Як Німеччина «здалася росіянам», а вторгнення путіна в Україну перевернуло її оборонну та енергетичну політику

Як Німеччина «здалася росіянам», а вторгнення путіна в Україну перевернуло її оборонну та енергетичну політику

Володимир Зеленський закликає Європу до рішучих дій

Этот материал также доступен на русском языке This material is also available in English
Як Німеччина «здалася росіянам», а вторгнення путіна в Україну перевернуло її оборонну та енергетичну політику

Сьогодні Президент України Володимир Зеленський виступив у німецькому бундестазі. У промові він зробив кілька важливих заяв.

Глава держави наголосив, що російські війська продовжують бомбардувати наші міста, руйнуючи їх ракетами, авіабомбами та артилерією. Вже вбито тисячі українців, серед них – 108 дітей.

Він згадав газопровід «Північний потік – 2», який Україна завжди вважала зброєю, і закликав допомогти нашій країні зупинити російську агресію. Також Зеленський подякував усім, хто замість російських грошей обирає життя українців.

Тема переоцінки відносин із росією – одна з найбільш актуальних серед німецьких експертів, які займаються економічними та політичними дослідженнями. Для уявлення про розвиток цього процесу Mind пропонує своїм читачам скорочений переклад статті, яку підготував німецький оглядач Алек Макгілліс для проєкту ProPublica та журналу The New Yorker, присвячений розслідуванням зловживань владою в різних країнах.

Провальний вибір

Через кілька тижнів після того, як путінські сили атакували Україну, Німеччина переосмислила свою енергетичну політику й дипломатію щодо росії, а також власну військову роль у світі. Один спостерігач сказав: «Зміни приголомшують».

Торік у жовтні я сидів у офісі Клауса Еммеріха, керівника профспілки шахти Garzweiler у західній Німеччині, коли він поділився своїми побоюваннями щодо знаменитого німецького плану відмови від вугілля. Нарощування потужностей відновлюваних джерел енергії відставало.

З урахуванням того, що на вугілля припадає понад чверть загального обсягу електроенергії в країні, це означало, що Німеччині доведеться покладатися на інше джерело енергії: природний газ, який надходив переважно з росії. «Ми здаємося росіянам, – сказав мені Еммеріх. – У мене погане передчуття».

Через п'ять місяців передчуття Еммеріха переконливо підтвердилися. Вторгнення путіна в Україну призвело до кровопролиття серед цивільних та військових, спустошило міста та змусило близько двох мільйонів (уже понад 3 млн. – Mind) людей стати біженцями.

Наслідки російської агресії поширилися хвилею по Європі та світу. Але один висновок залишився недооціненим:

  • війна росії проти України перевернула політичну та економічну політику Німеччини;
  • змусила німецький уряд переглянути свій давно затверджений план енергетичного переходу;
  • зруйнувала сприятливу політичну позицію стосовно росії, що існувала півстоліття;
  • та скасувала політику військового мінімалізму, яка розпочалася після Другої світової війни.

Багато в чому Німеччина переосмислила своє місце у світі – і все це за два тижні.

В основі цього зсуву лежить залежність ФРН від російського викопного палива, яке донедавна німецька влада не вважала проблемою. Навпаки: це було частиною навмисних багаторічних зусиль Берліна щодо підтримки сприятливих відносин із величезним сусідом, що володіє ядерною зброєю, та з яким Німеччина воювала у двох кривавих війнах XX століття.

Німеччина обрала свою залежність від Росії, тому що вважала економічні зв'язки, які створював імпорт палива – фізичні зв'язки у вигляді трубопроводів через Східну Європу та дно Балтійського моря – невід'ємною частиною підтримки миру та інтеграції росії з рештою Європи.

Нова реальність

22 лютого канцлер Німеччини Олаф Шольц оголосив скорочення залежності від російської енергії. Було зупинено «Північний потік – 2» – новий газопровід з росії, здатний забезпечити Європу 55 млрд куб. м газу на рік. Цей крок став визнанням того, що стратегія «східної політики» – примирення з росією, якої лівоцентристська соціал-демократична партія Шольца дотримувалася понад 50 років, виявилася провальною.

27 лютого Шольц зробив іншу, ще більш приголомшливу заяву. Вже після рішення відправити важке озброєння для підтримки України, Німеччина значно збільшить власні витрати на оборону – це перетворить її, за попередніми оцінками, на третю країну у світі за обсягом військових витрат після США та Китаю. «Президент путін своїм вторгненням в Україну створив нову реальність, – сказав Шольц. – Ця нова реальність потребує чіткої відповіді – і ми відреагували».

Наступного дня міністр фінансів ФРН Крістіан Лінднер заявив телеканалу ARD, що протягом найближчого десятиліття Німеччина «отримає одну з найбоєздатніших, найпотужніших і найоснащеніших армій у Європі». Через 75 років після перемоги над нацистами Німеччина знову дозволить собі думати і діяти як регіональна держава, що пишається своїм військовим потенціалом.

Міністр закордонних справ Анналена Бербок сказала: «Якщо наш світ змінився, то й наша політика також має бути іншою, щоб відповідати».

