Падіння українського титану: чи стане політичної волі зупинити деіндустріалізацію країни
І в чому Україна обійшла південнокорейських винахідників
Запорізький титано-магнієвий комбінат (ЗТМК), в якому державі належить 51% акцій, буде виставлено на приватизацію. Кабінет міністрів прийняв таке рішення після того, як Фонд держмайна вніс зміни до статуту підприємства та позбавивкомпанію Tolexis Trading Ltd. (афілійовану з Group DF Дмитра Фірташа), що володіє пакетом у 49%, пріоритетного права на викуп держчастки.
ЗТМК – єдине підприємство в Україні, яке випускає титанову губку та титановий прокат. Свого часу воно входило до топ-10 світових виробників металічного титану. За останні 11 років випуск впав на 50%. В уряді сподіваються, що тепер завод зможе провести необхідні технологічні заходи і за півроку вийти на проєктну потужність у 900 тонн титанової губки на місяць.
Приватизація такого потужного підприємства може зацікавити великі міжнародні компанії. Адже, окрім комбінату високого переділу, в Україні знаходиться від 16% до 20% світових покладів титанічних руд – рутилу та ільменіту. Потенційний інвестор зможе створити вертикально інтегровану компанію. Титан називають металом майбутнього, який з часом замінить цілу групу металів, тож цей напрямок економіки дуже перспективний.
Нещодавно два аналітичні центри, Український інститут майбутнього та Ukraine economical club, презентували стратегію розвитку титанової галузі України до 2030 року. На думку аналітиків, саме титан міг би стати однією з базових галузей зростання української економіки.
Лише сім країн світу володіють промисловими титановими родовищами та технологіями виробництва металічного титану: США, Японія, Китай, Індія, Росія, Казахстан та Україна. У цій галузі наша країна входить до високотехнологічного «пулу», але, на жаль, не реалізовує свій потенціал.
Де використовується титан? У 2019 році світовий ринок титанової продукції становив $27 млрд. Обсяги виробленої продукції – 9 млн тонн концентрату, 6 млн тонн діоксиду титану (ТіО2) та 210 000 тонн титанової губки. Частка України відповідно склала: діоксид титану – 42 000 тонн, або 0,7%; титанова губка – 6 000 тонн, або 3% світового обсягу.
До 95% титанової сировини йде на виготовлення пігменту для лакофарбової промисловості. Усі білі кольори, які нас оточують, отримані за допомогою цього пігменту. І лише 5–6% йде на виготовлення титанового прокату та продукції з нього.
За даними Expert Market Research, до 2030 року виробництво титанової губки зростатиме на 3,3% в рік. Титан – це легкий і міцний метал, у світі його споживання розподілилося так.
Найбільше – 42% – металічного титану споживає аерокосмічна галузь. При виробництві одного лайнера використовується 100 тонн цього металу. За прогнозами аналітиків, у найближчі 10 років споживання титану в авіапромисловості зросте на 34% – до $4,7 млрд. Вже зараз провідні конструкторські бюро проєктують літаки, враховуючи нові конструкційні матеріали, які знижують вагу, посилюють міцність та покращують аеродинамічні якості.
38% іде на важку промисловість та автомобілебудування. З 1991 року Україна втратила понад 50% свого промислового потенціалу в цій галузі.
11% титану споживає військово-промисловий комплекс та оборона. Поки що тут Україна тримає потужні позиції.
6% – це споживчі товари широкого вжитку.
3% – медицина, ще один перспективний напрям, де маржинальність продукції складає тисячі процентів. Щороку у світі пацієнтам імплантується понад 1000 тонн титанових протезів, це заміна суглобів, зубні та очні імпланти, слухові апарати, серцеві клапани.
Населення планети старішає, а медицина намагається продовжити активне соціальне життя людини. Тож, за прогнозами, до 2030 року ринок титанових імплантів зросте удвічі – до $10 млрд.
Титановий прокат для цих галузей може виробляти Запорізький титано-магнієвий комбінат. Тим більше, що сьогодні в Україні ще існують галузі – найбільші споживачі титану. Проте, з огляду на катастрофічну деіндустріалізацію країни, ми можемо втратити не лише їх, а й усю титанову галузь. У світі є потужні конкуренти, які працюють над новими проривними технологіями, а вітчизняна титанова галузь наразі приносить самі лише збитки.
Як відбуваються пошуки нової технології? Єдина на сьогодні відома технологія виробництва титану використовується вже понад 70 років. Вона в 10 разів енергоємніша, ніж технологія виробництві алюмінію чи сталі: на виплавку 1 тонни алюмінію витрачається 17 000 кВт*г електроенергії, на 1 тонну сталі – 19 000 кВт*г, на 1 тонну титану – 179 000 кВт*г. Тому вартість титану така велика.
