Захворіло у світі
59,192,123
Померло у світі
1,396,673
Вилікувалось у світі
37,914,015
Захворіло в Україні
647,976
Померло в Україні
11,263
Вилікувалось в Україні
299,358
Вкрасти мільярди: як банки борються з недобросовісними позичальниками

Вкрасти мільярди: як банки борються з недобросовісними позичальниками

І чому бізнес свідомо йде на неповернення кредитів

Цей матеріал також доступний російською
Вкрасти мільярди: як банки борються з недобросовісними позичальниками
Фото: прес-служба НБУ

Частка непрацюючих кредитів (так званих NPL) у банківській системі України сягає майже 50%. У «живих» коштах – це понад 547 млрд грн. Такі дані Національного банку за станом на 1 серпня 2020 року.

З одного боку, обсяг NPL стабільний і знаходиться на такому рівні приблизно з початку 2018 року. З іншого – Нацбанк виявляє стурбованість тим, що частка «проблемки» не скорочується.

«Висока частка NPL – результат кредитної експансії минулих років, коли стандарти оцінки платоспроможності позичальників були низькими, а права кредиторів недостатньо захищеними. Інша вагома причина – практика кредитування пов'язаних осіб, які припинили обслуговувати кредити під час кризи. На сьогодні всі непрацюючі кредити визнані банками, рівень покриття їх резервами постійно зростає і становить приблизно 95%», – зазначається в повідомленні на офіційному сайті НБУ.

Водночас регулятор наполягає на тому, що банкам необхідно інтенсивно розчищати баланси: непрацюючі кредити слід реструктурувати, продати або списати.

«Необхідно посилити роботу з часткою проблемних кредитів у банківській системі», – заявив одразу після вступу на посаду глава НБУ Кирило Шевченко в липні цього року. Mind розбирався, чи можливо це зробити найближчим часом.

Головні ризикиЕкономіка України увійшла в новий виток кризи. А досвід минулих років показує, що саме банківська система дуже швидко реагує на будь-які макроекономічні потрясіння. І одна з ознак – зростання неплатежів по кредитах.

У НБУ стурбовані тим, що банки можуть зіткнутися з нашаруванням нових проблемних кредитів на вже накопичену масу NPL. Імовірно, що для деяких фінустанов це закінчиться фатально.

В окремих банках частка непрацюючих позик значно вище, ніж у середньому в системі, на рівні 70–90%. У Промінвестбанку, наприклад, на 1 серпня 2020 року портфель NPL перевищував 96%, в Ощадбанку – 83%, в Приватбанку цей показник досяг майже 80%, у банку «Кредит Дніпро» – 65%, а в Укрексімбанку – 55%.

Але найсумніше, що найбільш злісні неплатники – не фізособи, а саме корпоративні клієнти. Це ще одна ознака того, що в економіці накопичилися системні проблеми. Нездатність погашати запозичення де-факто блокує доступ позичальників до нового фінансування. Це так само не дає бізнесу розвиватися, інвестувати в нові проекти, освоювати нові ринки. Інакше кажучи, замкнуте коло.

Найбільш складна ситуація з неплатежами за кредитами – у роздрібній торгівлі. Розмір накопиченого там NPL – майже 100 млрд грн, що становить 84,2% всього кредитного портфеля ритейлу. Сума проблемних кредитів у сфері оптової торгівлі – 74,2 млрд грн, або 44,1%, у харчовій промисловості – 34,3 млрд грн, або 62,1%, у металургії – 11,7 млрд грн, або 64,4% , у будівництві – 11,4 млрд грн, або 80,2%.

Страждають усі. Немає сумнівів, що найбільший тягар проблемної заборгованості падає на плечі великих банків. За даними НБУ, тільки в держбанках сконцентровано 397 млрд грн токсичних кредитів. Це майже 73% всіх NPL у банківській системі. У банках, які належать іноземним інвесторам, обсяг проблемних позик становить 121 млрд грн, або 22% NPL. У приватних фінустановах з українськими власниками – в основному це невеликі банки – сума «проблемки» близько 30 млрд грн, або 5,5% NPL.

Проте для невеликих фінустанов проблемні кредити потенційно несуть набагато більшу загрозу, ніж для системних банків.

