Темне мистецтво: чим лобізм відрізняється від корупції
І до чого тут боротьба з олігархами в Україні
Цього тижня Кабмін затвердив план практичних заходів щодо деолігархізації. Його мета – обмежити можливості для корупції та зловживань заможними громадянами України, які прагнуть визначати правила гри у національній політиці та економіці. За своєю суттю цей документ конкретизує Закон України «Про запобігання загрозам національній безпеці, пов’язаним із надмірним впливом осіб, які мають значну економічну або політичну вагу в суспільному житті (олігархів)».
«Ми в процесі великої війни щодо деолігархізації», – підтвердив президент Володимир Зеленський сьогодні на пресконференції, коментуючи ситуацію в країні. «Я ставлюся до великого бізнесу з повагою. Але важливо, щоб великий бізнес не був олігархатом і не впливав на медіа та політику», – сказав він.
Про те, що олігархи – це «найвразливіша ланка» України як держави, а їх приборкання – ключове завдання для зміцнення української державності, Mind раніше вже писав. Сьогодні ми вирішили розібратися в тому, що є практикою сучасного лобізму, яка має стати одним із ключових елементів деолігархізації. Актуальність цієї теми підтверджує також посилення ролі лобізму та лобістів в антикризовому відновленні економіки розвинених країн, у широкій співпраці з якими зацікавлена Україна.
Лобізм – це благо чи зло?
Дослідження The Center for Responsive Politics показало, що за підсумками минулого року витрати американських компаній на лобіювання своїх інтересів стали рекордними – їхня загальна сума досягла майже $3,5 млрд. Приблизно стільки ж витрачається на лобізм у Європі: за оцінкою The Economist, загальний бюджет близько 25 000 усіх осіб та організацій, що займаються лобістською діяльністю в ЄС, перевищує 3 млрд євро на рік, при цьому близько 7500 лобістів акредитовано безпосередньо в Європарламенті.
«З перших місяців пандемії вплив лобістів на політику в усьому світі суттєво посилився», – підтверджують висновки Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), опубліковані в доповіді «Лобіювання у XXI столітті». Лобіювати свої інтереси має право кожен громадянин, кожна компанія або й суспільне об'єднання. Це дозволяє контролювати владу, домагатися від політиків захисту інтересів виборців, просувати будь-які ідеї, зокрема найпрогресивніші.
Якщо лобістська діяльність прозора, а люди, які її здійснюють, відстоюють у владних структурах весь спектр суспільних інтересів, то тим самим лобісти допомагають державі ухвалювати найбільш виважені рішення, від яких виграє все суспільство.
Однак для виграшу всього суспільства лобіювання має бути відкритою діяльністю. Інакше виникають ризики монополізації впливу, упередженості в оцінці інформації, підтасовування фактів, маніпулювання громадською думкою.
Чому лобістів почасти прирівнюють до корупціонерів?
У сучасному світі механізми та канали впливу на ухвалення політичних рішень стали набагато різноманітнішими. Суспільство перевантажено інформацією, часто суперечливою, та мільйони людей, нерідко погано поінформованих, намагаються впливати на громадську думку й уряди за допомогою соціальних мереж.
Це ускладнило умови для всієї державної політики загалом, призвело до поляризації суспільства та зниження довіри до державних інститутів. Посадовці перебувають під постійною та пильною увагою громадськості, а безперервний «інформаційний шум» створює для них репутаційні ризики бути хибно витлумаченими.
Такий контекст може обмежувати дії уряду та вибір заходів інформаційної політики на державному рівні. До лобістської діяльності часто залучаються, крім юридичних компаній і PR-агентств, наукові й аналітичні центри. Однак вони не завжди розкривають, наприклад, джерела фінансування своїх досліджень. Це підриває довіру як до наукової експертизи загалом, так і до суспільних інститутів зокрема.
Як лобізм регулюється законами інших країн?
США були першою у світі країною, яка закріпила регулювання лобізму на рівні федерального закону 1946 року. Приватні лобісти та організації, що відстоюють чиїсь інтереси, зобов'язані проходити спеціальну реєстрацію та щокварталу звітувати про угоди з кожним клієнтом, а також про отримані гонорари. Розкривати інформацію про контакти з лобістами чи власні лобістські практики та їх мету зобов'язані також самі компанії і чиновники.
