Ярослав Лихачевський: «Білоруська влада почала гібридну війну проти всієї Європи»

Ярослав Лихачевський: «Білоруська влада почала гібридну війну проти всієї Європи»

Співзасновник фонду підтримки протестуючих білорусів (Bysol) – про те, чому Лукашенко відчайдушно опирається цифровізації країни, спеціалісти емігрують, а економіка на межі краху

Этот материал также доступен на русском языке
Ярослав Лихачевський: «Білоруська влада почала гібридну війну проти всієї Європи»
Огляд нелегальних мігрантів на білорусько-литовському кордоні
Фото: DR

Білоруським опозиціонерам стає небезпечно перебувати тепер вже і в Україні. Після виявлення повішеним білоруського громадського діяча Віталія Шишова штаб-квартира Євросоюзу та Європарламент відразу закликали нашу країну провести ретельне розслідування його загибелі. З подібним закликом виступило й Управління верховного комісара ООН з прав людини. Щоправда, там заявили, що наразі не пов’язують смерть Шишова з наступом на білоруську опозицію.

Водночас за розслідування цієї смерті взялася відома міжнародна група журналістів-розслідувачів Bellingcat, які вважають це спецоперацією спецслужб Росії та Білорусі. 

Нещодавно Литва змушена була оголосити надзвичайний стан через шалений наплив незаконних арабських мігрантів з території Білорусі. На допомогу Литві прийшли сусідні країни Балтії – Латвія та Естонія; надати гуманітарну допомогу зголосилася й Україна. Кількість мігрантів настільки велика, що минулими вихідними Литва стала вже завертати їх назад на територію Білорусі. Це ще один «гібридний фронт», який Олександр Лукашенко відкрив проти Європи через введення політичних та економічних санкцій.

Разом із тим ЄС розглядає можливість посилення санкцій проти режиму Лукашенка, отже, ситуація всередині країни й далі погіршуватиметься. Біженців із Білорусі може стати ще більше і йдеться вже не про східних «транзитерів»: за кордон тікають корінні білоруси на злеті кар'єри.

Чому почався наступ на білоруську ІТ-галузь, що відбувається на провідних заводах країни, чому лікарі та вчителі залишаються без роботи... Про це, та багато іншого – у другій частині інтерв’ю з Ярославом Лихачевським. Першу частину бесіди можна прочитати тут.

Ярослав Лихачевський: «Усі білоруські підприємства настільки закредитовані, що про модернізацію навіть не йдеться»

Про ІТ-сектор Білорусі

Як розвивався ІТ-сектор у Білорусі і якими були основні проблеми?

– Від початку нульових у Білорусі став потужно розвиватися аутсорсинг. Вже з 2005 року в університетах були лабораторії аутсорсинг-компаній, де вони готували для себе «молодших спеціалістів», щоби потім забирати на роботу. Білоруським флагманом, який тягнув за собою весь сектор, була компанія EPAM. Вона має офіси по всьому світу, зокрема й в Україні. Ринкова капіталізації на сьогодні понад $30 млрд і виручка майже $3 млрд. Зараз це американська компанія, але основний персонал – у Мінську.

Аутсорсинг розвивався, тому що була зрозумілою модель, хороші інженери, хороша математична школа в країні; було зрозуміло, як готувати нових фахівців, як масштабувати це все. Але була проблема з продуктовими компаніями, тому що інвестори не хотіли йти в білоруську юрисдикцію. Вона була їм незрозумілою, небезпечною.

Свій перший стартап я почав робити році в 2015-му. І пам'ятаю, що при спілкуванні інвестори говорили: у вас класна ідея, хороша команда, ми із задоволенням у вас інвестуємо, але зареєструйте компанію в який-небудь зрозумілій юрисдикції. Це може бути будь-яка європейська країна, ще краще Штати. Але в Білорусь ми гроші не понесемо.

Як далі розвивалася доля сектора?

– Кілька років тому в нас стався серйозний прорив: було ухвалено закон під назвою ПВТ 2.0 – «Парк високих технологій», така собі вільна економічна зона для «айтішечки». Пільговий податковий режим для ІТ-компаній, а разом із ним – елементи англійського права. З’явилося багато речей, зрозумілих для міжнародних інвесторів. І потроху почалися невеликі інвестиції прямо у білоруські компанії. Але... все віщувало біду.

Білорусь завжди мала погану славу щодо інвестицій, тому що в Лукашенка була розвага: умовити когось привести до ладу який-небудь великий державний завод. Інвестор приходить, фінансує і модернізує підприємство, а потім це підприємство просто націоналізують. Вводять якесь правило «золотої акції» і віджимають. Тому інвестори в Білорусь не йшли. А приходили лише ті, хто бачив можливість швидко щось «зрубати».

Але «айтішечка» була недоторканною – така собі запорука міжнародного іміджу, «священна корова», яку пальцем ніхто не чіпав. Але, коли настали важкі часи, ця «священна корова» пішла під ніж однією з перших.

Що означає – пішла під ніж?

