Рестарт у 90-ті: що принесе енергетиці звільнення Андрія Коболєва

Новина про звільнення голови правління НАК «Нафтогаз України» Андрія Коболєва стала несподіванкою для спостерігачів за кадровими баталіями на українському енергоринку. Відсутність витоків інформації вони пов’язують із можливою негативною реакцією Заходу, яка б не дала провернути «спецоперацію». Поза тим вони вважають, що з часом реакція буде. Тим більш, що ця «спецоперація» відбувається паралельно з призначенням на посаду міністра енергетики Германа Галущенка – людини, далекої від галузі.

Галущенко – юрист, має невеликий досвід роботи виключно в сфері атомної енергетики. За його керівництва «Енергоатом» вже встиг зробити низку заяв, які викликали негатив з боку мало не всіх гравців  електроенергетичного сектору. Mind поспілкувався з експертами на предмет підсумків 7-річної «доби Коболєва» для «Нафтогазу», а також очікувань і наслідків від призначень Юрія Вітренка та Германа Галущенка.

Що відбулося в середу, 28 квітня?

Безумовно, вчора сталися дві знакові події. По-перше: на два дні було тимчасово зупинено повноваження наглядової ради НАК «Нафтогаз України», щоб звільнити голову правління  Андрія Коболєва, який очолював компанію сім років. Його зрештою звільнили. Провели загальні збори акціонерів, під час яких Кабінет Міністрів призначив головою правління НАК «Нафтогаз України» в.  о. міністра енергетики Юрія Вітренка.

По-друге: Комітет Верховної Ради з питань енергетики та житлово-комунальних послуг вирішив підтримати призначення віцепрезидента НАЕК «Енергоатом» Германа Галущенка міністром енергетики. За його кандидатуру висловилися всі члени комітету (зокрема, представники «Батьківщини» Олексій Кучеренко та Михайло Волинець, яких вважають провідниками інтересів Ріната Ахметова). Окрім хіба що голови Комітету Андрія Геруса, який продемонстрував публічно, що рішення ухвалено попри його позицію.

Так, президент Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» Михайло Гончар згодний з озвученою вчора позицією команди Андрія Коболєва, що ухвалене Кабінетом Міністрів України рішення є юридичною маніпуляцією. На його думку, зупинення повноважень Наглядової ради на дві доби заради ухвалення рішення про звільнення голови правління є свідченням повернення України до ручного керування держпідприємствами часів Леоніда Кучми.

Аналогічну думку озвучили директор енергетичних програм Центру Разумкова Володимир Омельченко та головний науковий співробітник Національного інституту стратегічних досліджень Геннадій Рябцев, який звернув увагу на порушення п. 90 Статуту «Нафтогазу»: «Голова правління призначається та звільняється з посади загальними зборами відповідно до пропозицій наглядової ради, що подаються на підставі рішень наглядової ради про обрання та припинення повноважень голови правління». А Наглядова рада жодних пропозицій не подавала. «Виглядає як клоунада. Наївно вважати, що реакції Заходу не буде. Можливо, не так швидко, але вона буде», – говорить Михайло Гончар та звертає увагу, що неправовий спосіб призначення дискредитує і самого Вітренка.

Плюси та мінуси роботи «Нафтогазу», або Чи мала влада підстави для звільнення?

Це цікаве запитання з огляду на те, що лише у вівторок, 27 квітня, НАК «Нафтогаз України» презентував результати роботи компанії за 2020 рік: компанія забезпечила 141 млрд грн надходжень до державного бюджету 2020 року, що становить 13% доходів країни за минулий рік. Сам «Нафтогаз» зазначає, що це – рекордна цифра.