По-перше, позначається масштаб бізнесу. Коли банк великий і видав загалом 40–50 млрд грн кредитів, компанія, яка заборгувала йому пару десятків мільйонів гривень або навіть у десять разів більше, не може катастрофічно вплинути на якість кредитного портфеля в середньостроковій перспективі. Особливо, якщо банк веде ефективну роботу щодо стягнення. Крім того, за великими мережевими банками часто стоять іноземні фінансово-інвестиційні групи, які можуть на пільгових умовах кредитувати «дочок» в інших країнах. Держбанки й зовсім знаходяться на прямому «постачанні» з бюджету.

Водночас невеликі банки часто допомогу від власників не отримують і змушені викручуватися самі. Зокрема, своїми силами очищати кредитні портфелі. Адже коли обсяг виданих кредитів – менше 1 млрд грн (банків із такими кредитними портфелями в Україні станом на 1 липня 2020 року було понад 40), то і 20–30 млн грн неповернення можуть спричинити втрату ліквідності й супутні цьому неприємності.

І йдеться не тільки про те, що будь-який проблемний позичальник призводить до відчутного зростання токсичної заборгованості. Зростання обсягу непрацюючих кредитів негативно впливає на капіталізацію банку. Фінустанови за законом зобов'язані формувати під такі кредити резерви за рахунок власного капіталу. І чим «гірше» кредит – тим вище рівень резервування.

Під повністю безнадійні позики банк зобов'язаний сформувати 100% резерву. Природно, всі ці маніпуляції знижують капіталізацію банку, що в підсумку може призвести до санкцій із боку НБУ – аж до відкликання ліцензії. Нагадаємо: вимога до мінімального розміру статутного капіталу банків в Україні 2020 року становить 200 млн грн. За даними НБУ, на 1 липня 2020-го статутний капітал близько 20 банків перебував на цій позначці або був близький до неї.

Отже, робота з проблемною заборгованістю стає для банків питанням не тільки репутації, а й банального виживання.

Mind обрав кілька показових скандалів між банками і позичальниками, які демонструють реальний стан справ із проблемною заборгованістю.

Привид банку «Михайлівський»

Наприкінці серпня 2020 року Секретаріат фінансової реструктуризації повідомив про те, що державні Укрексімбанк та Ощадбанк завершили процес реструктуризації боргів ТОВ «Три О». Ця компанія – власник і керівник столичного ТРЦ Gulliver.

Історія навколо торгово-розважального центру тягнулася майже чотири роки. У листопаді 2016 року Шевченківський районний суд м. Києва заарештував Gulliver за клопотанням столичної прокуратури. Причиною арешту став факт приналежності ТРЦ бізнесмену Віктору Поліщуку, власнику збанкрутілого банку «Михайлівський».

Про арешт оголосив Юрій Луценко, який обіймав тоді посаду генпрокурора. Він послався на результати досудового розслідування, які довели зв'язок Поліщука з ТОВ «Три О», якому належить Gulliver.

Сам бізнесмен свою причетність до ТРЦ всіляко заперечував і назвав арешт «сюрпризом», але на правоохоронців це не подіяло. До того ж торгово-розважальним центром керувала дружина Поліщука, що, імовірно, також виявилося для нього «сюрпризом».

Як з'ясувалося, будівництво Gulliver профінансував державний Ощадбанк. Він видав ТОВ «Три О» $460 млн кредиту. У ЗМІ фігурувала інформація про те, що застава не покривала й половини суми цієї позики, а Ощадбанк через якийсь час реструктуризував кредит на пільгових умовах за ставкою 9% річних. Голова правління банку Андрій Пишний на той момент інформацію коментувати відмовлявся, посилаючись на банківську таємницю.

Крім цього, у реєстрі прав на нерухоме майно містилася запис про те, що Gulliver як об'єкт нерухомості знаходиться в заставі Ощадбанку і Укрексімбанку під консорціумний кредит у розмірі $441 млн із погашенням у листопаді 2025 року.

У 2018 році Ощадбанк і Укрексімбанк намагалися виставити на продаж права вимоги за кредитами, забезпеченням за якими був ТРЦ Gulliver. Стартова ціна була на рівні 18,2 млрд грн (близько $650–660 млн). Але торги не відбулися. У результаті розібратися з проблемним кредитом банки змогли тільки два роки по тому.