– Саме айтішники першими вийшли на протести, і першими почали фінансову підтримку активістів, зробили дуже значний внесок у події минулого року. Не знаю, як в Україні, але в Білорусі, якщо ти працюєш айтішником, ти – міцний середній клас. У країні вже 20 років обіцяють, що ось у цій п'ятирічці точно буде середня зарплатня $500, а в «айтішці» вона вже давно близько $2000 і більше. Фахівці вищої кваліфікації можуть заробляти $3–5–8 тисяч. Навіть якщо ти заробляєш $2000, це величезний економічний розрив порівняно з рештою країни.

У айтішників з'являється час і гроші їздити по світу, читати розумні книги, вивчати соціальний устрій інших держав, і думати про те, що країна може бути влаштована по-іншому. Вони розробляють усякі проєкти digital state, які можуть реально щось змінити. За такої ситуації в Лукашенка немає сумнівів у тім, що цей прошарок треба знищити докорінно. І сьогодні ця політика ведеться цілеспрямовано.

Ми вже почули від чиновників, що Білорусь не потрібує стількох програмістів, тому скорочуватимуться набори на технічні спеціальності до вишів. Нещодавно один депутат сказав, що айтішникам доведеться або підлаштовуватися та працювати на реальний сектор економіки, або виїжджати з країни.

Ну, можна цифровізувати все дрібно- та середньовузлове виробництво на заводах...

– Можна, але тоді тисячі людей залишаться без роботи. А ще потрібно, щоби завод заплатив за цю розробку. Взагалі заводи – це мій персональний біль. Так вийшло, що у фонді я пів року опікувався саме заводським напрямом, і багато чого встиг дізнатися. Наприклад, «Гродноазот» – одне з прибуткових підприємств у країні, але там віддано під заставу все, аж до асфальту на території заводу. Всі білоруські підприємства настільки закредитовані, що про модернізацію навіть не йдеться.

Навіщо тоді в Білорусі існують ці величезні радянські заводи?

– Вони не є комерційними підприємствами, вони неефективні, збиткові. Існує система фірм-прокладок, які купують продукцію у заводів нижче собівартості, та продають за ринковими цінами там, де її ще можна продати. Весь прибуток залишається на фірмі-прокладці, а заводи, по суті, виконують роль соціальних інститутів.

Як в армії: солдат, який нічим не зайнятий, рано чи пізно накоїть біди. Таке саме ставлення до людей у Білорусі: головне, щоб вони з понеділка до п'ятниці ходили на роботу у свою зміну. Їм платять більше «допомогу», ніж зарплату. Громадян свідомо тримають у злиднях, бо бідними набагато легше управляти, ніж людьми, які піднялися на кілька сходинок у піраміді.

Лукашенко, виступаючи перед колективом на одному зі страйкуючих заводів, заявив, що тут робочих на третину більше, ніж треба, отже, звільнення ніяк не позначаться на роботі підприємства.

– Він має рацію, але, гадаю, не на третину, а втричі більше. Це називається соціальне утриманство. Держава цілеспрямовано вибудовувала систему, коли людині з дитинства закладається схема: ти мусишь добре вчитися, вступити до ПТУ, потім піти на завод і провести там усе своє життя, допоки не вийдеш на пенсію, якщо доживеш до неї. У цій ситуації вибору немає, особливо в невеликих містах, де душать будь-який малий бізнес.

Наведу приклад. Жлобинський металургійний завод, на якому працює майже 17 000 осіб, а в самому місті живе не набагато більше. Люди із заводу кажуть: «Якщо нас звільнять, або завод закриється, що ми робитимемо?» Їм можна розповідати про підтримку розвитку малого бізнесу, про інвестиції від ЄБРР, щоби кредитувати цей бізнес. Але всі розуміють: добре, якщо 5% підуть займатися бізнесом, а реально – менше 2%. А решта?

Мойсей 40 років водив свій народ пустелєю, поки останній раб не помер. Я думаю, що з Білоруссю нам доведеться пройти не менш складний шлях.

Як айтішники бачать майбутнє своєї країни

Скільки айтішників було в Білорусі до 2020 року?

– Їх ніколи не було багато – максимум 200 000. А працездатного населення в Білорусі близько 4,5 млн. Навіть внесок айті у ВВП країни не настільки великий, ми ж на аутсорсі працювали. І це проблема, тому що «пригоди» з Лукашенком почалися не торік, а були завжди. І жодна більш-менш адекватна компанія ніколи не інвестувала в білоруську юрисдикцію та не тримала активів у Білорусі. Всі головні офіси та ІТ-активи розташовані за межами країни, а до нас надходять лише гроші на зарплати, офісні витрати, техніку. Мінімум з того, що можливо.

Скільки зараз залишилося?

– Складно сказати. Не думаю, що є така статистика. Але їдуть дуже активно, і влітку – нова хвиля еміграції. Багатьох тримало в країні те, що діти ходять до школи, але навчальний рік закінчився. Звичайним програмістам складніше знайти роботу в Європі або в Штатах, тому вони ще можуть залишатися в Білорусі.