Долю скепсису до цих заяв висловив Генадій Рябцев, який справедливо наголошує на непрозорості роботи «Нафтогазу»: «Ми бачимо лише ті цифри, які вирішує нам показати «Нафтогаз». Ми не знаємо реальних цифр собівартості видобування газу, його транспортування, цін закачування газу в підземні газосховища та багато іншого. І при цьому Коболєв заявляє про паритет українського та імпортного газу. Який паритет, яка залежність від імпорту, коли дві третини – газ власного видобутку, а якщо врахувати ще газ з ПСГ, закачаний за найнижчими цінами… Тому ми можемо забезпечити не 9, а 5 грн за кубометр газу плюс тариф за постачання». Але, за словами Рябцева, порахувати це ніхто не може, оскільки собівартість засекречена. «Щодо сплати 95% від прибутку до Держбюджету, то звідки ми знаємо, чи це реальні 95%? Доступу до цифр, попри всі заяви про прозорість компанії, спостерігачі, експерти та зацікавлена громадськість не мають. Навіть в аудиторських звітах, які роблять лояльні до керівництва компанії, більшість цифр утаємничена як комерційна таємниця», – наголошує він.

До того ж Геннадій Рябцев звертає увагу, що 141 млрд грн надходжень до бюджету, що більші за будь-який попередній рік, сплатила не група «Нафтогаз», а споживачі її продукції та послуг, для яких суттєво зросли ціни на газ. «Нафтогазу» вдалося зіскочити з виконання спецобов’язків (PSO – механізм стримування цін для населення. – Mind), оскільки це було обмеження доходу компанії. З точки зору стратегії розвитку «Нафтогаз» – це непогано, для споживача – це мінус», – зауважує Рябцев.

З ним згоден і директор енергетичних програм Центру Разумкова. «За часів Коболєва ціна на газ у доларовому еквіваленті збільшилася втричі. Але при цьому обсяги видобування газу компанія не наростила, як це передбачалося програмою 20/20 (у 2016 році «Укргазвидобування» презентувала програму «20/20» – проєкт збільшення видобутку природного газу до 2020 року з 14,5 млрд кубометрів до 20 млрд. –  Mind), а навпаки знизила. Тому це не «Нафтогаз» сплатив рекордну суму податків, а споживач», – додає Володимир Омельченко. 

Він зазначає, що ціни на електроенергію на ринку теж зросли, але «Енергоатом» на відміну від «Нафтогазу» ту частину ресурсу, що вивільнив від виконання спецобов’язків, майже весь минулий рік продавав структурам Ігоря Коломойського, Віктора Пінчука та Ріната Ахметова за заниженими цінами.

З ним знов-таки цілком погоджується Геннадій Рябцев: «Якщо в «Нафтогаза» стратегія продажів орієнтована на збільшення ціни, то в «Енергоатома» навпаки на зменшення ціни – навіть вартість електроенергії, що відпускають як PSO за їх ініціативи знизили з 56,6 коп. за кВт-год. до 1 копійки, потім підвищили до 15 коп. І я вважаю, що стратегія «Нафтогаза» краща».

Проте Германа Галущенка вирішили підвищити до міністра, а Андрія Коболєва, який попри збитки компанії  виплатив до бюджету рекордну суму – зняти. Як написав на своїй сторінці в Facebook Юрій Кубрушко – засновник та керуючий партнер IMEPOWER, який спеціалізується на стратегічних та інвестиційних питаннях, «якщо одна держкомпанія («Нафтогаз») отримала збитки, то слід звільнити її топменеджера (Коболєв)... А якщо інша держкомпанія («Енергоатом») отримала збитки, то слід її топменеджера (Галущенко) призначити міністром енергетики... Ну так, логічно...».

Якщо підстав не було, які ж причини для звільнення?

Втім, логіка в цих двох кадрових рішеннях є. Але лежить вона не у фінансовій площині, а в політичній. Згадаємо, що в понеділок, 26 квітня, Андрій Коболєв повідомив про стан переговорного процесу з розділення «Укрнафти», яку досі контролює підсанкційний у США Ігор Коломойський: переговори тривають, йдуть важко, але в травні можуть завершитися. Володимир Омельченко робить припущення, що саме позиція Коболєва щодо розділення, яка невигідна Коломойському, могла «здетонувати» його звільнення.

