Захворіло у світі
30,784,671
Померло у світі
957,059
Вилікувалось у світі
21,032,712
Захворіло в Україні
175,678
Померло в Україні
3,557
Вилікувалось в Україні
77,512
«Міцні господарники» та зв'язки з РФ: кому Зеленський хоче доручити реформу «оборонки»

«Міцні господарники» та зв'язки з РФ: кому Зеленський хоче доручити реформу «оборонки»

І чи потрібно для цього ціле нове міністерство

Цей матеріал також доступний російською
«Міцні господарники» та зв'язки з РФ: кому Зеленський хоче доручити реформу «оборонки»
Фото: УНІАН

«На український оборонпром очікує масштабна і ефективна реформа. Швидше за все. Можливо. Не виключено». Так обережно коментують експерти ринку майбутнє створення Міністерства розвитку стратегічних технологій та інновацій, що займатиметься реформуванням оборонно-промислового комплексу. Обережно, оскільки невідомо, хто виграє конкурс на посаду віце-прем'єр-міністра, який очолить і напрямок, і міністерство. І тому що немає гарантій, що віце-прем'єр не буде перебувати під «ручним» управлінням з Банкової.

Посилення оборонпрому шляхом створення Міністерства оборонної промисловості й згодом Агентства передових оборонних дослідницьких проєктів було зафіксовано рішенням РНБО України від 18.02.2020 «Про основні показники державного оборонного замовлення на 2020 рік і 2021, 2022 роки» і президентським указом №59 від 27 лютого 2020 року. Але тільки зараз з'явився проєкт створення міністерства і список кандидатур на посаду віце-прем'єра. Mind розбирався, хто може прийти керувати вітчизняною оборонкою, і що кожен з них із собою принесе.

Чи потрібно Україні нове міністерство? Фахівці вважають, що українському оборонпрому воно категорично необхідно.

По-перше, зараз в «Укроборонпромі» рішення про майбутнє стратегічної держвласності ухвалюються практично одноосібно. Причому людьми, в компетенції яких доводиться сумніватися – команда Айвараса Абромавічуса більше знається на економіці, ніж на оборонці. Крім того, вона не завжди об'єктивна.

По-друге, виділення профільного міністерства із заваленого держвласністю Мінекономіки дозволить грамотно вибудувати оборонні пріоритети, ґрунтуючись на існуючому потенціалі потужностей і технологій, а також сформувати оптимальну систему державно-приватного партнерства. З цією пропозицією експерти галузі виходили до нової влади ще рік тому, але президент Володимир Зеленський, злякавшись критики, вирішив не створювати нове відомство, а доручити реформаторам на чолі з Абромавічусом розібратися з «Укроборонпромом».

Близько року вони чесно, як могли, розбиралися, проводячи аудити й інвентаризацію господарства. Однак оскільки на перше місце була поставлена не національна безпека, а економіка, напрацьована реформа «Укроборонпрому» піддалася жорсткій критиці з боку професіоналів.

По-третє, гарантувати продуктивну роботу всередині Кабміну повинен статус керівника міністерства, якого передбачено зробити профільним віце-прем'єром.

Що зміниться зі створенням Міноборонпрому? Як розраховують прихильники створення міністерства, налагодиться діалог між «Укроборонпромом», Міноборони, приватними компаніями ОПК у площинах формування держзамовлення, розподілу фінансування, відповідальності за зрив контрактів, за нецільове фінансування.

Свіжий приклад – конфлікт на заводі ім. Антонова, де рішення про відставку керівництва ухвалювалося одноосібно, на підставі звинувачень у закупівлі російських запчастин, тоді як саме «Укроборонпром» і наказав заводу Антонова їх закупити.

Швидше за все, дискусійний майданчик з РНБОУ переміститься в нове міністерство. Однак скептики уточнюють, що все залежить від фігури майбутнього керівника, його ваги і ступеня свободи в стосунках з секретарем РНБОУ і його оточенням. Як негативний приклад наводиться фігура Михайла Федорова, який, незважаючи на статус віце-прем'єра, так нічого радикального в «цифровізації України» і не зробив.