Фатальні спотворення «східної політики»

Важко переоцінити масштаби цієї трансформації, яка шокувала багатьох німців. «Я не думаю, що бачив щось схоже за свою політичну кар'єру. Це приголомшує», – сказав Томас Кляйне-Брокхофф, віцепрезидент офісу німецького аналітичного центру Фонду Маршалла у Берліні, колишній старший радник уряду.

Німецька «східна політика» сягає корінням в епоху канцлера Віллі Брандта, який привів 1969 року до влади в Західній Німеччині соціал-демократів. Ця політика народилася з поєднання прагматизму перед ядерною загрозою, почуття провини за катастрофічні злодіяння нацистів на Східному фронті та бажання продемонструвати хоч якусь незалежність від головного союзника та захисника Німеччини – США.

З падінням Берлінського муру та розпадом Радянського Союзу «східна політика» сприймалася як значний успіх, і багато німців вважають, що вона допомогла покласти край холодній війні.

«Німці думали, що, оскільки Берлінський мур впав мирно, східна політика була правильною. Що забезпечення безперебійної подачі газу з росії мало першорядне значення не тільки для економіки Німеччини, а й виявилося правильним стратегічним рішенням», – сказала Крістін Берзіна, експертка Німецького фонду Маршалла.

Проте для Берзіни та інших аналітиків таке трактування ситуації стало наслідком фатального спотворення спогадів про «східну політику» та перебільшенням її ролі в падінні залізної завіси.

Тривожна траєкторія

Успіх «східної політики» Німеччини залежав не лише від дипломатії та економіки, а й від військової сили.  Віллі Брандт був зовсім не «хіпі-миротворцем», а воїном холодної війни, котрий пережив наприкінці 1940-х радянську блокаду Берліна.

Після розпаду СРСР військові витрати Німеччини опустилися нижче за 1,5% ВВП. Це сталося попри певні ознаки, що росія звернула на тривожну траєкторію за часів путіна, який у 1990-х роках зрівняв місто Грозний, столицю Чечні, із землею. Він став керувати режимом, який переслідує дисидентів і вбиває журналістів.

Але Німеччина в цей час ще більше розширила свої енергетичні зв'язки з росією. Від канцлера Ангели Меркель кремль отримав згоду на будівництво першого «Північного потоку», а її попередник Герхард Шредер очолив компанію, яка відповідає за реалізацію проєкту та контролюється «Газпромом».

Як канцлер, Меркель просувала німецькі інвестиції в російську енергетику. Вона продовжувала це робити навіть після появи інших зловісних ознак:

  • промова путіна на Мюнхенській конференції з безпеки 2007 року, у якій він розкритикував розширення НАТО;
  • російські бомбардування Грузії 2008 року;
  • анексія Криму Росією;
  • розпалювання конфлікту на українському Донбасі 2014 року;
  • вбивство лідера російської опозиції Бориса Нємцова в москві.

На цьому тривожному тлі залежність Німеччини від російського викопного палива лише збільшилася. Після аварії на японській АЕС у Фукусімі 2011 року Меркель пообіцяла закрити всю атомну генерацію в Німеччині трохи більше ніж за десять років. На той час ядерна енергія забезпечувала майже чверть виробництва електроенергії країни.

Мовчазний популізм

«Коли Німеччина закрила першу атомну станцію, у Кремлі, мабуть, підняли келихи з шампанським. Саме тоді ми відмовилися від нашого енергетичного суверенітету», – сказав Берендс.

Берендс звинувачує не лише Меркель. У 2014 та 2015 роках США фактично передали Берліну управління політикою щодо росії на переговорах у Мінську врегулювання конфлікту на Донбасі. «Чому США віддали свою політику щодо росії на аутсорсинг Меркель і так їй довірилися? Якби США сиділи тоді за столом переговорів, вони б мали значно більше впливу, але їх там не було», – зазначив Берендс.

Озираючись назад, самозаспокоєність Німеччини щодо зловживань Путіна та концентрації влади в його руках виглядає безрозсудною. Але в Німеччині не було суспільного інтересу до конфронтації. Берендс назвав м'яку позицію Меркель формою «мовчазного популізму». Вона розуміла, що німці, які купаються в мирі та процвітанні, не підтримають зміну статус-кво та вихід із зони комфорту.

Оновлені перспективи

Агресія росії проти України все змінила.

Нові оборонні плани Шольца вимагають негайного збільшення витрат на армію, які найближчими роками знову сягнуть понад 2% ВВП. Досягнення порогу 2% відповідатиме зобов'язанням Німеччини перед НАТО. Дії путіна допоможуть досягти того, чого ніяк не вдавалося через залякування колишньому президенту США Дональда Трампа.

Але залишається невирішеним питання про те, як Німеччина планує будувати економіку зі значно меншою кількістю російського викопного палива, на яке робила ставку в попередні роки. Для забезпечення енергією країні слід не тільки диверсифікувати постачання, а й переглянути ставлення до ядерної енергетики.

Проте ситуація сприяє новим рішенням. «Моральний імператив щодо України зараз переважує всі побоювання часів холодної війни, які застаріли», – стверджує Крістін Берзіна з Німецького фонду Маршалла.

Стежте за актуальними новинами бізнесу та економіки у нашому Telegram-каналі Mind.ua
Проєкт використовує файли cookie сервісів Mind. Це необхідно для його нормальної роботи та аналізу трафіку.ДетальнішеДобре, зрозуміло