«Зелений» аргумент: долю «Північного потоку – 2» можуть вирішити екологи та вчені
Як Німеччина хоче розвивати водневу економіку та чи є в цих планах місце Україні: думка федерального міністра Ані Карлічек
Хоча природний газ вважається найчистішим викопним енергоносієм, екологічні організації та орієнтовані на їхні цінності політики Німеччини виступають проти нарощування імпорту «блакитного палива». Причому не лише трубопроводами з Росії, а й у танкерах із США та інших регіонів, які торгують СПГ.
Резонансні документи, напередодні опубліковані активістами з Deutsche Umwelthilfe (DUH) – яскраве цьому підтвердження. У них йдеться про те, що міністр фінансів Німеччини Олаф Шольц торік запропонував США укласти угоди на загальну суму понад 1 млрд євро. Це мало пом'якшити позицію Вашингтона щодо введення санкцій проти газопроводу «Північний потік – 2». Зазначені кошти Федеральний уряд готовий був скерувати на будівництво СПГ-терміналу, що використовуватиметься для імпорту американського газу.
На думку виконавчого директора DUH Саші Мюллер-Креннер, такі наміри керівництва ФРН свідчать про готовність «принести в жертву» кліматичні цілі та кошти громадян «заради газового лобі».
Чому в німецькій «верхівці» намітився розкол?
Атаки активістів у бік СП-2 «працюють» на посилення проблем, створюваних проєкту американськими санкціями. Через це перспективи газопроводу вартістю 9,5 млрд євро, з яких половина припадає на інвестиції «Газпрому», стають ще більш туманними. Так, німецький канцлер Ангела Меркель як і раніше відмовляється пов’язувати російський газ із російською політикою. Армін Лашет, новий лідер Християнсько-демократичного союзу (ХДС), який у цьому році має змінити Меркель на її посаді, демонструє прихильність до тієї ж позиції: «Протягом 50 років, навіть в агресивні часи холодної війни, Німеччина купувала газ у Радянського Союзу, тепер – у Росії. Уряд Німеччини прямує правильним курсом».
Водночас у колонці для Bloomberg головний редактор щоденної ділової газети Німеччини Handelsblatt Андреас Клут озвучує думки, опозиційні до будівництва газопроводу, що дедалі гучніше лунають у лавах ХДС і «Вільних демократів» – політсил, які виступають за завершення проєкту.
Так, голова комітету бундестагу з питань зовнішньої політики і член ХДС Норберт Реттген запропонував Брюсселю, Москві та Вашингтону узгодити мораторій на добудову СП-2, який дозволить переконатися, що газопровід не стане «геополітичною зброєю проти східноєвропейських країн». Називаючи бажання Німеччини відстояти трубопровід «бездушною впертістю, що викликає тривогу», автор вважає неминучим ослаблення його підтримки після вересневих федеральних виборів до парламенту.
За їхніми підсумками, як очікується, у німецькому уряді помітно зросте вплив «зелених», які послідовно виступають проти СП-2. Одночасно, нагадує Клут, заморозити проєкт налаштовані «майже всі, від України та Латвії до Литви, Естонії та Польщі», а також Європарламент.
Як це відіб'ється на всій Європі?
Результат протистояння навколо СП-2 вплине на перспективи європейського газового бізнесу та успіх Європейської «зеленої» угоди для боротьби зі зміною клімату, яка передбачає радикальне скорочення емісії метану та СО2 до 2050 року. А цієї мети можна досягти лише через впровадження нових технологій декарбонізації та відмову від викопного палива на користь ВДЕ.
Офіційно підтверджуючи амбітні кліматичні плани, Брюссель зробив ставку на «зелений» водень, який отримують з води, використовуючи ВДЕ – він повинен замінити викопне паливо в промисловості. Такі наміри задекларовані у «Водневій стратегії ЄС».
Але найбільші європейські компанії газової галузі, особливо в Німеччині й Австрії, виступають за розширення співпраці з «Газпромом» для розв’язання кліматичних проблем. Вони називають природний газ «перехідним паливом» на шляху до енергосистеми, заснованої на 100% ВДЕ. Він широко використовуватиметься і при виробництві «синього» водню. Тому європейські споживачі, як прогнозується, у найближчі 10–15 років будуть готові нарощувати його імпорт.
«Кліматичне лобі» в ЄС критикує такий підхід. Ця група впливу побоюється, що фінансування проєктів нової газової інфраструктури зупинить досягнення мети щодо обнулення емісії парникових газів до 2050 року – окупність інвестицій вимагатиме набагато більше часу. А це призведе до ризику, що для поширення ВДЕ створюватимуться штучні перепони.
Аналогічний конфлікт розвивається на рівні Федерального уряду Німеччини. З одного боку виступає міністр економіки й енергетики Петер Альтмайер, який відстоює інтереси газової галузі. Як і «Газпром», він вбачає перспективи в транспортуванні суміші водню та природного газу до ФРН по «Північному потоку – 2» з Росії.