Кредитвест Банк: війна до переможного кінця

У травні 2012 року Кредитвест банк, який входить у турецьку групу Altınbaş, видав кредит ТОВ «Деско Юкрейн» на суму близько мільйона доларів. Компанія-позичальник займалася виробництвом соняшникової олії в Херсонській області.

«Якийсь час їхній бізнес був успішним. Але в 2013–2014 роках між власниками «Деско Юкрейн» стався корпоративний конфлікт, і кредит став умовно проблемним. У підсумку з тієї суми, яку видав банк, компанія погасила лише половину», – розповідає Ігор Тихонов, глава правління Кредитвест Банку.

Банк домовився з позичальником про реструктуризацію, про індивідуальний графік погашення, і продовжив його кредитувати. Тому до літа 2017 року загальна сума заборгованості «Деско Юкрейн» перед банком склала близько 20 млн грн.

Із цього моменту компанія платити по кредиту припинила, а в листопаді 2018-го оголосила про банкрутство й була почата процедура її ліквідації. Крім того, з'ясувалося, що ТОВ заборгувало не тільки банку, але й іншим контрагентам загалом понад 63 млн грн.

Практично у всіх подібних випадках заборгованість списується на максимально прийнятних для кредитора умовах, адже банку немає сенсу тримати під неї дорогий резерв. Але менеджери турецької дочки в Україні вирішили поборотися до кінця. У заставі банку було обладнання «Деско Юкрейн», а також будівля, у якій розміщувалося виробництво, і яка належала одному із співвласників компанії – громадянину Туреччини Їлмазу Мехмету Акіфу. Він же був поручителем за кредитом.

«Коли призначеному судом арбітражному керуючому і представникам банку вдалося потрапити на територію підприємства, виявилося, що практично все заставне обладнання було демонтовано й вивезено в невідомому напрямку», – каже Ігор Тихонов.

Крім того, Акиф мав у власності виробничий комплекс у Київській області. Але після початку справи про банкрутство «Деско Юкрейн» він подарував його іншій особі.

У травні 2019 року банк все ж таки зміг через суд домогтися стягнення з Їлмаза Мехмета Акіфа боргу, який  на той час зріс до 25 млн грн. «Ми просунулися в усіх напрямах, зокрема в кримінальній справі, пов'язаній із крадіжкою обладнання, знайшли майновий комплекс і заарештували його. Тому шанси на те, що ми закриємо цей кредит до кінця 2020 року, є досить високими», – уточнює Тихонов.

Mind намагався зв'язатися з представниками «Деско Юкрейн», щоб з'ясувати їхню позицію. Але до моменту публікації на зв'язок із редакцією ніхто не вийшов.

Дельта Банк, Cargill і яблучний сік

Банкрутство Дельта Банку, який належав бізнесменові Миколі Лагуну, – вкрай показовий кейс. У розгляд щодо банкрутства банку виявилася втягнута американська корпорація Cargill, один із найбільших у світі виробників сільгосппродукції. Вона була в числі власників «Дельти» і володіла часткою в розмірі 30%.

Тимчасова адміністрація увійшла в банк у березні 2015 року. А вже в серпні того ж року Печерський суд м. Києва наклав арешт на майно компаній ТОВ «Яблуневий Дар» (ТМ Galicia) і ТОВ «Танк Транс», що належать бізнесменові Тарасу Барщовському.

Арешт був накладений за зверненням Генеральної прокуратури, а підставою для арешту послужив взаємозалік між згаданими компаніями таCargill, яка у такий спосіб вивела свої інвестиції Дельта Банку в рахунок погашення кредитів «Яблуневий Дар» і «Танк Транс».

Дельта Банк виступив кредитором цих двох компаній на суму близько 110 млн євро. Частково поручителем за цими кредитами був сам Тарас Барщовський. У лютому 2015 року, незадовго до введення тимчасової адміністрації, кілька великих позичальників банку й Cargill підписали договори відступлення права вимоги. Серед цих позичальників були і згадані «Яблуневий Дар» і «Танк Транс».

Відступлення передбачало, що компанії припиняють бути позичальниками банку, а їх безпосереднім кредитором стає Cargill. Простою мовою така схема називається «схлопуванням», і вона стала однією з причин банкрутства банку.

Що цікаво, сам Барщовський наявність такої угоди не заперечував, але вважав її законною. В одному зі своїх інтерв'ю він заявив: «Кредитні зобов'язання «Яблуневого дару» згідно з чинним законодавством, були обміняні на $60 млн депозитних коштів компанії Cargill».