Недотримання цих правил загрожує штрафами та кримінальною відповідальністю.
На сьогодні не підпадає під жодну форму правового регулювання лобістська діяльність лише в семи з 27 країн ЄС: в Естонії, Греції, Угорщині, Люксембурзі, Португалії, Словаччині та на Мальті.
У десяти країнах ЄС ухвалено не законодавче регулювання лобістів, а саморегулювання. Наприклад, у Швеції всі компанії, що займаються цією діяльністю, перебувають в Асоціації консультантів зі зв'язків з громадськістю (PRECIS), що випускає рекомендації, обов'язковими для всіх її членів.
Щоб викорінити практику непрозорого ухвалення політичних рішень, ОЕСР розробила принципи, яких слід дотримуватися для запобігання негативним наслідкам під час застосування лобістських практик.
Згідно з цими принципами, правила взаємодії влади з лобістами мають бути закріплені на законодавчому рівні; особи та компанії, що займаються лобістською діяльністю, мають вноситися до спеціальних реєстрів і звітувати про свої контакти з чиновниками; а чиновники зі свого боку розкривали інформацію про зустрічі та сутність переговорів із лобістами.
Єврокомісія в обов'язковому порядку публікує відомості про всі зустрічі свої чиновників із лобістами.
Яким є майбутнє світового лобізму?
Світ не ідеальний: якщо можливості груп, які мають різні інтереси, що впливають на політичні рішення, нерівні, а механізм ухвалення цих рішень заснований на корупції та далекий від прозорості, лобізм надає переваги лише окремим гравцям, завдаючи шкоди іншим. Але в країнах, де лобістська діяльність і процес ухвалення політичних рішень більш прозорі, конфлікти між приватними та суспільними інтересами траплялися рідше.
«Пандемія показала, що якість регулювання лобізму безпосередньо впливає на якість ухвалених на державному рівні рішень, ефективність антикризових заходів і на стійкість держав загалом», – підсумували експерти ОЕСР.
Головні висновки, які зробили дослідники, можна коротко викласти в такий спосіб.
Лобіювання – інклюзивний політичний процес. Попри суперечливе сприйняття в суспільстві, лобіювання, чи просування певних інтересів, – це легітимний акт політичної участі, що надає різним зацікавленим групам доступ до розробки та реалізації державної політики, а самим політикам – можливість дізнатися про варіанти та компроміси під час здійснення заходів, що ними вживаються. Такий інклюзивний процес, що враховує безліч інтересів, сприяє більш аргументованому й оптимальному ухваленню рішень.
Лобізм за своєю суттю – це комунікація з посадовцем, задля вчинення впливу на ухвалення того чи іншого закону, політичного, регуляторного чи адміністративного рішення.
Лобіювання виключає хабарі та корупцію. Якщо дії лобістів зазвичай спрямовані на зміну існуючої чи розроблюваної державної політики, то мета корупції – скористатися поточним порядком із вигодою для себе.
Переваги лобізму – не лише в тому, що це цивілізована форма просування інтересів, а й у його ефективності: ті, хто діє в складі лобістських груп, мають вищу ймовірність досягти бажаних змін, ніж ті, хто діє поодинці та переслідує особисті корисливі інтереси.
При цьому від корупції здебільшого виграє один зацікавлений гравець, а від успішного просування позиції спільні переваги поширюються на велике коло зацікавлених.
Якщо ви дочитали цей матеріал до кінця, ми сподіваємось, що це значить, що він був корисним для вас.
Ми працюємо над тим, аби наша журналістська та аналітична робота була якісною, і прагнемо виконувати її максимально компетентно. Це вимагає і фінансової незалежності.
Станьте підписником Mind всього за 196 грн на місяць та підтримайте розвиток незалежної ділової журналістики!
Ви можете скасувати підписку у будь-який момент у власному кабінеті LIQPAY, або написавши нам на адресу: [email protected].