З мого оточення вже більше половини виїхало: чим серйозніший фахівець, тим швидше він їде. Це величезний удар, не уявляю, як ми відновлюватимемо цю сферу. Єдина надія на те, що, коли епоха Лукашенка скінчиться, всі на радощах кинуться назад – будувати нову демократичну Білорусь.

Але біда не лише з айтішниками, а й з лікарями, вчителями, з усім на світі.

Лікарів теж звільняють?

– Понад 2000 лікарів звільнено. Якщо не дати їм можливість якось заробляти зараз, вони просто виїдуть із країни, і повернути їх буде складно. Багато хірургів їде. Деякі з них працюють зараз в Україні. Одному з наших лікарів, дитячому анестезіологу-реаніматологу, наші хлопці допомогли влаштуватися до клініки в Одесі.

Чому вони не можуть відкрити приватну практику в Білорусі?

– У нас уся медицина державна, хоча, є і кілька приватних центрів. Але медична діяльність ліцензується Міністерством охорони здоров'я. Лікарів, яких звільняють із політичних причин, заносять у чорні списки. І навіть приватні центри не можуть їх взяти на роботу, тому що МОЗ загрожує відкликанням ліцензії.

Ми вже запустили телемедичну платформу, щоби дати можливість звільненим лікарям хоч щось заробляти. Це окрема ініціатива. Але телемедицина – це несерйозно, тому що з хірургами такий підхід не працює. Якщо нам не вдасться повернути хірургів, буде ще одна проблема.

Як збираєтеся допомагати звільненим співробітникам, це ж паралельна економіка?

– Ви маєте рацію, ми як раз розвиваємо новий продукт digital solidarity, під яким лежить ідея побудови паралельної цифрової економіки. Вона буде безпечною та непідконтрольною Лукашенку і його спецслужбам. Рано чи пізно нам доведеться будувати нову країну. І, судячи з того, що відбувається зараз, будувати її доведеться практично з нуля.

Ми вирішили, що вже зараз потрібно створювати суспільні інститути. Телемедицина – це перший приклад того, що може бути прототипом суспільного інституту. Також ми запустимо онлайн-освіту, щоб діти у Білорусі та наших діаспорах могли здобувати освіту від білоруських учителів білоруською мовою.

Ми думаємо про створення глобального ринку праці для білорусів, щоби підприємці мали можливість наймати людей віддалено. З одного боку, це розв'язує проблеми тих, хто втратив роботу в Білорусі або змушений був виїхати. З іншого – ми сподіваємося, що це надасть перевагу бізнесу, який ведуть білоруси, тому що вони отримають кваліфікованих співробітників.

Як розв’язати фінансове питання?

– Нам потрібні нові інструменти, зокрема й фінансові. Тому працюємо над створенням фінансової інфраструктури, яка багато в чому буде зав'язана на ті самі криптовалюти. Це допоможе проводити розрахунки між учасниками системи незалежно від того, де вони знаходяться фізично і юридично. Сьогодні на білоруському кордоні всі транзакції відстежуються, отже, можуть бути заблоковані або вилучені.

Наше завдання – створити безпечну систему, щоби гроші спокійно могли входити і виходити з країни. Паралельно будемо продовжувати підтримувати репресованих постраждалих, але розуміємо, що в першу чергу потрібно розвивати економіку.

– У всякому разі ви вільно можете приїхати в Україну.

– Нам дуже потрібна підтримка сусідів. Литовці і поляки розуміють наші проблеми й активно підтримують. Але нам важливо, щоб і Україна активніше включилася в підтримку демократичних перетворень у Білорусі. Ми говорили європейським партнерам, що Лукашенко – не проблема однієї Білорусі, це проблема всього регіону. Якщо ми і далі спускатимемо йому все з рук, це викличе серйозні проблеми для європейського регіону.

Так і сталося: він почав гібридну війну проти Європи – з Білорусі пішли натовпи близькосхідних біженців. Одна з наших журналісток, яка зараз живе в Києві, розслідує цю тему.

Громадян із того ж Іраку цілеспрямовано возять Боїнгами-777 у Білорусь, сотні людей щодня. Цим займається туристичне агентство при управлінні справами президента. Їх зустрічають в аеропорту, розселяють у готелі, а потім вивозять і супроводжують через кордон. 38% білорусько-литовського кордону не контролюється камерами, і там достатньо місць, де можна лісами перейти. Це цілеспрямована диверсійна робота. При цьому влада добре заробляє – одна «путівка» коштує близько $15 000.

Європейці нарешті зрозуміли, що Лукашенко – це загроза безпеці в регіоні. До нещодавнього санкційного пакету включили повноцінні секторальні санкції, спрямовані на великі промислові підприємства. У Лукашенка зараз немає іншого виходу, окрім як продовжувати зближуватися з Путіним, і збільшувати військову присутність Росії у Білорусі. А це означає, що для України зростає реальна військова загроза з двох напрямків.

Стежте за актуальними новинами бізнесу та економіки у наших Telegram-каналах Mind.Live та Mind.UA, а також Viber-чаті