Хто основний лобіст створення міністерства? Тут перетинаються інтереси як професіоналів у галузі, які вважають, що для виведення її з кризи необхідно підвищувати статус як управлінської вертикалі, так і окремих гравців на ринку, мета яких – призначити лояльне керівництво для контролю за галуззю. При цьому перші всерйоз стурбовані «реформою», яку пропонує нинішнє керівництво «Укроборонпрому», і вважають, що Міністерство допоможе її переглянути, переписати і прискорити. Які мотиви у останніх – покаже фігура віце-прем'єра – керівника нового міністерства. Але про це нижче.

З перших осіб держави створення нового міністерства просуває саме секретар РНБОУ Олексій Данилов. Фігура Данилова досить суперечлива і конкретних публічних скандалів з нею не пов'язано. Проте відомо, що як виходець з Луганської області він вважає за краще прислухатися до східного крила, представленого в оборонці так званим кланом «Мотор Січ», який за часів президентства Петра Порошенка вимушено сидів у тіні.

Основні завдання людей, наближених до очільника «Мотор Січ» В’ячеслава Богуслаєва, – просування розширення кооперації з РФ, де знаходиться основний ринок збуту підприємства. За їхньої підтримки замість стратегії розвитку галузі ухвалюється низка ситуативних рішень, серед яких найзагрозливіше – зняття заборони на приватизацію величезного списку державних підприємств у ОПК, що по суті відкриває можливість для їх викупу з метою подальшого знищення. Побічно це завдання відпрацювали реформатори Абромавічуса, згрупувавши підприємства за фінансовими показниками, а не виходячи з технологічного ланцюжка.

Яке майбутнє «Укроборонпрому»? Якщо ідея міністерства ОПК вже знайшла підтримку в першому колі влади, то майбутнє УОП залишається туманним. Передусім через підходи нової влади, що розглядає держвласність як джерело фінансування «Слуги народу».

10–15% – стандартний розмір відкату, який йде в бюджет партії влади з таких стратегічних підприємств, як «Енергоатом», «Укрзалізниця» й ін. Та й сам корупційний шлейф «Укроборонпрому», створений і при президенті Вікторі Януковичі (коли він забезпечував бюджет регіоналів), і за Петра Порошенка («спасибі» ефективній системі ексзаступника секретаря РНБО Олега Гладковського, який створив жорстку вертикаль управління в ОПК і користувався широкою підтримкою Порошенка), свідчить про те, що чутки про смерть «Укроборонпрому», швидше за все, передчасні.

Однак ситуацію погіршує скептичний підхід до оборонно-промислового комплексу з боку Володимира Зеленського, який якраз і повинен, за законами жанру, бути лобістом його розвитку.

Щоб отримати підтримку нинішнього президента країни, майбутньому главі галузі належить показати перш за все економічний ефект – оскільки Володимир Зеленський переконаний, що в України немає шансів у військовому зіткненні з Росією, а український ОПК безнадійно відстав від російського. І інвестування в ОПК замість політичних дивідендів особисто йому може дати тільки корупційні ризики. Саме тому на УОП був призначений економіст з хорошою репутацією – Айварас Абромавічус, і саме тому нічого, крім фінансового аналізу, за півроку не було зроблено.

Зараз цією відсутністю результатів у команди реформаторів активно користується російське лобі, чия мета – домогтися максимальної приватизації та купівлі підприємств «Укроборонпрому» через західні компанії або офшори з подальшим згортанням їх діяльності. Все це Україна проходила на початку «нульових», коли новий президент РФ Владімір Путін видавав індульгенцію тим олігархам, які купували в Україні підприємства, конкурентні російським. Зараз умовити Зеленського на таку «реформу» «Укроборонпрому» буде легко – вираз «надходження в бюджет» йому куди ближчий за словосполучення «національна безпека».

Яку реформу просуває «Укроборонпром»? Цьогоріч Абромавічус презентував на різних рівнях результати проведеного на підприємстві тріажу: «Сьогодні УОП – це 137 підприємств, але 21 – на окупованих територіях, 85 є фінансово нестабільними, 8 – взагалі банкрути. У концерні 68 000 співробітників, але виручка на одного – це 1/20 від середнього показника в галузі по світу. 4,2 млрд грн EBITDA у 2018 році, але 90% прибутку концерну генерують всього близько 10 підприємств. Кілька тисяч будинків і споруд концерну – це 11,4 млн кв. м приміщень і 5500 га землі, але більша частина цієї спадщини – зайва, витратна і не задіяна у виробництві товарів військового призначення».

