Мода на сталість. Частина II

Мода на сталість. Частина II

Що гірше – натурпродукт чи синтетика

Этот материал также доступен на русском языке
Мода на сталість. Частина II

Про те, як одна з найбільш «марнотратних» індустрій стає раціональною читайте у першій частині матеріалу: «Мода на сталість».

Між Сциллою і Харибдою

Бавовна для тканини вимагає величезної кількості пестицидів і води для поливу. Виробництво віскози «відповідає» за вирубку 150 млн дерев щороку (Canopy). Для вирощування бамбука знову-таки використовують пестициди, а при створенні з нього тканин – хімічні речовини, що істотно забруднюють навколишнє середовище.

Тому синтетика поки не йде з подіумів, хоча й дизайнери, і споживачі розуміють, що виробництво 63% усіх використовуваних в індустрії текстильних волокон (власне, синтетики) вимагає близько 70 млн барелів нафти щорічно, і, щоб вони розклалися, знадобиться більш ніж 200 років ( Forbes, 2015).

Приблизно ті самі проблеми супроводжують вибір між синтетичними замінниками і натуральними «тваринними» матеріалами: шкірою, хутром, шовком, пухом і вовною.

Фото kommersant.uz

На одній шальці терезів – жорстоке поводження з тваринами та всі ті енергетичні витрати, які потрібні для їхнього утримання. Крім того, хутро обробляють токсичними хімікатами після зняття, щоб воно не згнило. А вироблення натуральної шкіри і зовсім посідає четверте місце за рівнем забруднення планети після виплавки свинцю, видобутку та обробки залізної руди і масового використання свинцево-кислотних батарей.

На іншій – той самий видобуток нафти. Яка б приваблива приставка – «еко» або «веган» – ні супроводжувала слово «хутро», це в будь-якому разі синтетика, яка майже не розкладається.

Ну і, зрозуміло, ті самі доводи розглядаються під мікроскопом при підході до виробництва упаковки, коли доводиться вибирати, вирубувати кожне п'яте дерево для виробництва паперу, який викинуть через десять хвилин після покупки, або забруднювати навколишнє середовище одноразовим пластиком.

Тому бренди, по-перше, переходять на органічні натуральні тканини, що мають спеціальні екосертифікати, які свідчать, що сировину для них виростили без хімічних пестицидів, і на використання натуральних барвників, як, наприклад, веганський бренд Pangaia, що декларує прагнення до нульової позначки шкідливості як упаковки продукції, так і самих предметів одягу.

Менш клопіткою і більш перевіреною альтернативою пошукам сертифікованої натуральності є переробка. Наприклад, H&M почав виготовлення бавовняних тканин зі старого одягу і залишків виробництва і незабаром має повністю перейти на вторинну бавовну та вторинний пластик у виробництві пластикових аксесуарів.

Бренд Бетані Вільямс (британська дизайнерка чоловічого одягу) для створення своїх колекцій використовує перероблені пластик і денім, а іспанська марка Ecoalf понад 10 років виробляє одяг із перероблених пластикових пляшок, рибальських сіток і автомобільних покришок.

Марія Терехова (NFZ), аналізуючи ситуацію на світовому ринку, констатує, що в Україні ситуація з доступністю інноваційних матеріалів тепер така сама, як і в усьому світі (спасибі Covid-19). «Інновації перестають бути географічно зумовленими, кордони стираються, – зазначає вона. – Кращі розробки індустрії тепер на відстані постачання «Нової пошти Global».

Водночас самостійно імпортувати екологічні або перероблені матеріали для більшості не надто великих вітчизняних екобрендів буває складно.

«На жаль, локальний ринок нічого не може нам запропонувати: у країні немає жодного виробника екологічної тканини з відповідними сертифікатами, а імпортери практично не привозять такі матеріали, посилаючись на низький попит і дорожнечу», – зазначає Марина Плотникова (PureOne). Тому дизайнерам доводиться ввозити екотканини самим, а це дуже дорого: доставка і розмитнення становлять більш ніж половину, а то й 100% вартості матеріалу. «Нам пощастило встигнути побувати на кількох спеціалізованих міжнародних виставках перед карантином і скласти перелік постачальників. У світі зараз просто бум на інновації, з'являється така екзотика, як павуковий шовк, шкіра з кактуса, тканини з молока, шкірки апельсина або рибальських сіток».

Втім, не всі новинки придатні для використання. «У сталій моді занадто багато загравань із матеріалами, – констатує Тетяна Абрамова, засновник брендів RITO і 91LAB sustainable policy. – Ми протестували пряжу з перероблених пластикових пляшок, вона не годиться для виробництва одягу: по-перше – вона неприємна на дотик, по-друге – на її виготовлення йде набагато більше природних ресурсів, аніж на інші види акрилу». Тому бренди Тетяни хоча й визнають неекологічність матеріалу, роблять ставку на його міцність, класичний дизайн, який не виходить із моди, і мінімізацію залишків.

