях і суперечностях.

У випадку з Vitol цьому посприяла закритість самого Яна Тейлора. Але вона не завадила йому двічі приїжджати до Києва на запрошення Віктора Пінчука, щоб брати участь у публічних зустрічах «Ялтинської Європейської Стратегії» у 2016 і 2017 роках.

Чим запам'яталися виступи Тейлора?

Наприклад, з висоти свого грандіозного досвіду в бізнесі на поставках енергоресурсів, він закликав Україну не звертати увагу на будівництво газопроводу «Північний потік – 2», а зосередити зусилля на реформі власної енергосистеми. «Ви ненавидите «Північний потік – 2», але уявіть, що він уже існує. Вам не потрібно турбуватися про цей газопровід, вам потрібно розібратися у власній енергетичній політиці», – говорив глава ради директорів Vitol три роки тому.

А у 2016 році він назвав головні умови для того, щоб міжнародні компанії інвестували в Україну – це спрощення бюрократичних процедур і створення дружнього середовища для бізнесу. «В Україні фантастичний потенціал, але треба бути реалістами: інвестори не прийдуть доти, поки ви не створите необхідні умови», – підсумував Тейлор.

Це завдання залишається актуальним для української влади досі. Його вирішення, як і раніше, ускладнюється неврегульованим політичним конфліктом з Росією, який спровокував збройне протистояння на Донбасі. Але це не привід для того, аби зупинилися поставки нафти і газу в Україні – тільки умови стали іншими, а формат укладення угод – більш складними. Чим не привід для ринкових спекуляцій?

Як працює Vitol

За своєю природою Vitol – торговець, який возить нафту по всій земній кулі, заробляючи на різниці цін. Це великомасштабний, низькорентабельний бізнес, де важливі особисті стосунки. Vitol конкурує з торговими підрозділами нафтових гігантів Royal Dutch Shell і BP, а також з такими могутніми суперниками, як Glencore і Trafigura. Щодня вона продає-купує понад 7 млн ​​барелів сирої нафти і нафтопродуктів – цього достатньо для задоволення поточних потреб Великобританії, Німеччини, Іспанії та Франції, разом узятих. А боси компанії отримують щедру винагороду.

Але є тіньова сторона. У нафтовій промисловості багато говорять про прозорість, але брудні звички помирають насилу. У світі, де виробники нафти страждають від нестачі коштів, посередники в інших країнах і «рішали» кружляють неподалік, посилюючи ризики хабарництва і корупції.

Як Тейлор перейшов на «темний бік»

Підлітком він жив у Тегерані, куди його батька відрядила ICI (Imperial Chemical Industries) безпосередньо перед поваленням шаха. Потім Тейлор проїхав автостопом з Ірану в Афганістан якраз перед вторгненням туди СРСР у 1979 році. Він зустрів майбутню дружину Тіну в Каракасі, коли працював на Royal Dutch Shell. Коли компанія сповістила Тейлора, що його чекає призначення в Сінгапур, довелося зробити вибір. Уряд Лі Куан Ю не терпів незареєстрованих шлюбів і Тіна почала непокоїтися. Якось увечері Тейлор і його майбутня дружина відправилися хильнути по чарочці з друзями: «Коли ми повернулися, я зробив пропозицію. Було близько сьомої ранку».

До 1985 року Тейлора дістала бюрократія в Shell. Повернувшись до Англії, він зв'язався з нафтовими трейдерами, яких знав по Сінгапуру, і з двома топ-менеджерами Vitol.

У ті дні Vitol, заснована в 1966 році в Нідерландах, була невеликим нафтотрейдером другого дивізіону. Тейлор будував грандіозні плани, а нагородою йому стало повернення в Сінгапур, де він мав налагодити трейдингові операції Vitol сирою нафтою.

Час для старту бізнесу було обрано бездоганно. Розвал СРСР породив нові країни. Так званий сировинний суперцикл збігся зі становленням Китаю, Індії та Бразилії як економічних держав.

Легендарний Марк Річ – приклад для наслідування

Серед невеликої групи трейдерів, що змагаються між собою – Glencore, Gunvor, Mercuria і Trafigura, з'явився новий гравець. Vitol була побудована за лекалами Марка Річа, знаменитого американського сировинного трейдера і засновника Glencore.