Сам факт того, що оборонний потенціал спробували вирахувати через коефіцієнт EBITDA, викликав неприйняття фахівців. «Невипадково Вікіпедія першим визначенням слова «тріаж» дає право сеньйора на частину громадських земель у середньовічній Франції», – уїдливо прокоментував автору підходи Абромавічуса один з експертів РНБОУ, який слухав його презентацію.

Як випливає з напрацювань нового керівництва оборонпрому, стратегія реформування державного концерну передбачає три основні стадії: до 2021 року – стабілізація через корпоратизацію плюс імплементація міжнародних стандартів і фінансове оздоровлення; до 2022-го – консолідація, реструктуризація і відновлення оборонних активів; і тільки з 2022-го – зростання та інновації.

Разом з тим експерти вважають, що на чільне місце має ставитися формування держзамовлення на підставі й потреб армії, й наявності потенціалу оборонпрому зі списку проєктів, які дадуть швидкий і ефективний результат у середньостроковій перспективі.

«У нас є потенціал і можливості вже у 2022 році поставити на озброєння нові ефективні зразки, на підставі наявних напрацювань. Нам же пропонують три роки займатися фінансовим оздоровленням та перегрупуванням активів», – вважають поінформовані джерела в «Укроборонпромі». Ці процеси повинні йти паралельно з реальною роботою, і є сумніви в достатньому рівні відповідних компетенцій у команди Абромавічуса.

До створення міністерства, до підготовки до зміни форми власності й переходу на дивізіони мала бути проведена максимальна оптимізація роботи в чинній правовій формі, а аудит повинен був виявляти не стільки фінансові показники учасників «Укроборонпрому», скільки корупційні схеми у витрачанні коштів.

«Замість стратегії зараз ухвалюється низка якихось ситуативних рішень. Наприклад, зняття заборони на приватизацію величезного списку держпідприємств, що, по суті, дає можливість для наступного кроку – розпилу цих підприємств на металобрухт. Але підприємства – це конструкторські бюро, розробки, унікальні кадри. Їх не можна просто взяти і «помножити на нуль». Те, що вони не завантажені роботою і у них немає грошей – це провал не їхній особистий, а менеджменту і держави. Тому списувати на металобрухт усе підприємство, виходячи лише з його фінансових показників – це злочин», – вважає Павло Барбул, екс-керівник підприємства «Спецтехноекспорт».

За його словами, проведений «тріаж» так і не відповів на питання, чому виділені за останні три роки 7 млрд грн не принесли результату. Чому за час роботи аудиторів український оборонпром продемонстрував неефективну роботу на зовнішніх ринках: зриви попередніх домовленостей, контрактів і т. д. Без вирішення цієї проблеми, в корені якої – чи то саботаж, чи то непрофесіоналізм нового керівництва УОП, створення міністерства може лише законсервувати нинішню ситуацію, а не вивести вітчизняний ВПК з крутого піке.

«Державі варто сфокусуватися на роботі на зовнішніх ринках, об'єднати зусилля всіх державних органів і служб для того, щоб просувати український експорт. Це дасть робочі місця, забезпечить завантаження підприємств і перспективи для розробки інноваційних продуктів», – наголошує Барбул.

Хто основні «бенефіціари» реформи в її існуючому вигляді? У нинішніх реаліях і на даному етапі розвитку ОПК не може функціонувати, минаючи ручне управління з вищих кабінетів. Хто ж сьогодні проявляє інтерес до формування майбутнього оборонно-промислового комплексу (а точніше, до призначення керівництва галузі з метою контролю за нею)?

Глобальних груп, які впливають на ухвалення рішення, лише дві. Це глава офісу президента Андрій Єрмак і глава РНБОУ Олексій Данилов.