Фонд гарантування вкладів фізосіб, який займався виведенням банку з ринку, з такою поведінкою кредиторів, зрозуміло, не погодився. Через п'ять років у Верховному Суді представникам фонду вдалося довести, що угода між Cargill і позичальниками про «схлопування» кредитів – незаконна.

У січні 2020 року права вимоги по боргах компаній «Яблуневий Дар» і «Танк Транс» перед «Дельта Банком» на суму близько $258 млн у ФГВФО викупила фінансова компанія «Інвестохіллс Веста». Саме вона займатиметься стягненням заборгованості з компаній попри їхнє банкрутство.

Втім, Барщовський вважає, що з нього ніхто й нічого вимагати не зможе, оскільки «Яблуневий дар» і «Танк Транс» не є боржниками банку. А компанія T.B.Fruit, якою володіє Барщовський, ніколи й ніяких відносин із банком не мала. Тому і юридичних претензій до неї бути не може. «Компанії (T.B.Fruit. – Mind) у роки фінансової діяльності установи, взагалі ще не існувало», – запевняє бізнесмен.


Неплатежі за кредитами – у чому причина? Очевидно, що епідемія й карантинні заходи серйозно вплинули на бізнесклімат в Україні та спровокували складності в багатьох позичальників. «Компанії в таких сферах, як авіація, нерухомість, HoReCa, спорт і розваги, а також частково непродуктовий ритейл, найсильніше постраждали від кризи й особливо потребують реструктуризації своїх фінансових зобов'язань», – каже Катерина Чечуліна, координатор практики банківського права та міжнародних фінансів CMS Cameron McKenna Nabarro Olswang.

Але є «прошарок» позичальників, чия неплатоспроможність – уявна і ніяк не пов'язана з проблемами в бізнесі або макроекономічною турбулентністю. Нерідко причиною є банальне небажання позичальника повертати гроші. Причому в Україні таких прецедентів стає все більше.

«Існує два сценарії. У першому випадку йдеться про компанії, який були афілійовані із самим банком, реальної операційної діяльності не вели, кредитні кошти вони отримували без намірів їхнього повернення й надалі вивели гроші в офшори. В іншому разі небажання платити виникло після отримання кредиту й мотивовано прагненням «зекономити» на погашення заборгованості», – розповідає Ірина Земляна, адвокат, партнер юридичної агенції «Абсолют».

Недобросовісні позичальники вдаються до різних схем. Наприклад, усіляко затягують процедури стягнення, ініційовані кредитором, щоб в результаті примусити банк до продажу права вимоги за кредитними зобов'язаннями. Або ж домагаються незаконного зняття обтяжень із заставного майна з подальшою його реалізацією або імітують банкрутство.

Кредитори, зі свого боку, змушені або домовлятися з позичальниками, погоджуючись на реструктуризацію (тобто свідомо йти на збитки), або судитися. Втім, другий варіант банку теж невигідний, оскільки судові позови можуть тривати роками. А це величезні витрати часу та коштів. За кілька років заставне майно за кредитом може знецінитися, тому і стягувати з позичальника буде нічого. Але й тут глухий кут: без судового рішення списати кредит, якщо доведеться це зробити, неможливо.

«Доцільніше прийти до досудового стягнення заставного майна, така процедура швидка й менш витратна. Бо, вирушаючи в суд, доведеться витратити тільки на оплату судового збору до 736 000 грн. І то потім не завжди можливо виконати рішення суду про стягнення боргу. Найчастіше на той час позичальник уже або банкрут, або з порожніми рахунками й без майна», – пояснює адвокат Мар'яна Горецька, керівник корпоративного відділу юридичної фірми «Горецький і Партнери».

Загалом же банкіри визнають, що протистояння з позичальниками досягло особливого загострення. А кількість судових справ, пов'язаних із неплатежами за кредитами, величезна. Наприклад, за даними Єдиного державного реєстру судових рішень, у період з 1 вересня 2019 року по 1 вересня 2020 року суди різних інстанцій винесли понад 1200 рішень у господарських спорах між банками й позичальниками-юрособами. І це крім тих позовів, які тривають роками, і кінця краю їм не видно.

Стежте за актуальними новинами бізнесу та економіки у наших Telegram-каналах Mind.Live та Mind.UA, а також Viber-чаті