Китай vs США: чого очікувати світові від протистояння двох країн

Китай і США продовжують спілкуватися мовою санкцій та взаємних претензій. Так, наприкінці липня КНР запровадила санкції проти кількох приватних осіб та організацій США у відповідь на нещодавні санкції Штатів проти китайських чиновників в Гонконгу. Які перспективи таких відносин між країнами і як вони вплинуть на політику інших держав, Mind пропонує дізнатися з матеріалу професора економіки в Массачусетському технологічному інституті Дарона Асемглу (Daron Acemoglu) для project-syndicate.

Матеріал підготовлений у партнерстві з бюро перекладів «Профпереклад».

Оскільки китайсько-американські відносини все більше нагадують геополітичну динаміку часів холодної війни, світ рухається до небезпечної нової рівноваги. Хоча окремі фахівці на Заході жадають нового «моменту Супутника», щоб мотивувати владу й бізнес до інвестицій і реформ, у власних бажаннях слід бути обережними.

Тиск китайського уряду на компанію Alibaba торік і на компанію Didi, що надає послуги перевезення пасажирів, минулого місяця породили гарячкові спекуляції щодо майбутнього технологічної індустрії країни.

Деяким людям нещодавні втручання та спроби регуляції з боку влади Китаю здаються частиною виправданої тенденції, як і паралельне посилення контролю з боку США над «великою п'ятіркою» (Big Tech, або GAFAM, FAAMG, Tech Giants, Big Five – назва п’яти найбільших домінуючих компаній в індустрії інформаційних технологій США, а саме Google, Apple, Facebook, Amazon і Microsoft). Інші вважають це грою задля контролю над даними, які в іншому разі могли б бути використані країнами Заходу. Але є люди, та це, напевне, відповідає реальності, схильні думати, що все це – попереджувальні сигнали – нагадування великим китайським компаніям, що Комуністична партія КНР все ще коло керма.

До чого може призвести протистояння двох держав?

Але, що найважливіше, дії китайського уряду – частина більш значної спроби відокремлення КНР від США, а ці події, імовірно, матимуть серйозні глобальні наслідки. Попри постійне погіршення китайсько-американських економічних і стратегічних відносин, мало хто гадав, що суперництво переросте в геополітичну конфронтацію в стилі холодної війни. Колись Сполучені Штати залежали від Китаю, а економіки двох країн були тісно переплетені. Тепер ми, мабуть, рухаємося до принципово іншої рівноваги.

Холодну війну визначали три взаємопов’язані динамічні тенденції. Перша та, напевне, найважливіша – ідеологічне суперництво. Захід на чолі із США та Радянський Союз мали різні уявлення про те, як має бути влаштований світ; кожна з політичних сил намагалася пропагувати власне бачення, іноді використовуючи мерзенні засоби. Можна також виокремити військовий вимір проблеми, найбільш яскравою ілюстрацією якого стала гонка ядерних озброєнь.

Обидва блоки прагнули забезпечити собі лідерство в науковій, технологічній, економічній галузях, оскільки розуміли: це критично важливо для отримання ідеологічної та військової переваги.

Хоча Радянський Союз у кінцевому підсумку виявився менш успішним, ніж США, у забезпеченні економічного зростання, він здобув перші військово-технічні перемоги. Успішний запуск першого штучного супутника Землі «Супутник-1» став тривожним сигналом для Сполучених Штатів.

Суворе суперництво холодної війни стало можливим значною мірою через те, що США та СРСР не взаємодіяли, країни були роз’єднані. Інвестиції та технологічні прориви США не надходили автоматично до Радянського Союзу (за винятком інформації від шпигунів).

Ідеологічний розрив, який навіть не маячив на горизонті 20 років тому, зараз чітко визначений: Захід прославляє чесноти демократії (з усіма її недоліками), а Китай впевнено просуває авторитарну модель у всьому світі, особливо в Азії та Африці.

Хто й за що сперечається?

Водночас Китай відкриває нові військові фронти, зокрема в Південно-Китайському морі та Тайванській протоці. Економічне й технологічне суперництво також, звичайно, загострилося протягом останнього десятиліття; обидві сторони дійшли до висновку, що ведуть екзистенціальну гонку за панування в галузі штучного інтелекту. Хоча акцент на АІ може виявитись помилковим, немає жодних сумнівів у тому, що володіння цифровими технологіями, біонаукою, передовою електронікою та напівпровідниками має першорядне значення.

Окремі спостерігачі вітають нове суперництво, бо вважають, що воно може забезпечити Заходу чітко визначену спільну мету. Зрештою «момент Супутника» спонукав уряд США інвестувати в інфраструктуру, освіту й нові технології. Впровадження в життя такої місії державної політики сьогодні може дати багато користі; ба більше, адміністрація Байдена вже почала формулювати інвестиційні пріоритети США в термінах китайсько-американського суперництва.

Так, це правда, багато історій успіху Заходу часів холодної війни обумовлені контрастним впливом Радянського Союзу. Західноєвропейська модель соціал-демократії розглядалася як прийнятна альтернатива авторитарному соціалізму радянського зразка. Так само ринкове зростання Південної Кореї та Тайваню здебільшого обумовлене загрозою комунізму, що змусила самодержавні уряди уникати явних репресій, проводити земельні реформи та інвестувати в освіту.

Однак потенційні вигоди від нового моменту «Супутника», імовірно, мають значну перевагу порівняно з вартістю відокремлення, або декаплінгу. У сьогоднішньому взаємозалежному світі глобальна співпраця має фундаментальне значення.

Ба більше, нині коментатори схильні применшувати величезні витрати холодної війни. Заходу сьогодні, вочевидь, не вистачає авторитету при відстоюванні прав людини та демократії, зокрема в Гонконгу та Китаї, але це відбувається не лише через «покоління» катастрофічних військових інтервенцій на Близькому Сході.

Коли Сполучені Штати вважали себе частиною екзистенціального конфлікту з Радянським Союзом, вони скинули демократично обрані уряди в Ірані(1953) і Гватемалі (1954) та підтримували жорстоких диктаторів, наприклад, Джозефа Мобуту в Демократичній Республіці Конго й Аугусто Піночета в Чилі.

Як може нашкодити холодна війна двох країн?

Не менш серйозна помилка – вважати, що холодна війна сприяла міжнародній стабільності. Навпаки, гонка ядерних озброєнь та політика балансування на грані війни обох сторін підготували підґрунтя для війни. Кубинська ракетна криза навряд чи була єдиним випадком, коли США та Радянський Союз наблизилися до відкритого конфлікту (і «взаємних гарантій знищення»). Також окремі дзвіночки лунали вже 1973 року, під час війни в Йом-Кіпур, та 1983-го, коли радянські системи раннього оповіщення надіслали помилкову тривогу щодо запуску американської міжконтинентальної балістичної ракети тощо.

Звісно, це не означає, що Захід має погодитися з порушення Китаєм прав людини або відмовитися від своїх союзників в Азії, але держави також не мають дозволити собі потрапити в пастку нової холодної війни. Принципова зовнішня політика поки що можлива, особливо якщо уряди Заходу дозволять власним громадянським суспільствам контролювати зловживання Китаю вдома та за кордоном.

Матеріал підготовлений у партнерстві з бюро перекладів «Профпереклад».