«Місцеві егоїсти» і «перспективні політики»: як влаштований світ громадського активізму в Києві

«Місцеві егоїсти» і «перспективні політики»: як влаштований світ громадського активізму в Києві

Хто за що бореться та якими методами

Этот материал также доступен на русском языке
«Місцеві егоїсти» і «перспективні політики»: як влаштований світ громадського активізму в Києві
Фото: УНІАН

Останніми роками поняття «громадський активізм» перестало асоціюватися лише з боротьбою за справедливість і краще життя. Мета та способи діяльності активістів категорично відрізняються. Активістами називають себе і політики, і наймані тітушки, і навіть рейдери та бандити. Mind вирішив дослідити цей вагомий прошарок суспільства на прикладі міста Києва – адже тут активізм проявляється в найбільш концентрованому вигляді. У цьому матеріалі ми розповімо про ідейних активістів (принаймні з такими ознаками). А в наступній публікації – про тих, хто перетворив акції протесту на звичайний бізнес.

Гуляючи затишними вуличками столичного Подолу в компанії з місцевим 34-річним активістом Павлом Калюком, складається враження, що він – екскурсовод. Хлопець знає тут кожен куточок і, проходячи повз той чи інший будинок, мимохідь розповідає про свої численні пригоди: ось тут забудовник хотів висотку «втулити» прямісінько у дворі, а тут були зіткнення з тітушками...

Його захоплену розповідь переривають хіба що перехожі та знайомі. Він вітається з ними і поспіхом переповідає їм останні місцеві новини. За словами Павла, акції та мітинги – це максимум 10% від усіх справ, які входять у поняття «громадський активізм». Залучати нових людей, підтримувати життя в спільноті, звертати увагу на проблеми району та разом вигадувати способи їх розв’язання – ось що віднімає левову частку сил і часу.

«Ми розбудовуємо відносини між людьми, щоб вони допомагали одне одному, – пояснює хлопець. – Люди дуже сфокусовані на загальнонаціональних новинах, а що під носом відбувається або не помічають, або не знають, де шукати. Я намагаюся цю ситуацію виправити. Регулярно поширюю інформацію в нашій спільноті «Подоляночка». Плюс протягом дня зустрічаю на районі 20–30 місцевих, спілкуюся з ними – і спрацьовує сарафанне радіо.

«Місцеві егоїсти»: як формуються громадянські рухи

Один із проєктів, яким пишаються учасники «Подоляночки» – це сквер «СамоСад», створений ними на місці пустиря, що був на розі вулиць Спаської та Волоської. Формально ця територія і зараз належить Посольству Російської Федерації. А неформально – киянам.

«Місцеві егоїсти» і «перспективні політики»: як влаштований світ громадського активізму в Києві
За словами Павла Калюка, на реалізацію проєкту «СамоСад» за весь час було витрачено близько мільйона гривень. Імена людей, які пожертвували кошти, вигравіювали на дошці
Фото автора

«Там мали збудувати консульство Російської Федерації, – розповідає Павло, показуючи мені доглянуту територію, на якій зараз відпочиває півтора десятка містян. – Але після анексії Криму ми скористалися геополітичною обстановкою – і за два дні висадили там рослини. Ніякої бурхливої реакції з боку росіян не було. Ми навіть вивчали можливість розірвання цього договору. Але коли розібралися детально, то стало зрозумілим, що нинішній правовий статус землі чудово захищає від київських забудовників».

Цей та багато інших мініпроєктів «Подоляночки» формувалися не за один день. Але місцеві мешканці готові витрачати свої зусилля – адже в результаті саме їхнє середовище стане більш комфортним.

«Щоб проявити свою позицію, не потрібно багато грошей, – каже Павло. – Треба просто намалювати плакат і приїхати на таксі на місце акції. Яскравий приклад: суди щодо скандального «будинку-монстра» тривають із грудня 2014 року. Засідань було десятки, але завжди хтось із активістів на них ходив».

Як і багато подібних локальних ініціатив, «Подоляночка» народилася в соцмережах. Павло додавав у фейсбук-групу сусідів і місцевих знайомих, а ті – своїх знайомих і таке інше. Потім громадське об’єднання отримало офіційний юридичний статус – ГО.

За сім років існування «Подоляночка» об'єднала 6000 місцевих мешканців, левова частка яких взаємодіє між собою щомісяця. Як показав досвід, такої кількості людей цілком достатньо, щоб відстоювати інтереси громади Подільського району: воювати з незаконними забудовами та створювати нові комфортні простори.