Михайло Гончар налогошує, що Коболєв був равновіддалений від олігархів – не компромісний, як Вітренко, а саме віддалений. Тому від нового призначення він очікує певного задоволення всіх олігархічних груп, включно з інтересами Дмитра Фірташа.

З ним цілком погоджується й Володимир Омельченко, який хоч і вважає, що між Вітренком та Коболєвим слід ставити знак рівняння в загальній політиці керування компанією (обидва працювали не на створення нормальної конкурентної ринкової середи, а на посилення «Нафтогазу»  як монополії), але припускає, що «як амбітна людина, Вітренко із задоволенням би грав у свою гру, але, як розумна людина, усвідомлює, що це за сьогоднішніх умов неможливо.

Голосування у ВР за Германа Галущенка теж демонструє консенсус між провідними українськими ФПГ: його готові підтримати як групи депутатів від Ахметова та Пінчука, так і від Коломойського. «Безперечно, що олігархічні групи можуть торжествувати», – наголошує Михайло Гончар. Адже й діяльність «Енергоатома» за його керівництва влаштовувала геть усіх, включно з Офісом президента. Чому?

Тут слід трохи зануритися в історію. Згадаємо, як і навіщо створювалися «Енергоатом» та «Нафтогаз» наприкінці 1990-тих. Ці дві компанії історично вважалися годівницею Адміністрації президента. «Енергоатом» створив Павло Лазаренко 1997-го з метою централізації фінпотоків та заведення їх в одному конкретному напрямку, бо до цього часу від кожної з АЕС робили статки відразу багато фінансово-промислових груп. Наприклад, Запорізька АЕС годувала харківську групу «Станк», яка щезла з економічної мапи після створення «Енергоатома». До речі її представник Станіслав Дямінов, який на початку «нульових» переїхав у Росію, після останніх президентських виборів кілька разів намагався здобути крісло керівника НАЕК «Енергоатом». Водночас, як нагадує Володимир Омельченко, «Нафтогаз» був створений 1998 року саме під президентські перевибори Кучми, а Ігор Бакай на чолі «Нафтогазу» мав забезпечити їхнє фінансування. І сьогодні  ми спостерігаємо відкат до старих кучмівських часів.

Усі експерти єдині в думці, що Коболєв категорично не заводив фінпотоки на Офіс президента – він працював виключно через держбюджет. За що і поплатився, вважають Геннадій Рябцев і Володимир Омельченко.

Директор енергетичних програм Центру Разумкова проводить наступну паралель: «Призначення Германа Галущенка, який є людиною підсанкційного Андрія Деркача, плюс відставка Андрія Коболєва, думаю, не дуже сподобаються нашим американським партнерам. Це може свідчити, що в Офісі президента продовжує працювати потужне російське лобі». Але втемну розігрують ОП чи свідомо розгортають зовнішньополітичний вектор у бік інтересів РФ, пан Омельченко однозначно не готовий сказати: «Не виключаю, що ОП наростив певні фінансові м’язи та намагається робити власну гру». 

«Обезголовлення Зеленським енергетичних держкомпаній, з якими Україна пройшла найважчі часи в перші роки війни з Росією – це технологія гібридного типу. Почали у 2019-му зі звільнення Юрія Недашковського з «Енергоатома», який на відміну від наступників демонстрував прибутковість компанії, і завершують спецоперацію по нейтралізації нелояльних до РФ фігур сьогодні», – наголошує пан Гончар.

Чого чекати від енергопризначень?

На думку всіх опитаних експертів, Юрій Вітренко продовжуватиме агресивну політику «Нафтогазу» щодо посилення впливу на всі ринки замість створення прозорих умов гри. Крім того Геннадій Рябцев прогнозує, що за Вітренка частка держави в «Укрнафті» буде продана, найімовірніше, європейським партнерам – у нього інше  бачення розв’язання цієї проблеми, не таке, як у Коболєва..