Неспоживацьке ставлення

Фото Daeva miles / unsplash.com

Носіння одягу, прання й утилізація посідають друге, а часом і виходять на перше місце за впливом на довкілля після виробництва текстилю.

І якщо проблему мікропластику бренди намагаються вирішити, переходячи на новітні матеріали, питання утилізації стоїть, як і раніше, гостро. Мода швидкоплинна як ніколи, молодь оновлює гардероб мало не щотижня і часто викидає речі, одягнувши їх лише раз. За даними Ради текстильної та модної індустрії Австралії, одяг – це найбільш швидкозростаючий обсяг побутових відходів у цій країні. Те саме стосується і США: середній американець викидає близько 37 кг одягу на рік, і це становить одну п'яту всього сміття, яке він продукує. Дані Фонду Еллен Макартур свідчать, що більш ніж  половина виробленого одягу викидається протягом року після того, як його носили всього 7–10 разів. А фінансові втрати через те, що одяг не носили, що він не був перероблений або потрапив на смітник, сягають $500 млрд на рік.

Загалом у світі переробляється або повторно використовується лише 1% ношеного одягу і близько 13% відходів текстилю. Ще 13% відходів спалюється. Все інше відправляється на звалище, де розкладається від пів року (щільна бавовна) до декількох сотень років (синтетичні тканини).

Здавалося б, рішення, запропоноване концепцією сталої моди та й просто здоровим глуздом, очевидно: використовувати вже вироблене в переробленому вигляді або збирати в секонд-хенд, а в майбутньому виробляти і купувати менше. Щоб простимулювати покупців і пригальмувати «гонку перевдягань», бренди іноді пропонують покупцям знижки в обмін на старий одяг, який потім відправляють на переробку для виготовлення нових колекцій (як це зробила H&M у 2013 році).

Алена Клочко, творець українського бренду Makaka

Необхідність кудись дівати старі речі спричинила виникнення нового напряму у світі сталої моди – апсайклінгу. Його завдання – давати друге життя якісним цікавим речам, що незаслужено потрапили на звалище. У порівнянні з традиційним пошиттям, апсайклінг неможливо зробити масовим, оскільки часу на його виготовлення йде досить багато. «Все апсайкл-речі є унікальними і зроблені руками, – розповідає творець українського бренду Makaka Алена Клочко. – Можна сказати, що апсайклінг – це новий Haute couture».

Поки апсайклінг залишається долею невеликої кількості небайдужих ентузіастів. «Бутиковий формат дозволяє створювати прекрасні одиничні вироби і дизайнерські знахідки щиро дивують, – погоджується Марія Терехова (NFZ) й уточнює: – У цій справі головне – створювати дійсно корисні речі, а не ідеї заради «фішки». Наприклад, із переробленого пластику виходить гарна фурнітура, пряжки, ґудзики. Але не треба нарізати пластикові пляшки на браслети, хіба щоб маніфестувати ідею».

Плати – і замовляй: у чиїх руках контрольний пакет?

Фото Sarah Brown/ unsplash.com

Поки близько половини жителів Землі ставляться до принципів сталості байдуже або з підозрою, компанії можуть собі дозволити довго розгойдуватися та не поспішати влаштовувати революції в усталених виробничих ланцюгах, прикриваючись різними прийомами грінвошингу і жонглюючи словами «еко», «натуральний» або «веганські». Звіт форуму сталої моди Global Fashion Agenda, 2019 із сумом констатує, що «зусилля, які бренди швидкої моди докладають для забезпечення сталого виробництва, знижуються». Аналізуючи це, Los Angeles Times приходить до висновку, що «бізнес-моделі, засновані на обсягах, просто не можуть стати сталими».

Марія Терехова (NFZ) також вважає, що рівень спекуляцій у порівнянні зі справжньою стійкістю в моді дуже високий. Відмовитися від звичних ефективних схем у виробництві досить складно й дорого, і великі бренди «швидкої моди» вдаються до цього неохоче – хіба що зміна раптом виявляється економічно обґрунтованою виробничою необхідністю або провокується неможливістю приховати правду.

Поки адепти сталої моди створюють ресурси, на яких все, кому це цікаво, можуть отримати достовірну інформацію про сталість тієї чи іншої компанії. Найпопулярніші серед них – ресурс Sustainable Apparel Coalition і застосунок Good on you, у якому постійно оновлюється інформація про політику брендів, розкриваються секрети походження різних матеріалів, використовуваних у модній індустрії, і даються рекомендації щодо купівлі.

Головним важелем впливу споживачів залишається гаманець, саме їм вони можуть голосувати за основні принципи усвідомленого споживання: не купувати зайвого, але купувати якісне й носити його довго. Тобто перестати ставитися до речей як до разових інструментів і почати їх сприймати як інвестицію – у себе, своїх дітей і навколишній світ.

Про те, як одна з найбільш «марнотратних» індустрій стає раціональною читайте у першій частині матеріалу: «Мода на сталість».

Стежте за актуальними новинами бізнесу та економіки у наших Telegram-каналах Mind.Live та Mind.UA, а також Viber-чаті