Кількість громадських організацій, які реально працюють у Києві, не може назвати ніхто. Навіть Юлія Нікітіна, співавторка «Енциклопедії громадянина», яка збирає інформацію про громадянські протести та ініціативи в Україні.

«Активісти не «працюють», а стихійно виникають і зникають, залежно від проблем, які їх хвилюють, – каже Юлія. – Кількість ГОшок підрахунку не піддається взагалі – їх реєструють заради чесної громадської діяльності, заради фейкової громадської діяльності, заради ухиляння від податків тощо».

«Постсовська» доба: від точкових ініціатив до масових організацій

Приблизний масштаб діяльності ГО в столиці можна оцінити за найбільшими заходами. Член наглядової ради жовтневого «Маршу за Київ» і голова ГО Urban Crew Влад Самойленко нагадує, що ініціаторами цієї ходи було 46 громадських організацій. На його думку, на самій події були представники близько 150 різних ГО та рухів: «Серед них є як ті, хто системно вирішує ті чи інші проблеми, так і ті, хто лише почав свій шлях і здобуває цінний досвід».

А локомотивом створення місцевої ініціативи «Совські ставки» стала спільна проблема. У пішій доступності до Совських ставків проживає близько 30 000 мешканців, яким не сподобалася ідея забудовника знищити зелену зону поблизу мальовничого куточка природи, де екологи знайшли червонокнижних тварин та рослини.

У 2018 році районна адміністрація вже була готова піти назустріч забудовнику, який пропонував використати частину парку для багатоповерхівок, а решту зеленої території «облагородити». Але місцеві жителі виступили категорично проти: «Якщо на Шулявський міст у міському бюджеті мільярд виділили, то й на парк гроші знайдуть, для цього забудовник не потрібен».

Люди згуртувалися навколо ідеї створення парку біля озера й задіяли повний спектр законних інструментів боротьби: проводили численні громадські слухання та мітинги, зібрали 3500 «паперових» підписів проти забудови, 7000 підписів в електронній петиції, розробили концепцію парку й почали переговори з депутатами Київради.

«Місцеві егоїсти» і «перспективні політики»: як влаштований світ громадського активізму в Києві
Андрій Яніцький (на фото – справа) допомагав організовувати акцію протесту перед засіданням стосовно долі земельної ділянки на Совських ставках
Фото автора

«Щоб змінити цільове призначення земельної ділянки – під парк, а не під забудову, нам потрібен 61 голос у Київраді, – пояснює місцевий житель Андрій Яніцький, якого вдалося зустріти на мітингу під Апеляційним судом, що саме розглядав справу про продовження оренди земельної ділянки для забудовника. – Треба вміти домовлятися з депутатами різних фракцій – хай навіть самі політсили нам неприємні. Приходимо на засідання фракцій і пояснюємо важливість нашого питання. Говоримо про політичний піар. Треба ж не тільки сварити владу. І депутатів намагаємося хвалити. Навіть вітаємо їх з днем народження. І зараз у нас є союзники в кожній фракції».

За три роки боротьби в громади з’явився свій сайт, сторінка у Facebook, Telegram, Instagram та на YouTube. Сюди активісти викладають свіжі новини, відео із судів і мітингів та анонсують нові акції і активності. Також у кожному мікрорайоні є свої чати – інформація заходить і сюди. У такий спосіб на акцію вдається зібрати до 200 людей.

«Місцеві егоїсти» і «перспективні політики»: як влаштований світ громадського активізму в Києві
Скріншот листування в групі «Совські ставки» в Telegram напередодні акції під Апеляційним судом 6 жовтня 2021 року

«Я набираю керівників ОСН, ОСББ, громадських організацій, локальних активістів, а вони далі набирають своїх вуличних, дворових активістів, – розповідає Андрій Яніцький. – Ми нікому не платимо. Люди самі скидаються – на друк плаката, на друк буклета. Хто не може грошима – руками допомагають: хтось вміє фотографувати, хтось робить дизайн листівок і буклетів наших. Є люди, які не готові приходити, але готові підписувати звернення. А хтось здійснює облаштування ставків: лавочки ставить, містки робить, розчищає русло річки».

Активісти «Совських ставків» зізнаються, що з часом стали менш емоційними, але більш прагматичними. Вони розподілили між собою ролі та навчилися визначати правильні пріоритети в роботі, щоб зекономити сили там, де це можливо і, навпаки, консолідуватися на ключових етапах боротьби.