Провідні наукові центри світу багато років працюють над технологією, яка б дозволила знизити вартість металічного титану в 4–5 разів. Таких наробок у світі понад 20-ти, на них зосередилися науковці в США, Великобританії, Канаді, Японії.
Цікавий досвід мають Австралія та Південна Корея. В останній титан не видобувають, але уряд країни виділив $4,5 млн для свого R&D-центру (центра досліджень та розробок), який займається титановими технологіями в межах держпрограми по заміщенню імпорту металів. Сировину для експериментів постачає Австралія.
У 2019 році компанії, залучені в проєкт, вийшли на технологію, яка дозволяє значно скоротити енергоємність та знизити собівартість на 50%, а отримана продукція виходить набагато екологічнішою. Розробники заявляють, що перший у світі експериментальний завод, що працюватиме за новою технологією у промислових масштабах, вже перебуває на фінальній стадії запуску.
В Україні теж є підприємство, яке працює над розробленням новітньої технології. І, за оцінками спеціалістів, українці на два кроки випереджають Південну Корею.
Чому українці вирішили працювати самостійно? Йдеться про першу приватну титанову компанію «Велта», яка 10 років тому збудувала гірничо-збагачувальний комплекс з нуля. За словами директора підприємства Андрія Бродського, останніми роками на всіх міжнародних конференціях топ-темою було те, що ера титанової губки минула, а майбутнє – за порошковою металургією та 3D-принтингом.
Титанова губка, сировина для виплавки титанового прокату, являє собою легкі кульки діаметром 1,5–2 см, якість яких вручну перевіряють на конвеєрі три-чотири приймальниці і складають у 200-літрові бочки зі щільною ізоляцією. А виплавка прокату йде у великій електричній печі, у якій сировину наплавляють вертикально згори, а сама заготовка виходить із печі знизу.
Порошкова металургія та 3D-принтинг набагато екологічніші та потребують менше електроенергії: на принтері можна відразу друкувати готові деталі.
На конференціях нові технології підтримують усі, окрім представників «Корпорації ВСМПО-Авісма», що спеціалізується на готовій продукції з титану. Росіяни наголошують, що заміни титанової губки ніколи не буде. А тим часом у Свердловській області розбудовують одну з найпотужніших вільних економічних зон «Титанова долина».
Українська «Велта», після кількох невдалих спроб купити новітні західні технології, дійшла висновку, що може працювати самостійно. Основу інноваційної групи склали наукові співробітники «Кримського титану», які залишили півострів відразу після незаконного референдуму 2014 року.
«Ми створили свою команду, почали вкладати гроші в обладнання, зарплати вчених, у розроблення. І досягли набагато кращих результатів, ніж інші. Корейці, наскільки я розумію по публікаціям, йдуть тим же шляхом, що й ми. Тільки вони отримали 9–10 кг металічного порошку, придатного для 3D-принтингу, а ми минулого місяця отримали 250 кг, і отримуємо його вже напівпромисловим способом», – повідомив Андрій Бродський. Сьогодні компанія проєктує новий завод під технологію, що зараз розробляється.
Титан може замінити цілу низку виробів з алюмінію та нержавіючої сталі, ринок яких наразі складає 100 млн тонн на рік. Країна, яка першою створить нову технологію, отримає конкурентні переваги та завоює нові ринки та промислові ніші.
Якими є перспективи титанової галузі в Україні? Україна має всі передумови першою здійснити технологічний прорив у переробленні титану, та для цього потрібна підтримка держави. Нещодавно Анатолій Амелін, один із засновників Українського інституту майбутнього, розповів про Стратегію титанової галузі України до 2030 року. У ній розглядаються три сценарії.
Перший – «Стагнація та екологічна загроза». Саме за ним зараз розвивається вітчизняна титанова галузь. Відбувається падіння видобутку, перероблення та експорту. Діючі родовища виснажуються, а ліцензії на нові практично не видаються. Деякі компанії, що володіють необхідними ліцензіями, жодних робіт не проводять і навіть не планують. Падіння виробництва на титано-магнієвому комбінаті виснажує технологічне обладнання та ставить його під загрозу аварійної зупинки, що може призвести до викиду хлору в повітря.
Другий – «Державне стимулювання». Для нього необхідно ухвалити Державну цільову програму, де передбачити шість першочергових кроків. Спростити доступ до надр, задля чого прийняти, нарешті, новий Кодекс про надра. Запровадити фіскальне стимулювання – скасувати імпортні мита та ПДВ на обладнання для видобутку титанової сировини; ввести податок на виведений капітал.
Також стане в пригоді пільгове кредитування, адже сьогодні кредити для бізнесу в Україні видаються під 20% річних, тоді як, приміром, у сусідній Польщі – під 5%. Окрім цього, галузь потребує: надання державних гарантій для залучення фінансування; експортної підтримки та просування «титанового» бренду України у світі; створення державою умов для розвитку вільних економічних зон, технопарків, R&D-центрів та інкубаторів.