Але від заміни Коболєва на Вітренка, він вважає, мало що зміниться. Пан Рябцев акцентує, що обидва не розуміють виробничих процесів. І власне виробництво, зокрема, «Укргазвидобування», фінансують за остаточним принципом. «Обидва не звертають уваги на споживача: звідки береться цінова пропозиція «Нафтогазу» на продаж газу? З європейських хабів, де торгують не лише виробники, а й спекулянти. Причому останніх набагато більше, і вони зацікавлені в якомога вищій волатильності котирувань. Тому в нас ціни на газ не залежать від попиту на внутрішньому ринку, а визначаються апетитами спекулянтів на європейських газових хабах. До того ж ми закладаємо в ці котирування буцімто транспортування з Європи – з Нідерландів, з Німеччини. Навіть на газ власного видобування – дві третини ринку, не кажучи про газ російського походження. Жодним чином не враховується у формуванні ціни наявність газу в ПСГ, запаси яких формуються, коли ціна на ринку найнижча. Але це нормальна тактика для великих компаній – прагнути монополізувати ринок для отримання надприбутків», – резюмує представник НІСД.

«Що пропонував Юрій Юрійович? Він пропонував, аби держава мала більшість у наглядовій раді «Нафтогазу» та обирала б своїх представників – компетентних фахівців під окремі конкретні сформульовані нею завдання та напрямки з точки зору формування енергетичної безпеки, – зазначив Рябцев. – Щоправда, ці обіцянки давалися між спробами провести через парламент його кандидатуру на посаду міністра енергетики, тому невідомо, чи буде він реалізовувати їх сьогодні, адже це буде вже обмеження його діяльності на новій посаді».

Інше питання щодо призначення міністром Германа Галущенка. Тут думки експертів розходяться. Наприклад, Геннадій Рябцев бачить у такому призначенні плюс. «На відміну від багатьох нинішніх та багатьох минулих міністрів Герман Галущенко має досвід апаратної роботи. Він знає, як функціонують органи влади, які в них повноваження, у нього великий досвід апаратної роботи. Причому в Адміністрації Кучми, причому дуже великий період – з кінця 90-тих по 2005 рік. Коли ще президент очолював виконавчу владу. Але навіть тоді АП писала в документах «прошу надати», а не роздавала розпорядження. І процедур дотримувалися безумовно. Якщо Галущенко стільки протримався, отже, він працював без «ляпів», адже за будь-який «ляп» звільняли, – говорить Геннадій Рябцев. – Щоправда це єдиний плюс, адже він навіть уявлення не має, як працює паливно-енергетичний комплекс. Але знання процедур зараз конче потрібно, всі працюють поза правовим полем, навіть те саме звільнення Коболєва відбулося в обхід процедур».

Натомість і Омельченко, і Гончар категорично вважають призначення Германа Галущенка не надто слушним рішенням для галузі, враховуючи її нинішній стан. «Він є юристом і далекою від енергетики, але дуже зрозумілою для заступника голови ОП Сергія Шефіра людиною», – наголошує Володимир Омельченко.

Він не виключає (на рівні гіпотези), що таке призначення «зрозумілої людини», яка вміє правильно спрямовувати фінансові потоки, пов’язано з тим, що у зв’язку зі стрімким падінням рейтингу Володимира Зеленського його оточення готується до дострокових виборів президента. Отже, на це потрібні фінанси, які спрямовуватимуться не лише з «Енергоатома», а й інших підприємств енергетичного сектору. І не лише на Офіс президента.

«Тобто схема «Енергоатома», коли з дешевої електроенергії годувався Коломойський, і на порядок менше Ахметов та Пінчук, буде розповсюджена й на інші підприємства», – прогнозує директор енергетичних програм Центру Разумкова. До того ж «Захід отримує дуже негативний сигнал – в Україні відбувається повернення до систем ручного управління, призначається «смотрящий», і це стосується обох призначень», додає президент «Стратегія ХХІ» Михайло Гончар.