Аналізуючи свій дев’ятирічний досвід громадської діяльності, голова ГО Urban Crew Влад Самойленко на зубок вивчив перелік робочих інструментів для громадянського суспільства: петиції та громадські бюджети участі, письмові звернення, прийоми та зустрічі з керівниками відповідальних відомств. А на крайній випадок – пікети та акції протесту, які краще організовувати кільком громадським організаціям одночасно.

«Місцеві егоїсти» і «перспективні політики»: як влаштований світ громадського активізму в Києві
Зараз популярними стали так звані електронні інструменти демократії. Тому, наприклад, активісти намагаються залучити якомога більше людей, щоб перемогти на конкурсі Громадського бюджету Києва
Фото автора

«Для розв’язання локальних проблем є потреба залучати сусідів. А от для вирішення загальноміських питань, наприклад поліпшення або створення безбар’єрного середовища, велодоріжок, дуже бажано залучати інші ГО з досвідом», – розповідає активіст.

«Місцеві егоїсти» і «перспективні політики»: як влаштований світ громадського активізму в Києві
Обговорення громадських проєктів під час карантину часто відбувається в онлайн-форматі
Фото: Фб-сторінка Влада Самойленка

Значний досвід спілкування з активістами має керівник будівельної компанії Saga Development Андрій Вавриш. За його словами, найефективніший формат взаємодії – це зустрічі з невеликою кількістю людей, наприклад, ініціативною групою чи лідерами громадської думки в громаді. Місцем зустрічі може бути і двір сусіднього будинку, мешканці якого виступають проти будівництва, й актова зала сусідньої школи, кафе чи офіс компанії.

«Такі зустрічі найбільш продуктивні, навіть якщо позиції сторін радикально протилежні, – пояснює Андрій Вавриш. – Під час зустрічей, на які можуть прийти всі охочі, кожен намагається висловити свою думку, учасники перебивають один одного – у таких ситуаціях не вдається не те що досягти консенсусу, а й навіть почути думки кожної зі сторін».

Щоб загасити вулкан незадоволення, забудовники намагаються зрозуміти головне його джерело. І тоді формують склад учасників обговорення: на запитання щодо дозвільних документів відповідає юрист, конструктивних рішень – архітектор або проєктувальник. Є питання, на які відповідає керівник проєкту, а в окремих випадках – виконавчий чи генеральний директор.

«Наприклад, 2018 року ми зіткнулися з активним протестом громадськості проти будівництва готелю на Воздвиженці, – розповідає Андрій Вавриш. – Наші пропозиції щодо розв’язання транспортних проблем району не переконали ані мешканців Воздвиженки, ані активістів, які не мали прямого відношення до району. З огляду на це ми тоді відмовилися від участі в проєкті».

Акція протесту в Лабораторному провулку, 12, проти забудовника Saga Development

Є й інший приклад. У проєкті FRANKLIN Concept House забудовник разом із партнерами викупили занедбану недобудову разом із сусіднім будинком, який, згідно з документами на момент купівлі, не мав історичної цінності. «Однак, коли ми розробили проєкт, який передбачав демонтаж будинку, активісти з «Мапи реновації» знайшли в архівах інформацію про те, що будинок, хоч і є зразком фонової забудови, був спроєктований архітектором Володимиром Ніколаєвим», – додав Вавриш.

За його словами, після надання активістами документів вони погодилися зберегти фасад будинку та інтегрувати його в проєкт. «Але їх це не задовольнило, вони вимагали зберегти будівлю повністю й домоглися внесення її до пам'яткоохоронних реєстрів. Зараз, хоча справа про законність присвоєння будівлі пам'яткоохоронного статусу ще розглядається в суді, ми розробляємо проєкт реставрації всієї споруди», – резюмує забудовник.

Вдалий старт: шлях до прибутків і політики

Довгі та гучні протистояння з девелоперами перетворюють громадських активістів на «зірок» місцевого масштабу. Про них часто пишуть ЗМІ і соцмережі,  і так поступово приходить слава та прихильники. Тож не дивно, що саме з громадського активізму починається кар’єра в публічній сфері. Наведемо кілька яскравих прикладів.