Власне, особисто Єрмак, за інформацією джерел у Офісі президента, є тільки провідником: основний інтерес до галузі проявляє його батько, про якого явно відомо, що в 1980-ті він працював в радянському посольстві у Афганістані, а також – і це підтвердив сам Андрій Єрмак – є бізнес-партнером російського банкіра Рахаміма Емануілова, який пов'язаний з сенатором від Камчатки Валерієм Пономарьовим, зятем заступника апарату уряду Росії Сергія Приходька і з однокурсником Путіна Ільхамом Рагимовим.

Втім, поки всі дії Єрмака зводилися не стільки до формування думки першої особи щодо реформи ОПК, скільки до контролю за кадровими рішеннями. За словами співрозмовників Mind в ОП і РНБОУ, Єрмак має неформальну групу радників, що переважно складається з друзів його батька, які справляють ключовий вплив на погляди Єрмака і його політику в оборонній промисловості.

Зовсім інший підхід у секретаря РНБОУ Олексія Данилова, креатури попередника Єрмака – Андрія Богдана. Цим сказано багато: позиція Данилова буде контраверсійною главі ОП. У цілому РНБО є відносно впливовим суб'єктом у системі органів державної влади у сфері безпеки. Рада впливає на перерозподіл державних коштів, серед іншого на державні закупівлі у сфері оборони і безпеки, але сам її секретар не може безпосередньо впливати на державних чиновників, «Укроборонпром» та ін. Крім того, Данилов не має прямих контактів із Зеленським.

Зараз секретар Радбезу застосовує іншу стратегію: хоча його повноваження не дозволяють самому визначати політику в оборонній промисловості, він використовує свої можливості, щоб блокувати діяльність інших учасників галузі.

Разом з тим його діяльність багато в чому блокує новий заступник глави ОП Руслан Машовець (креатура Єрмака), частина повноважень якого перекриває діяльність секретаря РНБОУ. Зокрема, Машовцю доручено допрацьовувати стратегію національної безпеки і оборони України, що раніше було безумовною сферою відповідальності секретаря Радбезу.

Втім, немає лиха без добра: в оборонно-промисловому комплексі думка Данилова формується не без впливу колишнього регіонала В'ячеслава Богуслаєва з групи «Мотор-Січ», яку спостерігачі пов'язують з російськими інтересами, так що Машовець у цих питаннях може «гасити» Данилова.

У цілому наразі саме від фігури майбутнього віце-прем'єр-міністра з ОПК залежить і майбутній розвиток галузі.

Хто претендує на пост керівника ОПК? Список кандидатур оптимізму не викликає. Так, заввідділу Головного департаменту з питань національної безпеки і оборони Офісу президента України Сергій Тихонов – у минулому член Партії прогресивних соціалістів Наталії Вітренко, Партії регіонів, профільної освіти і непаркетного досвіду роботи в галузі не має. Балотувався у ВР України від провладного блоку «За єдину Україну». Був на той момент генеральним директором фінансово-інвестиційної компанії «Авіста». Його дружина декларує близько 10 рахунків у АТ «Сбєрбанк» – українській філії російського Сбєрбанку.

Сумнівна і фігура сина колишнього депутата Григорія Омельченка – Сергія Омельченка, який при минулому керівництві країни був заступником глави «Укроборонпрому», а до цього працював начальником юруправління «Укрспецекспорту». Після того, як в «Укроборонпром» прийшла команда Абромавічуса, Омельченка працевлаштував якраз секретар РНБОУ Данилов відповідальним за зв'язки з «Укроборонпромом». Сергій Омельченко – член всіляких адвокатських об'єднань. Але чи потрібен галузі черговий юрист, нехай і такий, що розбирається в нюансах оформлення контрактів «Укрспецекспорту»? Тим паче, що він працював за Павла Букіна якраз в ті роки, коли підприємство купувало російські деталі для військової техніки за завищеною в кілька разів ціною.

Віталій Немилостивий – ще один юрист, мільйонер, колишній народний депутат, який був серед так званих «тушок», що вийшли з фракції «Батьківщина» в грудні 2013 року. Має в резюме всього два роки роботи за профілем (2006–2007) – на керівних посадах харківського заводу ім. Малишева. Зате звинувачувався у 2017 році в саботажі української ракетної програми «Грім-2»: через пов'язані з ним компанії вимивали кошти з підприємств «Укроборонпрому».