«Ми детально вивчали, як працює Академія наук України, там не більше 10% бюджету йде на нові дослідження. У каталогах, які вони публікують, проривних відкриттів немає. Тому нам треба з нуля створювати систему інновацій, систему приватних R&D- центрів, наприклад, за досвідом Ізраїлю – гранти, податкова підтримка, держзамовлення. Це має стати частиною цілеспрямованої державної політики, яка ставить задачі та контролює їхнє виконання», – пояснює свою позицію Анатолій Амелін. Другий сценарій дозволить галузі не дійти до екологічної катастрофи та дещо збільшить випуск продукції.
Третій – «Технологічний прорив», але він можливий лише за реалізації другого сценарію. Тоді здешевлення виробництва титану дозволить Україні на повну потужність задіяти всю свою титанову інфраструктуру, створити нові виробництва та десятки тисяч нових робочих місць, розширити ринки збуту, залучити мільярди доларів інвестицій.
Економічний ефект від реалізація кожного зі сценаріїв у наступні 10 років може бути такий: у першому випадку – «мінус» $1,05 млрд ВВП; у другому – «плюс» $7 млрд ВВП; у третьому – «плюс» $92 млрд ВВП.
Чому Україна не може зупинити деіндустріалізацію? В уряді вже розглядали запропоновану стратегію розвитку титанової галузі, і в цілому підтримали визначені заходи. От тільки є одна проблема – як це зробити. Жоден політик чи посадовець не може або не хоче брати на себе відповідальність, щоб зупинити деіндустріалізацію.
За майже 30 років незалежності в Україні так і не з’явився закон, який регламентує функціонування та розвиток промисловості. Навіть визначення, що таке «промисловість» – немає. Міністерство з питань стратегічних галузей промисловості лише зараз готує відповідний документ.
«У проєкті ми визначимо, що таке «промисловість», що таке «високотехнологічна галузь промисловості», що таке «технологічний уклад» – усе це досі не визначено. Багато років кошти нібито на підтримку високотехнологічних галузей направлялися в сировинні галузі. Ми домовилися з депутатами економічного комітету ВР, що надаємо проєкт їм на ознайомлення, а потім, після процедури погодження в КМУ, будемо виносити в зал», – розповів Віталій Немилостивий, заступник міністра Мінстратегпрому.
Поки не буде закону, чиновники мають спиратися на постанову уряду щодо розвитку промисловості України. Вона вже підготована та передана на обговорення галузевим відомствам. Там прописано, що таке «стратегічна галузь промисловості», «продукція стратегічних галузей промисловості», надано перелік таких галузей та розподіл їх між міністерствами. У переліку є й титан: видобуток – як гірнича галузь, перероблення, двоокис титану – як хімічна, титанова губка і прокат – металургійна частина. Всі разом вони входять до зони відповідальності Мінстратегпрому.
Близько п’яти років уряди України розробляли стратегію розвитку промисловості. Восени цього року фахівці Мінекономіки її доробили та відправили «по колу» на узгодження, і до Мінстратегпрому вона дійшла з багатьма зауваженнями. Найцікавішою стала фраза в частині фінансового забезпечення реалізації цієї стратегії: «коштів з державного бюджету не потребує». Отже, навряд чи будь-які промислові програми будуть реалізовані найближчим часом.
За словами Віталія Немилостивого, реалізація промислової стратегії залежатиме від активності суспільних фахівців, наукових центрів, народних депутатів. Останні зайняли активну позицію щодо бюджету, і, можливо, всім разом їм вдасться переконати керівництво уряду та президента країни змінити підходи до промислового потенціалу країни.
Першим кроком може стати поліпшення умов для залучення внутрішніх інвестицій. На розгляді парламенту в другому читанні знаходиться проєкт бюджету, куди можна внести поправки щодо зменшення оподаткування. На другому читанні – також закони «Про локалізацію виробництва» та «Про державну підтримку інвестиційних проєктів зі значними інвестиціями» – тобто про так званих інвестнянь. Також на розгляді перебуває й законопроєкт про вільні економічні зони. А у постанові уряду щодо підтримки деяких галузей на 2021–2023 роки є напрями з підтримки R&D-центрів та підприємств з виготовлення титанових виробів.
Якщо ви дочитали цей матеріал до кінця, ми сподіваємось, що це значить, що він був корисним для вас.
Ми працюємо над тим, аби наша журналістська та аналітична робота була якісною, і прагнемо виконувати її максимально компетентно. Це вимагає і фінансової незалежності.
Станьте підписником Mind всього за 196 грн на місяць та підтримайте розвиток незалежної ділової журналістики!
Ви можете скасувати підписку у будь-який момент у власному кабінеті LIQPAY, або написавши нам на адресу: [email protected].