Голова громадського руху «Почайна» Анабелла Моріна сидить на охайній прибраній набережній озера Йорданське. Гріючи босі ноги в жовтневих променях сонця, вона жваво розмовляє з кимось телефоном. Про субпідрядників і Віталія Кличка, про авторів проєктів рішень, про бюджетні кошти і «договорняки»…

«Я не розумію активістів, які «стрибають» з об'єкта на об'єкт, – каже вона, аналізуючи громадські рухи в столиці. – Почайна – це шість озер і мала річка. Ними я і займаюся весь час. Ми проводили громадські слухання, створювали тут парк, розчищали озера від сміття. Набережна з'явилася саме за нашої ініціативи. Багато що треба було зробити, аби цей берег виглядав так, як зараз. Тепер Йорданське має документацію, яка не дасть забудовникам це озеро засипати».

«Місцеві егоїсти» і «перспективні політики»: як влаштований світ громадського активізму в Києві
Анабелла Моріна разом із 30 громадськими організаціями збирає підписи, щоб зареєструвати проєкт рішення про звільнення члена постійної комісії з питань екологічної політики в Київраді Дениса Москаля. За три тижні вдалося зібрати 1000 підписів
Фото автора

З 2015 року жінка де-факто працює на цій території – як депутат, але без мандата. Балотуватися до Київради їй пропонувала відома політична сила, але активістка побоялася репутаційних втрат і від участі у виборах відмовилася. Тож у підсумку за шість років громадської діяльності не отримала за свої старання ані політичної влади, ані фінансової винагороди.

Зовсім іншу історію розвитку громадської ініціативи розповідає автор і ведучий популярного YouTube-каналу «ЗупиниЛося» Костянтин Андріюк. Він почав заробляти через пів року після старту цього проєкту. Формат – скандал ведучого з порушниками правил дорожнього руху – глядачам подобається. У соцмережах ініціативи є понад 100 000 підписників, а під щотижневими випусками «ЗупиниЛося» – шквал коментарів і понад 90% лайків.

Спочатку прибуток почала приносити інтегрована реклама, потім активіст створив аккаунт на краудфандинговій платформі Patreon. А віднедавна працює спеціальним кореспондентом телеканалу ICTV та готує по два сюжети на тиждень.

«Місцеві егоїсти» і «перспективні політики»: як влаштований світ громадського активізму в Києві
Скріншот зі сторінки «ЗупиниЛося» на платформі Patreon

«У нас дуже багато експертів, які зі свого стільця розповідають, як що робити. Але критично мало людей, які готові вийти зі свого будинку й показати, як це – вступити в словесну суперечку з порушником, – каже Костянтин. – Зараз завдяки своєму проєкту я заробляю достатньо, щоб забезпечувати свою родину. І це нормально».

Фінансові «бонуси» від громадської діяльності отримує і Олександр Дядюк. Він чесно зізнається, що брав активну участь в акціях протесту, бо хотів іти в політику. До того ж, за його словами, саме популярність допомагає йому отримувати більше клієнтів – адже передусім він є адвокатом.

«Я роблю собі ім'я, а потім ім’я допомагає мені, – пояснює активіст. – Консультую деяких забудовників за гроші – вони звертаються до мене, чи немає підводних каменів, чи будуть протести. Я ж у цій сфері добре знаю ситуацію. Наприклад, на вул. Гайцана (Печерськ) неподалік метро «Арсенальна» є клаптик землі. Забудовнику пропонували купити цю земельну ділянку. Мовляв, усі документи є, будувати можна. Але ж це єдиний сквер у районі! Кажу, не лізь туди. Бо всі вийдуть проти. Він прислухався».

Голова ГО Urban Crew Влад Самойленко наголошує, що не заробляв на співпраці з політичними суб’єктами та не діяв у їхніх інтересах. Але нещодавно йому почали надходити комерційні пропозиції від деяких організацій: «Часом мене наймали як консультанта, лектора чи спікера, і за надані послуги я отримував гонорари».

За допомогою показової громадської активності намагається повернутися у велику політику ексдепутат Київради Ігор Мірошниченко. Він відвідує території, де будівництво відбувається незаконно, спілкується із громадою, пише звернення до правоохоронних органів і веде переговори із забудовниками про кращі умови для містян. І весь процес висвітлює на своїй сторінці у Facebook.

«Громадська діяльність – це і є політика, – переконаний він. – І якщо хтось каже, що стоїть поза політикою, то він лукавить. Будь-який активіст, щоб досягнути результатів, хоче більше повноважень. А для цього треба стати частиною влади, хай і в опозиції. Для депутата Київради зустріч із мером – це не подія, а буденність. Депутатське звернення розглядають швидше та ефективніше, ніж громадське звернення. Нардеп може зайти до міністра, щоб відстояти інтереси громади, бо в нього є право позачергового відвідування представників органів влади».