Головне відкриття Річа полягало в тому, що торгівля сировиною, якщо вона підтримується банківським фінансуванням, вимагає куди менше капіталу і активів, ніж вважали великі виробники. Але в 1983 році Річа звинуватили в США в ухиленні від сплати податків і рекеті, він втік до Швейцарії, а 17 років по тому його помилував президент Білл Клінтон за декілька годин до своєї відставки.

Тейлор, який знав Річа, відгукується про нього як про «людину великої чарівності, дуже елегантну і вкрай порядну». Але «він занадто далеко зайшов і заплатив високу ціну».

Як Vitol вдалося сколотити мільярди

Компанія залишається приватною і у неї дуже мало боргів. Весь прибуток, мільярди щороку, дістається партнерам, яких зараз близько 350. У трейдерів компанії є талант відчувати ринок – коли купувати, як краще перевозити і коли продавати.

На зламі ХХ-ХХІ століть, коли починався тривалий підйом цін на нафту, Vitol купувала її задешево у національних нафтових компаній, притримувала запаси і пізніше продавала в США, де ціни були вище. Це виявилося дуже вигідно, особливо коли картину ринку спотворило ембарго, накладене на Іран та Ірак.

Скандал з іракською нафтою і звинувачення в корупції

Vitol була залучена в іракський скандал з програмою «нафта в обмін на продовольство» в останні роки режиму Саддама Хусейна. За словами Тейлора, всі покупці іракської нафти повинні були переказувати гроші на цільовий рахунок для оплати репарацій Кувейту і купівлі продовольства для населення Іраку, що довгий час страждало від міжнародних економічних санкцій. Практика була повністю прозорою, говорить він.

Фактично програма ООН була пронизана корупцією. Коли втрутився мін'юст США, Vitol, в якій під удар потрапила трейдер-американка, згорнула операції. Багато хто виявився замішаним у скандалі, включаючи високопоставленого представника ООН. Vitol була оштрафована на $13 млн.

«Ми погодилися з найбезглуздішими звинуваченням. У принципі, ми повинні були сказати: «Ні, ви можете отримати з нас трохи грошей, але ми не визнаємо себе винними».

Поки не зіграв у ящик

У 2005 році Ян Тейлор врятував Harris Tweed, виробника знаменитої твідової тканини на острові Льюїс біля західного узбережжя Шотландії. Він витратив близько 4 млн фунтів і зберіг понад 200 робочих місць. Це було зроблено на прохання Брайана Уїлсона, тодішнього міністра праці, з яким він познайомився під час торгової місії на Кубу. «Обидва ми просиділи з Фіделем Кастро до четвертої ранку, випивши останні дві пляшки бордо 1956 року, подаровані Франсуа Міттераном», – згадує бізнесмен.

Тейлор любить жити і грає на всю силу. Ще у 2007 році він вплутався в керівництво консорціумом, що намагався купити Manchester City – футбольний клуб, за який він вболівав 50 років. Але дружина запропонувала вибрати: футбол або розлучення. Навіть для Тейлора це було занадто.

На інтерв'ю з Financial Times два роки тому в ресторан 5-зіркового готелю Goring неподалік від Букінгемського палацу він прийшов, ще не оговтавшись від променевої терапії у зв'язку з раком горла, переживши два важких хірургічних втручання.

Хвороба змусила Тейлора в березні 2018 року піти з поста гендиректора Vitol, але він зберіг за собою пост голови ради директорів компанії. «Я зараз відчуваю себе трохи краще... Мені довелося поїхати до Швейцарії, щоб провести протонно-променеву терапію. Знаєте чому? У нас в країні це недоступно. Але так чи інакше, щось буде і тут. Я сподіваюся і сам збираюся виділити якісь гроші, щоб це врешті-решт сталося. Я думаю, що через 10–15 років ми переможемо рак».

«Дуже здорово усвідомлювати, що багато чого в житті зроблено, – підсумував розмову Тейлор. – Але я ще не готовий зіграти в ящик».