Його опонент – міністр освіти та досліджень Аня Карлічек. Вона не бачить сенсу в «синьому» водні, тому що його виробництво пов'язане з викидами СО2, і наполягає на винятковій ролі «зеленого» водню в досягненні кліматичних цілей.
На кого та на що орієнтуватися Україні?
Україні в таких планах теж є місце. Чиновники з Єврокомісії та Німеччини неодноразово говорили, що українська газотранспортна інфраструктура розглядається як потенційний маршрут для постачання газоводневої суміші до ЄС, а сонячна й вітрова генерація на території України може використовуватися для виробництва «зеленого» водню.
Але нашим компаніям дуже непросто отримати доступ до багатомільйонних бюджетів, які ЄС і Німеччина (перш за все) виділяють для свого бізнесу на дослідження і створення демонстраційних проєктів щодо водню.
Перспективному партнерству заважає не стільки половинчастий статус України на мапі Євросоюзу, скільки відсутність ефективної державної політики та стійка негативна репутація нашої країни через високий рівень корупції.
У вівторок, 9 лютого, під час обговорення в Європарламенті доповіді про виконання Україною Угоди про асоціацію з ЄС, знову порушувалося це питання. Київ, за словами виконавчого віцеголови ЄК Валдіса Домбровскіса, хоча й досяг «помітного прогресу» в реформах, але боротьба з корупцією, як і раніше, залишається «ключовою умовою макрофінансової підтримки ЄС».
Обережністю у відносинах можна пояснити й відсутність згадок про Україну в інтерв'ю про міжнародне партнерство щодо «зеленого» водню Ані Карлічек, опублікованому нещодавно в діловому виданні Handelsblatt. Але це не остаточний вердикт для співпраці Берліна з Києвом.
Mind вибрав найцікавіші для українських читачів цитати федерального міністра ФРН, а також професора хімії Роберта Шльогля, який брав участь в інтерв'ю. Ці тези дають уявлення про актуальну ситуацію в дослідженнях щодо «зеленого» водню, перспективи реалізації водневих проєктів і пріоритети німецької політики в цій сфері. Пропонуємо адаптований переклад основних меседжів з інтерв'ю.
Аня Карлічек,
міністр освіти й досліджень Німеччини:
– Наше міністерство хоче затвердити на федеральному рівні нові пріоритети Національної водневої стратегії. Майбутнє належить лише «зеленому» водню, який отримують методом електролізу з використанням ВДЕ. При виробництві «синього» водню на основі природного газу виділяється шкідливий для клімату СО2, який потрібно зберігати під землею.
За наших часів, коли настільки актуальна проблема зміни клімату, водень – це енергоносій майбутнього, не більше й не менше. Це єдиний спосіб зберегти в країні великі підприємства хімічної та металургійної промисловості, які викидають багато CO2.
Ми досліджуємо потенціал різних регіонів світу, щоб визначити найкращі місця для виробництва «зеленого» водню. Йдеться про те, щоб знайти оптимальні умови для генерації енергії з сонця та вітру. Ми хочемо створити нові маршрути для імпорту «зеленого» водню до Німеччини і скласти чіткий графік переходу на ВДЕ, особливо в промисловості.
Якщо подальші дослідження підтвердять попередні висновки, Німеччина зможе експортувати водневі технології в багато країн і зробить потужний внесок у боротьбу з глобальним потеплінням.
Звичайно, важливе питання, чи не стане Німеччина залежна від політично нестабільних територій. І ми враховуємо всі чинники, вибираючи партнерів для співпраці. Але ми також розуміємо, що, коли країни-виробники почнуть заробляти на водні, це поліпшить політичну й економічну ситуацію на їхніх територіях. Ми вже зараз бачимо великі перспективи для співробітництва з країнами Західної Африки і продовжуємо вивчати можливості організації ланцюгів постачань до ЄС.
Важливе питання – як здешевити виробництво «зеленого» водню. Ми прийдемо до цього поступово. Перш за все потрібен план, як виробляти достатню кількість цього палива. Внутрішнє виробництво матиме ключове значення. Ми повинні провести дослідження, щоб дізнатися, які технології виробництва найефективніші.
Проблема не в самому електролізі. Якщо ми хочемо використовувати водень у промисловості, щоб зменшити викиди CO2, нам потрібні великомасштабні установки. Отже, йдеться про перехід від демонстраційних систем, які вже є у Thyssen-Krupp, до процесів промислового виробництва.
Але це лише один момент. На дослідження в галузі водню ми виділили 310 млн євро лише в Енергетичний та кліматичний фонд до 2023 року. Джерелом державного фінансування демонстраційних проєктів буде податок на викиди СО2 і доходи від торгівлі квотами на викиди СО2.
Політики, бізнес і вчені – всі ми повинні сидіти за одним столом, щоб виробити спільні рішення для побудови ефективної водневої економіки. Державі необхідно докладати цілеспрямовані зусилля для створення всім учасникам сприятливих умов.