Саме з громадської діяльності та показової боротьби з хаотичною забудовою столиці почалася політична кар’єра нинішнього депутата Київради Юрія Федоренка. Кілька років він очолював ГО «Твердиня», а потім отримав пропозицію від партії «Слуга народу» піти разом на місцеві вибори.

«Місцеві егоїсти» і «перспективні політики»: як влаштований світ громадського активізму в Києві
Юрій Федоренко кілька років займався громадською діяльністю, а потім став депутатом Київради від партії «Слуга народу»

«Я зрозумів, що можу бути більш ефективним для територіальної громади міста Києва, якщо стану депутатом, – каже Юрій Федоренко. – Коли почала формуватися команда президента, мене запросили в його команду як учасника російсько-української війни, як юриста і як громадського діяча. І коли прийшов час місцевих виборів, партія запропонувала мені балотуватися від неї. Інструментарій дійсно збільшився».

Також у Києві є півтора десятка громадських організацій, які на постійній основі тісно співпрацюють із депутатами міськради та чиновниками, щоб внести зміни до містобудівної документації. Наприклад, активіст Роман Ратушний працював над тим, щоб Київрада розірвала договори про забудову Протасового Яру. Асоціація велосипедистів Києва на системному рівні адвокатувала появу міської велоінфраструктури. А громадські активісти Володимир Мельник і Микола Вогник, які вимагали не дати забудувати велотрек, потім і самі стали співробітниками комунального підприємства КП «Київський велотрек» і допомогли відновити цей проєкт.

А очільник неформального громадського об’єднання «Штаб оборони Києва» Сергій Мельниченко створив при Київській міській держадміністрації дорадчий орган – Комісію з питань резонансних забудов. І тепер вона розглядає понад півтори сотні випадків, які змушували киян ледь не щодня мітингувати під стінами Київради.

«Місцеві егоїсти» і «перспективні політики»: як влаштований світ громадського активізму в Києві
Лідер руху «Штаб оборони Києва» Сергій Мельниченко присвячує громадській діяльності весь свій робочий час. А дохід він отримує із бізнесу в Лондоні

«Тепер у нас є орган, що має доступ до всієї інформації. Ми зібрали в цю комісію перших заступників профільних департаментів, запросили представників кожної фракції Київради, щоб підсилити роботу. Виїжджаємо на об'єкти, аналізуємо та вживаємо заходів. Плюс напрацьовуємо бачення й механізми розв'язання системних проблем», – розповідає Сергій Мельниченко.

Розмова Сергія Мельниченка з адвокатом власника земельної ділянки на горі Щекавиця, на якій ведеться незаконне будівництво, під час виїзного засідання Комісії з питань резонансних забудов 12 листопада 2021 року

«Элла, денег не дадим!»

Втім, цивілізовані способи співпраці влаштовують далеко не всіх забудовників. Тож деякі бізнесмени використовують інші методи впливу на громадських активістів.

Занадто впертих і помітних намагаються «втихомирити» солідною фінансовою винагородою. Зазвичай забудовники напряму або через посередника з кола знайомих активіста пропонують гроші лідерам громадських рухів. У столиці цінник становить зазвичай від $20 000 до $100 000. Наприклад, Роману Ратушному – лідеру громадської ініціативи «Захистимо Протасів Яр» – пропонували $100 000 за припинення акцій протесту. Але той стверджує, що від пропозиції відмовився.

У ролі посередника в цій ситуації виступив знайомий Ратушного – керівник ГО «Речовий доказ» Назарій Кравченко. Погрози та напади на себе він пов’язує з небажанням «домовлятися» із забудовником.

«Місцеві егоїсти» і «перспективні політики»: як влаштований світ громадського активізму в Києві
Назарій Кравченко в підвальному приміщенні на вулиці Рейтарській не почуває себе у безпеці попри те, що в 100 метрах звідси – будівля Служби безпеки України

«Я вже не перший рік захищаю сквер Георгія Нарбута від забудовника, – розповідає Назарій Кравченко. – До мене приходив Сергій Коротких (у минулому – начальник Відділу поліції охорони об'єктів стратегічного значення. – Mind) і казав, що взяв від забудовника $100 000 за те, щоб протистояння згасло. Каже мені: «Давай ділити». А коли я відмовився, сказав, що доведеться йому з нами воювати. Потім я бачив Коротких під час протистоянь у сквері з групою людей, які захищали забудовника від нас».