Навіть якщо відкинути явні корупційні скандали у зв'язку з відчуженням майна, спостерігачі сумніваються в тому, що керівник комітету з питань розвитку промисловості Федерації роботодавців України настільки обізнаний з проблематикою військово-промислового комплексу, щоб відпрацювати реформування галузі з урахуванням інтересів Міноборони.

Ще один претендент – доктор технічних наук, професор, колишній глава Державного космічного агентства Олег Уруський. Закінчив Київське вище військове авіаційне інженерне училище. Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, академік Міжнародної академії аеронавтики. Він неодноразово обіймав керівні посади на підприємствах і об'єднаннях оборонної промисловості, авіатранспортної галузі, машинобудування. Керував підрозділами апарату Ради національної безпеки і оборони України, Секретаріату Кабінету Міністрів.Зараз очолює компанію «Прогрестех-Україна», основним партнером і замовником якої є компанія Boeing.

Тут важливо врахувати один нюанс. Кінцевим бенефіціаром «Прогрестех-Україна», згідно з даними YouControll, є громадянин РФ Володимир Кульчицький, засновник і голова ради директорів групи компаній «Прогресстех», перший офіс якої був відкритий у Москві в 1991 році. На сайті української компанії наголошується, що основний офіс – у Х'юстоні, а про російський замовчується взагалі.

Єдиний фахівець зі знанням ситуації в ОПК і розумінням потреб армії – Валерій Іващенко, який виконував обов'язки міністра оборони після відставки Юрія Єханурова. Закінчив військову інженерну академію за часів СРСР і військову академію в Москві. У 1990-х роках працював на керівних посадах в Центрі адмінуправління Стратегічними ядерними силами Міноборони України, в Управлінні з питань оборонно-мобілізаційної роботи та правоохоронних органів Кабінету Міністрів України.

У «нульових» був у складі апарату РНБОУ, Держкомісії з питань оборонно-промислового комплексу України, керував департаментом оборонного будівництва в Секретаріаті президента України за Віктора Ющенка. При Вікторі Януковичі потрапив під звинувачення в незаконному ухваленні рішення про реалізацію майна Феодосійського судномеханічного заводу. Вирок «п'ять років позбавлення волі» був розкритикований Гельсінським комітетом, США і Євросоюзом, після чого термін був змінений на умовний.

За рік до Революції гідності отримав політичний притулок у Данії. У 2014 році реабілітований. Разом з тим Валерій Іващенко різко критикував і постмайданну владу, констатувавши, що змін по суті не відбулося. Розвал армії, за його словами, почався за часів Михайла Єжеля, коли були згорнуті перспективні програми переозброєння української армії, розігнані професіонали, введені орієнтовані на Росію фігури (не тільки в Міноборони, але і в СБУ, СЗР).

Він стверджує, що найбільшої шкоди армія зазнала за Юрія Саламатіна. А добита була вже за Павла Лебедєва. Вважає, що вина лежить на Вікторові Ющенку, який легітимізував Януковича і дав громадянство Саламатіну, що згодом дозволило йому потрапити на керівні пости.

І нарешті, Світлана Панаіотіді, яка курирує оборонку в Мінекономіки. Зокрема й приватизацію. Спеціальної освіти або досвіду роботи у військовій галузі не має. Разом з тим у неї є об'єктивне бачення проблематики галузі та можливостей її реформувати в нинішніх умовах.

Так, за її оптимістичною оцінкою, якісна реформа галузі можлива за півроку, якщо всі необхідні документи – Стратегія розвитку ОПК, законопроєкт «Про міжнародне співробітництво», удосконалення експортного законодавства та ін. – ухвалюватимуться паралельно і швидко. При цьому вона акцентує увагу на очевидному дефіциті фінансування на держпрограми, і явно не відчуває оптимізму щодо поліпшення ситуації.

У цілому можна сказати, що створення нового міністерства – рецепт «другої молодості» українського оборонпрому. У разі призначення проросійського керівництва його створення швидше доб'є те, що вдалося зробити «Укроборонпрому» за минулі роки, і завершить завдання, розпочаті ще Саломатіним. Водночас інших ідей реформування українського ВПК на сьогодні немає.

Стежте за актуальними новинами бізнесу та економіки у наших Telegram-каналах Mind.Live та Mind.UA, а також Viber-чаті