Німеччині потрібно уникнути помилок, допущених при розвитку сонячної генерації. Хоча в нас не планова економіка, але в кліматичній політиці й енергетиці неможливо працювати без координації та визначення пріоритетів. А для цього слід створити чітку державну структуру з розподілом обов'язків.
Ми хочемо залишатися країною інновацій. І значить – будемо одними з кращих у світі за воднем. Це наша основна мета.
Роберт Шльогль, директор Інституту і м. Фріца Габера Наукового товариства ім. Макса Планка в Берліні,
а також Інституту хімічної перетворення енергії ім. Макса Планка в Мюльхаймі,
професор хімії:
– Єдиною технологією на основі природного газу, нейтральною для клімату, буде так званий бірюзовий водень, у якому СО2 залишається твердою речовиною.
Підземне зберігання СО2 – не альтернатива. Немає можливості повністю контролювати процеси в сховищі, особливо якщо йдеться про масштабне зберігання.
Безглуздо витрачати інвестиції для тимчасового зберігання СО2. Замість цього слід організувати виробництво великомасштабних електролізерів і виробляти з їхньою допомогою «зелений» водень.
На енергетичному переході можна заробити мільярди. Адже він передбачає повну реконструкцію енергопостачання. Це буде наймасштабніша зміна в економіці XXI століття.
Найбільший потенціал для виробництва водню ми пов'язуємо з країнами, де багато енергії сонця й вітру, щоб отримувати електрику цілодобово. Це Північна і Західна Африка, Австралія, мис Горн у Чилі, архіпелаг Вогняна Земля, острови якого поділені між Чилі та Аргентиною. Однак доступність прісної води, яка необхідна як сировина для водню, може виявитися обмежувальним фактором.
Німеччині знадобиться імпортувати водень. Наша економіка ніколи не буде самодостатньою, щоб виробляти достатньо енергії з выдновлюваних джерел.
Потреба в дослідженнях величезна: нам відомі лише деякі компоненти, до того ж кожен проєкт унікальний. Параметри варіюються на кожному етапі від виробництва до транспортування й доставки споживачеві. Тому постійно виникають проблеми – немає загальних рішень. Але ми розуміємо, що зможемо використовувати для транспорту інфраструктуру, яка вже побудована, – газопроводи та кораблі. Дві третини газопровідних мереж у Німеччині вже сьогодні можуть використовуватися для водню.
Для ефективної трансформації не потрібен транскордонний вуглецевий податок. Зрівняльні збори не працюють. І буде помилкою, якщо ми розтягнемо в часі перехід на нову енергетичну систему. Все має відбутися досить швидко, тому що одночасна робота паралельних структур – надзвичайно дороге задоволення.
Ми повинні якомога краще підготуватися, а потім швидко все змінити. За короткий час прояснити технологічні питання, і держава профінансує створення великих демонстраційних проєктів. Якщо вони успішно пропрацюють п'ять років і підтвердять можливості для економії, то всі стануть масово впроваджувати нові технології.
Щоб стимулювати перехід на них, буде достатньо фінансового тиску: такими високими стануть податки [на викиди]. Наша країна має бути настільки підготовлена до нових умов, щоб виробляти електролізери у великих кількостях і продавати їх по всьому світу.
Не варто побоюватися потенційної залежності Німеччини від імпорту водню з Сахари, Австралії чи африканських країн. Головна умова безпеки – це диверсифікація постачань, щоб ми не були прив'язаними до одного регіону.
Також ми робимо ставку на те, що наші партнери – виробники водню повинні будуть також розвивати внутрішній попит на цей енергоносій, щоб мати власний внесок у розв'язання глобальних кліматичних проблем.
Німеччина може зробити значний внесок у глобальну економічну трансформацію. Нам потрібна швидкість. Адже можливості мають і Саудівська Аравія, Росія, Китай. Але саме Німеччина, мабуть, найбільш кваліфікована країна. Ми маємо гарні перспективи, щоб зайняти не менше 50% глобального ринку водневих технологій. Другим лідером, імовірно, буде Китай.
Більше корисної інформації, новин та аналітики про світовий енергетичний ринок – на каналі Світлани Долінчук. Читайте тут про головні тренди в енергетиці та торгівлі енергоресурсами, нові технології в нафтогазовій галузі, енергопереході та декарбонізації.
Якщо ви дочитали цей матеріал до кінця, ми сподіваємось, що це значить, що він був корисним для вас.
Ми працюємо над тим, аби наша журналістська та аналітична робота була якісною, і прагнемо виконувати її максимально компетентно. Це вимагає і фінансової незалежності.
Станьте підписником Mind всього за 196 грн на місяць та підтримайте розвиток незалежної ділової журналістики!
Ви можете скасувати підписку у будь-який момент у власному кабінеті LIQPAY, або написавши нам на адресу: [email protected].