Зв’язатися із Сергієм Коротких не вдалося – його номер телефону був поза зоною досяжності. Але Кравченко наводить аргументи, чому слова Коротких про «війну» не були порожніми. Активіст каже, що він та інші члени його організації неодноразово отримували словесні погрози від невідомих людей у масках, які охороняли сквер Георгія Нарбута не від забудовника, а від активістів.

А згодом кілька десятків озброєних людей у масках виламали двері офісу ГО «Речовий доказ» і погрожували активістам пістолетами та холодною зброєю. За дійством спостерігали поліцейські, але не втручалися.

Відео з камер спостереження на вулиці Рейтарській, 6, що в 100 метрах від приміщення Служби безпеки України. Невідомі люди в масках прийшли до офісу ГО «Речовий доказ»

Про спробу підкупу, здійснювану забудовником Протасового Яру, розповідає і Сергій Мельниченко: «Адвокат компанії-забудовника (ТОВ «Дайтона груп») запропонував мені зустрітися. Я погодився. Ми години три говоримо, він підводить до того, що дасть мені $50 000. Я кажу – добре, добре, добре. І наступного дня як законослухняний громадянин йду до СБУ та МВС із заявою. Людина намагалася мене втягнути в шахрайство в особливо великих розмірах. Є зареєстроване кримінальне провадження. Потім із цієї розмови журналісти роблять нарізку й розміщують відео про те, що я погодився взяти гроші, отже, я – продажний».

Mind надіслав запит до компанії-забудовника щодо деталей цього інциденту. Але до моменту виходу матеріалу відповідь не надійшла.

Активісти «Штабу оборони Києва» зафіксували на відео, як адвокат Діана Дрижакова пропонує заплатити $100 колишньому активісту ШОКу за вигаданий коментар про ганебні вчинки Сергія Мельниченка. Mind звернувся до Дрижакової за коментарем, але відповіді не отримав.

Дискредитація – ще один популярний спосіб боротьби з активістами, з якими неможливо домовитися за допомогою грошей і погроз. Для цього розпускаються чутки про те, ніби хтось із лідерів руху отримав від суб’єкта боротьби гроші, члени організації масово отримують СМС щодо продажності когось із активістів, в медіа з’являються замовні публікації.

«Колись на вул. Маяковського «Київміськбуд» хотів побудувати дві 22-поверхівки, – пригадує Олександр Дядюк. – Місцеві мешканці приходили до активістів і просили допомогти. Виходило мало людей, усі переважно на балконах стояли і дивилися на акції протесту згори. Однією з найактивніших активісток була Елла Бахмач. Забудовник повісив плакат із написом: «Элла, денег не дадим!». І це працює. Бо люди починають вірити, що це продажні активісти, і половина не ходить на мітинги».

Mind звернувся до «Київміськбуду» за коментарем стосовно тієї ситуації, про яку розповів активіст. Але забудовник відповіді так і не надав.

Подібний скандал відбувся й 5 листопада 2021 року. Тоді під Офіс Президента пройшли кілька десятків протестувальників, які вимагали відставки чинного київського міського голови Віталія Кличка. Двоє учасників акції відкрито говорили журналістам про те, що за те, щоб прийти сюди, їм обіцяли заплатити по 300 грн.

Організатор акції – ГО «Форум порятунку Києва». Керівник цієї організації Віталій Черняховський запевняє, що не знає людей, які говорили про фінансову винагороду за участь у мітингу. На його думку, це спланована провокація, щоб дискредитувати активістів, які з червня 2019 року щотижня роблять невеличкі акції за відсторонення Віталія Кличка з посади голови КМДА.

«Це наша довга компанія. Ми по дві акції на тиждень робимо проти Кличка, – розповідає Черняховський. – 5 листопада на акції було близько 100 людей. Я сам телефонував нашим активістам, попросив їх вийти. Запросив активістів, які борються проти незаконної забудови Києва. А цих людей, які давали коментарі, привели ззовні. Ми взагалі не знаємо, хто вони!»

Заплутатися в цих протистояннях дуже просто. Але цілком зрозуміло, що активісти змушують бізнес і владу створювати альтернативну «громаду», завдання якої – через скандали, сутички та інтриги нівелювати реальний громадський спротив. Як же працює цей «псевдоактивізм»? Про це ми розповімо в другій частині публікації.

Стежте за актуальними новинами бізнесу та економіки у наших Telegram-каналах Mind.Live та Mind.UA, а також Viber-чаті
Проєкт використовує файли cookie сервісів Mind. Це необхідно для його нормальної роботи та аналізу трафіку.ДетальнішеДобре, зрозуміло